«Що то означає поховати у 32 роки сина – не дай Боже знати нікому. Ні вдень, ні вночі ми не перестаємо лити сльози. Постійно ходимо на носівське кладовище, де могилка нашого Серьожі. Обсадили її квітами, кущами. Але те, що бачимо впродовж майже двох років – не витримує ніяких коментарів. Кози однієї колишньої вчительки постійно винищують все живе на могилі мого синочка, інших померлих людей. Просила, молила ту вчительку, але вона не чує… Не боїться ні Бога, ні людей… Що мені робити? Де брати гроші на нові і нові троянди для Серьожки?», – звертається у газету мешканка Щорса Надія АНТОСІК.
Комментариев нет:
Отправить комментарий