Чотирнадцятого червня проходить Всесвітній день донора. День був вибраний і заснований трьома організаціями, які виступають за добровільну безоплатну здачу крові: Міжнародною федерацією Товариства Червоного Хреста, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організації донорів крові. Завдяки донорству відбувається активізація системи кровотворення – клітин червоного кісткового мозку і стимуляція імунітету. Відповідно до закону «Про донорство крові…», донором може бути кожен дієздатний громадянин з 18 років, що пройшов медичне обстеження та має при собі паспорт.
Переливання крові або її компонентів від донора пацієнту є, по суті, трансплантацією, бо кров – це жива тканина. У багатьох випадках саме донорська кров рятує життя пацієнта.
За історію донорського руху незалежної України близько 50 тис. осіб отримали звання «Почесний донор України», а 16 визнані гідними високого звання «Заслужений донор України».
Історія не зберегла імена сміливців, які першими зважилися поділитися своєю кров’ю для порятунку життя іншої людини. Та ми знаємо людей, які проживають у нашому районі та дарують свою кров.
У районі – 26 Почесних донорів України: М.І. Бєлкін, Г.І. Вижгородько, С.А. Горбаченко, І.С. Дорошенко, І.Г. Дугель, В.М. Іванов, Г.І. Качесов, І.Г. Климова, А.О. Кривобороденко, І.П. Мазур, О.О. Масло, О.М. Медведьов, А.П. Мороз, Г.В. Огієнко, В.Г. Павук, В.В. Панкратьєв, Г.І. Петрова, В.Л. Пильник, І.С. Савченко, С.Т. Тищенко, І.О. Федосієнко, В.М. Федосієнко, Р.І. Хоменко, В.В. Чистілов, Н.О. Чистякова, І.В. Скорий.
Серед тих, хто постійно (по 4-5 раз на рік) здає свою кров, щоб урятувати чиєсь життя, Г.В. Дворник, Ю.М. Кирієнко, А.А. Атаманенко, Н.В. Аникієнко, А.В. Коротиш, С.М. Бодяк, С.В. Клименко, Ю.Н. Костюченко, Є.І. Костюченко, В.І. Грузький, М.І. Шенько, А.В. Рубан, О.В. Васько.
Багато працівників нашої лікарні (вперше здавши кров в екстрених ситуаціях – для порятунку пацієнта) стали донорами: А.А. Лагута, С.М. Заруба, О.Г. Лагута, Н.В. Шилкіна, В.В. Кирієнко, О.П. Неведомська, С.М. Погорілко, Л.І. Ткаченко, В.М. Охременко, Н.Г. Єрмоленко, Н.В. Високос, І.А. Аникієнко, Т.Я. Терещенко, І.В. Демиденко, С.В. Івако, О.І. Чабан.
Усі вони гідні поваги і пошанування. Про кожного можна розповідати і розповідати.
Згадується, як на мій дзвінок з проханням про допомогу у відділення примчав А.О. Кривобороденко: кров потрібна була для породіллі, у якої були дуже складні пологи. Не забудеться, як приходила здавати кров Н.О. Чистякова. Її приклад згодом наслідували і члени її колективу. Окремих слів вдячності заслуговують працівники райлікарні. Вони, як мовиться, завжди «на підхваті». І ніхто не відмовляється здати кров для порятунку чийогось життя. Говорячи про колег, передусім думаю про Р.І. Хоменко, людину великої і чуйної душі. Пригадується випадок, як здали кров (була складна акушерська ситуація з хворою) хірург Й.В. Карпушин і медсестра нашої служби крові В.В. Кирієнко, а згодом – маляр господарчої групи ЦРЛ Валентина Воробей.
Почесне місце серед донорів-медпрацівників посідає І.Г. Дугель (на фото). Першою кров почала здавати вона, коли (в 1955-му) перейшла працювати у Щорську райлікарню. Нерідко траплялося так: щоб врятувати пацієнту життя, не вистачало саме такої, як у неї, доволі рідкісної групи крові – четвертої з позитивним резусом.
Запитую жінку, чи не рахувала, скільком людям допомогла.
Авжеж, ні, - посміхається вона. – А хіба треба?
Згадує: якось здала подвійну дозу. Голову відразу «повело». Знадобився час, щоб прийти в норму. Але це було – ніщо у порівнянні з тим, що жінка, яка знаходилася за два кроки від смерті, вижила і зможе ростити свою дитину.
Було й інакше. Як з одним онкохворим юнаком. Вона знала, що той приречений. Та казала собі: «Навіть у таких є шанс. Хай і останній. Він молодий і мусить жити». І дала свою кров для його порятунку. Але дива не трапилось…
Він не був її родичем, до лікарні вони жодного разу не бачились, але його смерть стала горем і для неї.
В екстрених випадках її знаходили в іншому кінці міста, будили серед ночі. І.Г.Дугель залишила все і їхала дарувати комусь життя.
А сама дорогих подарунків ніколи не любила. Головне для неї – свято душі. Таке, як влаштували цьогорічного 30 травня її колишні колеги, нинішні працівники центральної районної лікарні, працівники районного відділення Товариства Червоного Хреста, котрі пришли привітати її з 80-літнім ювілеєм. Назгадувалися, наговорилися. У будинку було не пройти – всюди квіти.
І діти були, і онуки. Вони постійно оточують її увагою та турботою.
- Оце подарунок так подарунок, - каже жінка. - Хіба можна купити за гроші таку радість?
- А якби ще прийшли усі ті, з ким Ви поділилися своєю кров’ю? Місця, мабуть, і в дворі б не вистачило?
- Вистачило б, - посміхається. – Але було б дуже затісно…
Л.ЧЕРЕДНИЧЕНКО,
завідуюча «Службою крові» Щорської ЦРЛ
Переливання крові або її компонентів від донора пацієнту є, по суті, трансплантацією, бо кров – це жива тканина. У багатьох випадках саме донорська кров рятує життя пацієнта.
За історію донорського руху незалежної України близько 50 тис. осіб отримали звання «Почесний донор України», а 16 визнані гідними високого звання «Заслужений донор України».
Історія не зберегла імена сміливців, які першими зважилися поділитися своєю кров’ю для порятунку життя іншої людини. Та ми знаємо людей, які проживають у нашому районі та дарують свою кров.
У районі – 26 Почесних донорів України: М.І. Бєлкін, Г.І. Вижгородько, С.А. Горбаченко, І.С. Дорошенко, І.Г. Дугель, В.М. Іванов, Г.І. Качесов, І.Г. Климова, А.О. Кривобороденко, І.П. Мазур, О.О. Масло, О.М. Медведьов, А.П. Мороз, Г.В. Огієнко, В.Г. Павук, В.В. Панкратьєв, Г.І. Петрова, В.Л. Пильник, І.С. Савченко, С.Т. Тищенко, І.О. Федосієнко, В.М. Федосієнко, Р.І. Хоменко, В.В. Чистілов, Н.О. Чистякова, І.В. Скорий.
Серед тих, хто постійно (по 4-5 раз на рік) здає свою кров, щоб урятувати чиєсь життя, Г.В. Дворник, Ю.М. Кирієнко, А.А. Атаманенко, Н.В. Аникієнко, А.В. Коротиш, С.М. Бодяк, С.В. Клименко, Ю.Н. Костюченко, Є.І. Костюченко, В.І. Грузький, М.І. Шенько, А.В. Рубан, О.В. Васько.
Багато працівників нашої лікарні (вперше здавши кров в екстрених ситуаціях – для порятунку пацієнта) стали донорами: А.А. Лагута, С.М. Заруба, О.Г. Лагута, Н.В. Шилкіна, В.В. Кирієнко, О.П. Неведомська, С.М. Погорілко, Л.І. Ткаченко, В.М. Охременко, Н.Г. Єрмоленко, Н.В. Високос, І.А. Аникієнко, Т.Я. Терещенко, І.В. Демиденко, С.В. Івако, О.І. Чабан.
Усі вони гідні поваги і пошанування. Про кожного можна розповідати і розповідати.
Згадується, як на мій дзвінок з проханням про допомогу у відділення примчав А.О. Кривобороденко: кров потрібна була для породіллі, у якої були дуже складні пологи. Не забудеться, як приходила здавати кров Н.О. Чистякова. Її приклад згодом наслідували і члени її колективу. Окремих слів вдячності заслуговують працівники райлікарні. Вони, як мовиться, завжди «на підхваті». І ніхто не відмовляється здати кров для порятунку чийогось життя. Говорячи про колег, передусім думаю про Р.І. Хоменко, людину великої і чуйної душі. Пригадується випадок, як здали кров (була складна акушерська ситуація з хворою) хірург Й.В. Карпушин і медсестра нашої служби крові В.В. Кирієнко, а згодом – маляр господарчої групи ЦРЛ Валентина Воробей.
Почесне місце серед донорів-медпрацівників посідає І.Г. Дугель (на фото). Першою кров почала здавати вона, коли (в 1955-му) перейшла працювати у Щорську райлікарню. Нерідко траплялося так: щоб врятувати пацієнту життя, не вистачало саме такої, як у неї, доволі рідкісної групи крові – четвертої з позитивним резусом.
Запитую жінку, чи не рахувала, скільком людям допомогла.
Авжеж, ні, - посміхається вона. – А хіба треба?
Згадує: якось здала подвійну дозу. Голову відразу «повело». Знадобився час, щоб прийти в норму. Але це було – ніщо у порівнянні з тим, що жінка, яка знаходилася за два кроки від смерті, вижила і зможе ростити свою дитину.
Було й інакше. Як з одним онкохворим юнаком. Вона знала, що той приречений. Та казала собі: «Навіть у таких є шанс. Хай і останній. Він молодий і мусить жити». І дала свою кров для його порятунку. Але дива не трапилось…
Він не був її родичем, до лікарні вони жодного разу не бачились, але його смерть стала горем і для неї.
В екстрених випадках її знаходили в іншому кінці міста, будили серед ночі. І.Г.Дугель залишила все і їхала дарувати комусь життя.
А сама дорогих подарунків ніколи не любила. Головне для неї – свято душі. Таке, як влаштували цьогорічного 30 травня її колишні колеги, нинішні працівники центральної районної лікарні, працівники районного відділення Товариства Червоного Хреста, котрі пришли привітати її з 80-літнім ювілеєм. Назгадувалися, наговорилися. У будинку було не пройти – всюди квіти.
І діти були, і онуки. Вони постійно оточують її увагою та турботою.
- Оце подарунок так подарунок, - каже жінка. - Хіба можна купити за гроші таку радість?
- А якби ще прийшли усі ті, з ким Ви поділилися своєю кров’ю? Місця, мабуть, і в дворі б не вистачило?
- Вистачило б, - посміхається. – Але було б дуже затісно…
Л.ЧЕРЕДНИЧЕНКО,
завідуюча «Службою крові» Щорської ЦРЛ
Комментариев нет:
Отправить комментарий