Село Смяч розташувалося в мальовничому куточку Щорського району серед лісів, полів і лук з безліччю озер і боліт. Однак про історію Смячі, особливо давню, відомо не так уже й багато. З енциклопедичних видань “Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область” та “Енциклопедичний довідник: Чернігівщина” дізнаємося тільки, що Смяч вперше згадується на початку XVI століття. Отже, з часу першої згадки села минуло близько 500 років. Що ще ми можемо дізнатися з письмових джерел?
Пошук ускладнюється тим, що відомо принаймні три населених пункти з аналогічною назвою. Так, в Новгород-Сіверському районі також існує село Смяч, що розташоване на річці з аналогічною назвою! Назву “Смяч” мало раніше і село Травневе Городнянського району. Втім, навіть видозмінена назва села — Смаческъ — дає, виходячи з контексту, де вказується, що населений пункт розташований “уверхъ по Сновъ”, всі підстави вважати, що мова йде саме про село Смяч, що нині знаходиться в Щорському районі. Поряд також згадуються такі населені пункти як Клочков, Сновеск (нині Седнів Чернігівського району), Макишин. Ця згадка про Смяч міститься в описі границь чернігівських, що датується 20-ми роками XVI століття. З нього дізнаємося також, що село мало на той час 30 дворів. За кількістю дворів на той час Смяч поступалася лише Перекопу (сучасне село Брусилів Чернігівського району) та Сновеську і було одним з найбільших чернігівських володінь.
А чи було щось раніше? На жаль, на даний час не збереглося більш древніх документів, що могли б пролити світло на давню історію села. Проте навіть за відсутності письмових джерел певну інформацію нам може надати археологія.
Але де саме шукати? Які археологічні пам’ятки можна ототожнити з історією села? Певні підказки нам дають узагальнення вже проведених в межиріччі Десни і Дніпра археологічних досліджень та деякі письмові джерела. За даними чернігівського археолога Олени Михайлівни Веремейчик давні поселення часів Київської Русі виникали, як правило, біля природних джерел води: по берегах річок і рідше озер. Ще більше звузити місце пошуку нам дають можливість деякі літописні повідомлення. Так, в Євреїновському літописі читаємо: “тое весны (1447 рік) вода была велика велми в Смоленску, весь посад подняло, мало не дошла вода до Покровскои горы”. Очевидно, що поселення могло існувати лише на підвищенні, що не затоплювалось під час весняних повеней. Таким місцем є підвищення вздовж сучасної вулиці Лугової, оточене з заходу нижньою течією річки Смяч, зі сходу — заболоченими западинами, відомими під місцевою назвою Топило, де тривалий час після повені зберігається вода, з півночі — нижньою течією річки Прудець та з півдня — заплавою Снову.
Сама назва села — Смяч — також вказує на правильність вибору місця пошуку стародавнього поселення саме на березі однойменної річки, а не на також високому лівому березі Снову, відомому під назвою Білі Береги, або на вкритому лісом підвищенні, що має місцеву назву Наусів, та за даними археології теж зберігає в собі рештки багатьох епох.
Пошуки біля церкви (найвищої точки) відразу дали певні результати: в оранці були знайдені уламки давніх горщиків — наймасовішого археологічного матеріалу, які датуються XI-XIII століттями нашої ери, та фрагментами кахлів — пічного будівельного матеріалу XVII-XVIII століть. Також було знайдено фрагмент ліпного (такого, що зроблений без допомоги гончарного кругу) горщика, що ймовірно відноситься до Милоградської культури VII-IV століть до нашої ери. Проте ці знахідки не дають можливості говорити про зв’язок між давньоруськими матеріалами та населеним пунктом, згаданим в XVI столітті через прогалину в присутності життя на даній території протягом більш ніж двох століть.
Більш вдалими були пошуки в північній частині підвищення, де поряд зі згаданими вище матеріалами були знайдені керамічні уламки, що датуються Х та другою половиною XIII-XV століттями. Особливої концентрації археологічні матеріали досягли на ділянці, обмеженій сучасними вулицями Лугова, Сульдіна та Шкільна. Саме тут найбільше представлені матеріали післямонгольської доби. Отже, можна зробити висновок, що життя на цій території не припинялося понад тисячоліття!
Археологічні дані дають можливість говорити і про динаміку заселення Смячі. Так, уже в Х столітті територія населеного пункту складала не менше 8 га. В ХІІ — першій половині ХІІІ століття площа значно зростає, сягаючи на середину ХІІІ століття близько 25 га. Після татаро-монгольського нашестя територія населеного пункту суттєво зменшується і не перевищує 6 га, проте, життя в цей час не припиняється і концентрується переважно на частині підвищення біля впадіння річки Прудець в Смяч.
Таким чином, археологічні матеріали істотно розширюють і доповнюють наші знання про давню історію села, що дають нам письмові джерела. Вони дають можливість говорити, що Смяч — одне з найдавніших сіл не тільки Чернігівської області, але й України, що має понад тисячолітню історію!
Д.Марченко,
с.Смяч
Пошук ускладнюється тим, що відомо принаймні три населених пункти з аналогічною назвою. Так, в Новгород-Сіверському районі також існує село Смяч, що розташоване на річці з аналогічною назвою! Назву “Смяч” мало раніше і село Травневе Городнянського району. Втім, навіть видозмінена назва села — Смаческъ — дає, виходячи з контексту, де вказується, що населений пункт розташований “уверхъ по Сновъ”, всі підстави вважати, що мова йде саме про село Смяч, що нині знаходиться в Щорському районі. Поряд також згадуються такі населені пункти як Клочков, Сновеск (нині Седнів Чернігівського району), Макишин. Ця згадка про Смяч міститься в описі границь чернігівських, що датується 20-ми роками XVI століття. З нього дізнаємося також, що село мало на той час 30 дворів. За кількістю дворів на той час Смяч поступалася лише Перекопу (сучасне село Брусилів Чернігівського району) та Сновеську і було одним з найбільших чернігівських володінь.
А чи було щось раніше? На жаль, на даний час не збереглося більш древніх документів, що могли б пролити світло на давню історію села. Проте навіть за відсутності письмових джерел певну інформацію нам може надати археологія.
Але де саме шукати? Які археологічні пам’ятки можна ототожнити з історією села? Певні підказки нам дають узагальнення вже проведених в межиріччі Десни і Дніпра археологічних досліджень та деякі письмові джерела. За даними чернігівського археолога Олени Михайлівни Веремейчик давні поселення часів Київської Русі виникали, як правило, біля природних джерел води: по берегах річок і рідше озер. Ще більше звузити місце пошуку нам дають можливість деякі літописні повідомлення. Так, в Євреїновському літописі читаємо: “тое весны (1447 рік) вода была велика велми в Смоленску, весь посад подняло, мало не дошла вода до Покровскои горы”. Очевидно, що поселення могло існувати лише на підвищенні, що не затоплювалось під час весняних повеней. Таким місцем є підвищення вздовж сучасної вулиці Лугової, оточене з заходу нижньою течією річки Смяч, зі сходу — заболоченими западинами, відомими під місцевою назвою Топило, де тривалий час після повені зберігається вода, з півночі — нижньою течією річки Прудець та з півдня — заплавою Снову.
Сама назва села — Смяч — також вказує на правильність вибору місця пошуку стародавнього поселення саме на березі однойменної річки, а не на також високому лівому березі Снову, відомому під назвою Білі Береги, або на вкритому лісом підвищенні, що має місцеву назву Наусів, та за даними археології теж зберігає в собі рештки багатьох епох.
Пошуки біля церкви (найвищої точки) відразу дали певні результати: в оранці були знайдені уламки давніх горщиків — наймасовішого археологічного матеріалу, які датуються XI-XIII століттями нашої ери, та фрагментами кахлів — пічного будівельного матеріалу XVII-XVIII століть. Також було знайдено фрагмент ліпного (такого, що зроблений без допомоги гончарного кругу) горщика, що ймовірно відноситься до Милоградської культури VII-IV століть до нашої ери. Проте ці знахідки не дають можливості говорити про зв’язок між давньоруськими матеріалами та населеним пунктом, згаданим в XVI столітті через прогалину в присутності життя на даній території протягом більш ніж двох століть.
Більш вдалими були пошуки в північній частині підвищення, де поряд зі згаданими вище матеріалами були знайдені керамічні уламки, що датуються Х та другою половиною XIII-XV століттями. Особливої концентрації археологічні матеріали досягли на ділянці, обмеженій сучасними вулицями Лугова, Сульдіна та Шкільна. Саме тут найбільше представлені матеріали післямонгольської доби. Отже, можна зробити висновок, що життя на цій території не припинялося понад тисячоліття!
Археологічні дані дають можливість говорити і про динаміку заселення Смячі. Так, уже в Х столітті територія населеного пункту складала не менше 8 га. В ХІІ — першій половині ХІІІ століття площа значно зростає, сягаючи на середину ХІІІ століття близько 25 га. Після татаро-монгольського нашестя територія населеного пункту суттєво зменшується і не перевищує 6 га, проте, життя в цей час не припиняється і концентрується переважно на частині підвищення біля впадіння річки Прудець в Смяч.
Таким чином, археологічні матеріали істотно розширюють і доповнюють наші знання про давню історію села, що дають нам письмові джерела. Вони дають можливість говорити, що Смяч — одне з найдавніших сіл не тільки Чернігівської області, але й України, що має понад тисячолітню історію!
Д.Марченко,
с.Смяч
Комментариев нет:
Отправить комментарий