Нерідко природа дарує людині непересічні здібності, проте чи то життєві обставини, чи примхи долі призводять до того, що талант, образно кажучи, заривається в землю. Й через це лишається хіба жалкувати…
У своїй роботі правоохоронцям доводиться мати справу зі специфічним «контингентом». Портрет звичайного злочинця має доволі усталені риси й відомо які емоції викликає. Однак цьогоріч місцевим співробітникам міліції випало познайомитися з одним юним крадієм, який справив на них суперечливе враження. Про таких, як він, кажуть: розумний не за віком. А ще має чіпку пам’ять, здатність логічно мислити й прораховувати свої дії на кілька кроків уперед. (Мабуть, аби грав у шахи – став би чемпіоном). У розмові з ним відчувалося: життя цього хлопчини могло б скластися зовсім інакше.
… Юрій Білорус (справжні ім’я та прізвище через певні обставини змінені – авт.) народився 1995 року в Городні. Батько в нього – з числа раніше судимих, й довго у сім’ї не затримався, вирушивши шукати долі десь інде. А Юрій ще у підлітковому віці вже увійшов у конфлікт із законом. Перебуваючи якось у Чернігові, поцупив велосипед… (Можливо, права була його мати, коли якось з пересердя сказала, що характером син вдався в батька). Словом, з часом хлопчина потрапив до інтернату в Щорс, навчання в якому закінчив у 2012 році. Й тоді почалося… Влітку він реалізував свої таланти у відверто поганий спосіб, відзначившись рядом квартирних крадіжок (правоохоронці згадують про 4 епізоди). Причому примудрився «виставити» помешкання директора школи, де нині навчається його сестра. Крадене збував у чернігівських ломбардах через доросліших знайомих. Отримані гроші розходилися швидко, зрештою, у Юрія з’явилися приятелі, приваблені його щедрістю…
Поступово в злодія-початківця міцніла ідея про необхідність розширити географію своїх «подвигів». І ось у листопаді минулого року він виїхав з Чернігова до Щорса. Ніби й без певної мети, але дорогою він побачив, як назустріч (в напрямку на обласний центр) проїхала машина, де разом з чоловіком сиділа директор інтернату «Казка». Думка крадія запрацювала блискавично: де будинок колишньої директорки – він знає, ходив до неї під час навчання щедрувати; найближчим часом її точно не буде; в оселі знайдеться чим поживитися, бо у жінки є чимало золотих прикрас, це навіть діти знають – бачили на власні очі… «Операція» пройшла на диво успішно. Зловмисник, маючи якусь специфічну інтуїцію, швидко знайшов неподалік дверей прихований ключ від помешкання (легковажність господарів добряче згодилася, що й не кажіть) і зайшов усередину. Акуратно обдивився, знайшов гроші в кімнаті доньки господарів, а потім розжився на набір золотих і срібних ювелірних прикрас у спальні. А власники виявили крадіжку лише пізно увечері. (Що цікаво, побачений там мисливський ніж він не взяв, так само, як і якісь великі речі. Пояснив на слідстві: виносити з хати щось велике - це наражати себе на ризик бути побаченим, запам’ятованим і запідозреним. Дійсно, логіка залізна). Наступного дня частину коштовностей збув у чернігівському ломбарді, а найдорожчу річ – ваговитий ланцюжок - продав у Києві, бо столичні ціни на золото виявилися вищими. Окрилений успіхом, Юрій вирішив через пару тижнів повторити «гастролі» й нанести візит вже до заступниці директора інтернату. Вирахувавши, коли її з чоловіком не було вдома, злодій узявся до справи. Переліз через паркан садиби й підійшов до будинку, щоб акуратно вийняти у вікні шибку. Причому не злякався величезного сторожового пса, котрий задихався люттю у вольєрі. Однак цього разу вийшла накладка, адже в оселі перебувала мати господині й довелося тихо відійти з місця невдалого злочину.
І хтозна, що б ще далі вчинив Юрій, коли б не потрапив у лещата правоохоронної системи. Незадовго до нового року він разом зі спільником надумав опанувати ще одну суміжну професію – вуличного грабіжника. У темну пору доби на одній з чернігівських вулиць вони зупинили іноземця й вивернули йому кишені. Щоправда, пограбований не зволікав із зверненням до міліції, прикмети підозрюваних умить отримали патрулі й грабіжників незабаром затримали. Розпочалося слідство. По ходу Юрій зізнався в злочинах, скоєних на території Городнянщини і Щорсівщини, його слова були підкріплені зібраними доказами. Показовий момент: юнак усю провину брав на себе, не згадуючи про можливих спільників. Хоча й визнавав: коли був на свободі й мав гроші, то й друзів вистачало, а як прийшла лиха година – кудись вони подівалися… До речі, «герой» цієї оповіді торік «наслідив» у Журавку нашого району – тишком-нишком проник до оселі одного громадянина й виніс деякі речі. Нічого дорогого, проте теж – здобич.
… За пограбування іноземця Юрію «відмотали» 4 роки і 8 місяців позбавлення волі. На черзі – суди по «справах» у Городні та Щорсі. Він реаліст і усвідомлює, що певну частину свого молодого життя вже доведеться провести за гратами. А про майбутнє, про те, що буде після виходу на свободу, воліє багато не говорити. Воно й справді, чи вистачить у нього сили волі повернутися до нормального життя? Особливо з огляду на те, які «університети» він пройде в ув’язненні… Хоча є шанс, що отримана з першого разу «наука» змусить його зробити правильний вибір. Бо вслід за занепащенням таланту можна занепастити й життя.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
У своїй роботі правоохоронцям доводиться мати справу зі специфічним «контингентом». Портрет звичайного злочинця має доволі усталені риси й відомо які емоції викликає. Однак цьогоріч місцевим співробітникам міліції випало познайомитися з одним юним крадієм, який справив на них суперечливе враження. Про таких, як він, кажуть: розумний не за віком. А ще має чіпку пам’ять, здатність логічно мислити й прораховувати свої дії на кілька кроків уперед. (Мабуть, аби грав у шахи – став би чемпіоном). У розмові з ним відчувалося: життя цього хлопчини могло б скластися зовсім інакше.
… Юрій Білорус (справжні ім’я та прізвище через певні обставини змінені – авт.) народився 1995 року в Городні. Батько в нього – з числа раніше судимих, й довго у сім’ї не затримався, вирушивши шукати долі десь інде. А Юрій ще у підлітковому віці вже увійшов у конфлікт із законом. Перебуваючи якось у Чернігові, поцупив велосипед… (Можливо, права була його мати, коли якось з пересердя сказала, що характером син вдався в батька). Словом, з часом хлопчина потрапив до інтернату в Щорс, навчання в якому закінчив у 2012 році. Й тоді почалося… Влітку він реалізував свої таланти у відверто поганий спосіб, відзначившись рядом квартирних крадіжок (правоохоронці згадують про 4 епізоди). Причому примудрився «виставити» помешкання директора школи, де нині навчається його сестра. Крадене збував у чернігівських ломбардах через доросліших знайомих. Отримані гроші розходилися швидко, зрештою, у Юрія з’явилися приятелі, приваблені його щедрістю…
Поступово в злодія-початківця міцніла ідея про необхідність розширити географію своїх «подвигів». І ось у листопаді минулого року він виїхав з Чернігова до Щорса. Ніби й без певної мети, але дорогою він побачив, як назустріч (в напрямку на обласний центр) проїхала машина, де разом з чоловіком сиділа директор інтернату «Казка». Думка крадія запрацювала блискавично: де будинок колишньої директорки – він знає, ходив до неї під час навчання щедрувати; найближчим часом її точно не буде; в оселі знайдеться чим поживитися, бо у жінки є чимало золотих прикрас, це навіть діти знають – бачили на власні очі… «Операція» пройшла на диво успішно. Зловмисник, маючи якусь специфічну інтуїцію, швидко знайшов неподалік дверей прихований ключ від помешкання (легковажність господарів добряче згодилася, що й не кажіть) і зайшов усередину. Акуратно обдивився, знайшов гроші в кімнаті доньки господарів, а потім розжився на набір золотих і срібних ювелірних прикрас у спальні. А власники виявили крадіжку лише пізно увечері. (Що цікаво, побачений там мисливський ніж він не взяв, так само, як і якісь великі речі. Пояснив на слідстві: виносити з хати щось велике - це наражати себе на ризик бути побаченим, запам’ятованим і запідозреним. Дійсно, логіка залізна). Наступного дня частину коштовностей збув у чернігівському ломбарді, а найдорожчу річ – ваговитий ланцюжок - продав у Києві, бо столичні ціни на золото виявилися вищими. Окрилений успіхом, Юрій вирішив через пару тижнів повторити «гастролі» й нанести візит вже до заступниці директора інтернату. Вирахувавши, коли її з чоловіком не було вдома, злодій узявся до справи. Переліз через паркан садиби й підійшов до будинку, щоб акуратно вийняти у вікні шибку. Причому не злякався величезного сторожового пса, котрий задихався люттю у вольєрі. Однак цього разу вийшла накладка, адже в оселі перебувала мати господині й довелося тихо відійти з місця невдалого злочину.
І хтозна, що б ще далі вчинив Юрій, коли б не потрапив у лещата правоохоронної системи. Незадовго до нового року він разом зі спільником надумав опанувати ще одну суміжну професію – вуличного грабіжника. У темну пору доби на одній з чернігівських вулиць вони зупинили іноземця й вивернули йому кишені. Щоправда, пограбований не зволікав із зверненням до міліції, прикмети підозрюваних умить отримали патрулі й грабіжників незабаром затримали. Розпочалося слідство. По ходу Юрій зізнався в злочинах, скоєних на території Городнянщини і Щорсівщини, його слова були підкріплені зібраними доказами. Показовий момент: юнак усю провину брав на себе, не згадуючи про можливих спільників. Хоча й визнавав: коли був на свободі й мав гроші, то й друзів вистачало, а як прийшла лиха година – кудись вони подівалися… До речі, «герой» цієї оповіді торік «наслідив» у Журавку нашого району – тишком-нишком проник до оселі одного громадянина й виніс деякі речі. Нічого дорогого, проте теж – здобич.
… За пограбування іноземця Юрію «відмотали» 4 роки і 8 місяців позбавлення волі. На черзі – суди по «справах» у Городні та Щорсі. Він реаліст і усвідомлює, що певну частину свого молодого життя вже доведеться провести за гратами. А про майбутнє, про те, що буде після виходу на свободу, воліє багато не говорити. Воно й справді, чи вистачить у нього сили волі повернутися до нормального життя? Особливо з огляду на те, які «університети» він пройде в ув’язненні… Хоча є шанс, що отримана з першого разу «наука» змусить його зробити правильний вибір. Бо вслід за занепащенням таланту можна занепастити й життя.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий