Повертаючись до
надрукованого
Коли мова заходить про Товариство Червоного Хреста, чомусь у пам’яті спливають воєнні кадри, коли тендітні представниці цієї організації з-під куль витягують поранених бійців, у польових госпіталях полегшують страждання скалічених. І не лише в роки першої та другої світової воєн. І нині поспішають у «гарячі» точки планети. Втім, і в нашому мирному сьогоденні червнохрестівцям доводиться іти в атаку й витримувати важкі бої. Бюрократичні.
13 квітня 2013 року наша газета надрукувала статтю «Вони потребують допомоги і милосердя». Щемна розповідь про маленьку сім’ю, яка складається із хворої дівчини Люби та її матері Надії Петрівни. У силу обставин вони залишилися без засобів на існування, тож добрі люди – здебільшого сусіди – допомагали їм виживати. Після публікації Г.І. Черненко повела доньку з матір’ю до завідуючої поліклінічного відділення ЦРЛ І.В. Якубовської. Далі естафету прийняв психіатр М.В. Куценко. Він доклав зусиль до того, аби обох влаштувати на два місяці в Чернігівський центр реабілітації. У 1996 році Люба мала статус інваліда дитинства, отримувала соціальну допомогу. На жаль, мати через рік не продовжила групу інвалідності, як наслідок – держава припинила виплату коштів.
Газетна стаття спонукала до активних дій районну організацію Червоного Хреста. Подружжя Кравців пройнялося проблемами сім’ї Ілляшенко-Сірої. Бо милосердя для них не абстрактне поняття. Лише Господь знає, скільки знедолених людей зігріли теплом своїх сердець, Кравці людям допомогли подолати скруту. Ось і в цьому випадку, прочитавши нашу розповідь, одразу взяли родину під власну опіку. Надали допомогу речами, миючими засобами, харчами. Потім Людмила Романівна відвезла Любу з Надією Петрівною в реабілітаційний центр, де розповіла не лише про проблеми із здоров’ям, а й про житейські. Раділа, що її підопічні два місяці обстежувалися, жили в теплі, були ситі й доглянуті.
У цей час Віктор Олексійович намагався відновити медичні документи Люби. На жаль, ні в Новгород-Сіверській школі-інтернаті, де навчалася Люба, ні в Сокиринському ліцеї їх не виявили. До пошуків підключили колег із Червоного Хреста в Новгород-Сіверському, Срібному та Чернігові. Дивно, що в навчальних закладах, де перебувала Люба Сіра, її не перекомісували на групу інвалідності. Чомусь не подбала про це й мама.
Коли Люба з матір’ю повернулися до Щорса (їх знову привезла Л.Р. Кравець), у дівчини на руках був консультативний висновок відповідної лікувальної установи. Саме з ним вирушила Людмила Романівна до Чернігова на засідання спеціалізованої міжрайонної психо-неврологічної медико-соціальної комісії. Сама, без Люби. Жінка знайшла потрібні слова, була настільки наполегливою і переконливою, що 4 червня комісія надала Любі Сірій третю групу інвалідності. При цьому лікарі висловили своє захоплення роботою Щорської районної організації Червоного Хреста:
Відділ розшуку червонохрестівців Щорса спрацював «на відмінно». Тож відтепер Люба Сіра отримує пенсію, її мати – допомогу по догляду за хворою донькою. Зараз подружжя Кравців займається оформленням субсидії. А якщо вже бути точними, то відновлює необхідні документи, збирає відповідні довідки тощо.
На закінчення цієї історії хочеться згадати й подякувати всім її учасникам, які не залишилися осторонь чужої біди, були добрим й милосердними, а головне – небайдужими. Першими забили на сполох сусіди, які багато років допомагали двом жінкам просто виживати. До речі, поки Люба й Надія Петрівна були в реабілітаційному центрі, не без допомоги сусідів був засаджений і засіяний город. Заступник головного лікаря ЦРЛ М.В. Куценко дуже постарався, аби інваліда-дитину на лікуванні супроводжувала мати. Працівники управління Пенсійного фонду України в Щорському районі та районна організація Українського фонду допомоги інвалідам Чорнобиля також пройнялися чужою бідою. І головне – цілеспрямовані зусилля працівників районної організації Червоного Хреста, які продовжують опікуватися сім’єю Ілляшенко-Сірої. Тож будемо сподіватися, що відтепер їх життя зміниться на краще.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
та Леоніда ШЛОМИ
надрукованого
Коли мова заходить про Товариство Червоного Хреста, чомусь у пам’яті спливають воєнні кадри, коли тендітні представниці цієї організації з-під куль витягують поранених бійців, у польових госпіталях полегшують страждання скалічених. І не лише в роки першої та другої світової воєн. І нині поспішають у «гарячі» точки планети. Втім, і в нашому мирному сьогоденні червнохрестівцям доводиться іти в атаку й витримувати важкі бої. Бюрократичні.
13 квітня 2013 року наша газета надрукувала статтю «Вони потребують допомоги і милосердя». Щемна розповідь про маленьку сім’ю, яка складається із хворої дівчини Люби та її матері Надії Петрівни. У силу обставин вони залишилися без засобів на існування, тож добрі люди – здебільшого сусіди – допомагали їм виживати. Після публікації Г.І. Черненко повела доньку з матір’ю до завідуючої поліклінічного відділення ЦРЛ І.В. Якубовської. Далі естафету прийняв психіатр М.В. Куценко. Він доклав зусиль до того, аби обох влаштувати на два місяці в Чернігівський центр реабілітації. У 1996 році Люба мала статус інваліда дитинства, отримувала соціальну допомогу. На жаль, мати через рік не продовжила групу інвалідності, як наслідок – держава припинила виплату коштів.
Газетна стаття спонукала до активних дій районну організацію Червоного Хреста. Подружжя Кравців пройнялося проблемами сім’ї Ілляшенко-Сірої. Бо милосердя для них не абстрактне поняття. Лише Господь знає, скільки знедолених людей зігріли теплом своїх сердець, Кравці людям допомогли подолати скруту. Ось і в цьому випадку, прочитавши нашу розповідь, одразу взяли родину під власну опіку. Надали допомогу речами, миючими засобами, харчами. Потім Людмила Романівна відвезла Любу з Надією Петрівною в реабілітаційний центр, де розповіла не лише про проблеми із здоров’ям, а й про житейські. Раділа, що її підопічні два місяці обстежувалися, жили в теплі, були ситі й доглянуті.
У цей час Віктор Олексійович намагався відновити медичні документи Люби. На жаль, ні в Новгород-Сіверській школі-інтернаті, де навчалася Люба, ні в Сокиринському ліцеї їх не виявили. До пошуків підключили колег із Червоного Хреста в Новгород-Сіверському, Срібному та Чернігові. Дивно, що в навчальних закладах, де перебувала Люба Сіра, її не перекомісували на групу інвалідності. Чомусь не подбала про це й мама.
Коли Люба з матір’ю повернулися до Щорса (їх знову привезла Л.Р. Кравець), у дівчини на руках був консультативний висновок відповідної лікувальної установи. Саме з ним вирушила Людмила Романівна до Чернігова на засідання спеціалізованої міжрайонної психо-неврологічної медико-соціальної комісії. Сама, без Люби. Жінка знайшла потрібні слова, була настільки наполегливою і переконливою, що 4 червня комісія надала Любі Сірій третю групу інвалідності. При цьому лікарі висловили своє захоплення роботою Щорської районної організації Червоного Хреста:
Відділ розшуку червонохрестівців Щорса спрацював «на відмінно». Тож відтепер Люба Сіра отримує пенсію, її мати – допомогу по догляду за хворою донькою. Зараз подружжя Кравців займається оформленням субсидії. А якщо вже бути точними, то відновлює необхідні документи, збирає відповідні довідки тощо.
На закінчення цієї історії хочеться згадати й подякувати всім її учасникам, які не залишилися осторонь чужої біди, були добрим й милосердними, а головне – небайдужими. Першими забили на сполох сусіди, які багато років допомагали двом жінкам просто виживати. До речі, поки Люба й Надія Петрівна були в реабілітаційному центрі, не без допомоги сусідів був засаджений і засіяний город. Заступник головного лікаря ЦРЛ М.В. Куценко дуже постарався, аби інваліда-дитину на лікуванні супроводжувала мати. Працівники управління Пенсійного фонду України в Щорському районі та районна організація Українського фонду допомоги інвалідам Чорнобиля також пройнялися чужою бідою. І головне – цілеспрямовані зусилля працівників районної організації Червоного Хреста, які продовжують опікуватися сім’єю Ілляшенко-Сірої. Тож будемо сподіватися, що відтепер їх життя зміниться на краще.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
та Леоніда ШЛОМИ
Комментариев нет:
Отправить комментарий