Три роки пройшли, як не стало матері. Три роки, а рана на серці ще й досі болить. Душа плаче через несказані слова вдячності, прикрощі, яких було завдано через те, що нема поряд тієї людини, яка зрозуміє і прийме тебе з радістю і бідою.
Моя матуся так мріяла побачити онуків дорослими. І ось онука закінчила 9 класів, а онук – випускник 11-го . І я, забувши про час, що сплинув, стою на сцені поряд із сином, у такий знаменний і відповідальний момент для мене – випускний вечір мого сина, шукаю серед сотень очей рідні карі очі і хочу розповісти про те, яка я щаслива і стривожена.
… Втративши матір, у будь-якому віці стаєш сиротою. Тепер прошу Бога, щоб дав сили і здоров’я батькові, бо нам, дорослим дітям, важко без матері, а батьку і вдвічі важче втратити людину, з якою стільки пережито радісних і хвилюючих моментів, гірких і щасливих хвилин.
(Втративши, раптом з усією повнотою починаєш усвідомлювати: життя дуже коротке. А як часто ми, забуваючи про це, звинувачуємо одне одного в дрібних провинах, необдумано ображаємо близьких, ставимо на вищий щабель матеріальне. Забуваючи, що в світі існують любов і повага до ближнього, чесність, порядність, милосердя, що поруч живуть люди, які потребують нашої уваги.
Тому так мало дива в нашому житті. Такого, як в новелі О’Генрі, де з любов’ю і надією намальований осінній листок, що здатен був перемогти смерть.
І тільки, коли стається непоправне, ми розуміємо, наскільки безглуздими були наші образи і нікчемними – жалі).
Моя мама була доброю людиною. Вона ніколи ні з ким не сварилася і нас навчала любити і поважати усіх людей – незалежно від статусу і посади. Відпочивала дуже рідко, ніколи не бачила моря і гір, але мріяла про те, щоб ми, її діти, побачили весь світ.
Вона любила кожну рослинку на своєму городі. Ніколи не робила манікюр, у неї не було золотих каблучок, але її материнське серце вміщало в собі таку любов і турботу про чоловіка, дітей і онуків, які не зрівняються з жодними скарбами світу.
Надія РОГОЗІНА
Моя матуся так мріяла побачити онуків дорослими. І ось онука закінчила 9 класів, а онук – випускник 11-го . І я, забувши про час, що сплинув, стою на сцені поряд із сином, у такий знаменний і відповідальний момент для мене – випускний вечір мого сина, шукаю серед сотень очей рідні карі очі і хочу розповісти про те, яка я щаслива і стривожена.
… Втративши матір, у будь-якому віці стаєш сиротою. Тепер прошу Бога, щоб дав сили і здоров’я батькові, бо нам, дорослим дітям, важко без матері, а батьку і вдвічі важче втратити людину, з якою стільки пережито радісних і хвилюючих моментів, гірких і щасливих хвилин.
(Втративши, раптом з усією повнотою починаєш усвідомлювати: життя дуже коротке. А як часто ми, забуваючи про це, звинувачуємо одне одного в дрібних провинах, необдумано ображаємо близьких, ставимо на вищий щабель матеріальне. Забуваючи, що в світі існують любов і повага до ближнього, чесність, порядність, милосердя, що поруч живуть люди, які потребують нашої уваги.
Тому так мало дива в нашому житті. Такого, як в новелі О’Генрі, де з любов’ю і надією намальований осінній листок, що здатен був перемогти смерть.
І тільки, коли стається непоправне, ми розуміємо, наскільки безглуздими були наші образи і нікчемними – жалі).
Моя мама була доброю людиною. Вона ніколи ні з ким не сварилася і нас навчала любити і поважати усіх людей – незалежно від статусу і посади. Відпочивала дуже рідко, ніколи не бачила моря і гір, але мріяла про те, щоб ми, її діти, побачили весь світ.
Вона любила кожну рослинку на своєму городі. Ніколи не робила манікюр, у неї не було золотих каблучок, але її материнське серце вміщало в собі таку любов і турботу про чоловіка, дітей і онуків, які не зрівняються з жодними скарбами світу.
Надія РОГОЗІНА
Комментариев нет:
Отправить комментарий