Думаю, цей лист «знайшовся» у Щорському районному архіві не випадково. Він – як пам’ять, як нагадування наших визволителів нащадкам через довгі десятиріччя.
Він був направлений на адресу Щорської міськради більше, ніж 68 років тому – 17 лютого 1945 року. Наводимо його текст мовою оригіналу:
«Дорогие товарищи -горожане!
Поздравляю Вас с праздником – 27-й годовщиной Красной Армии!
С горячим приветом к Вам неизвестный Вам воин Красной Армии – северянин.
Немного для Вас покажется сначала странно, как же, человек с Севера, и вдруг обращается с письмом к жителям Вашего города.
В 1943 г. 20 сентября, (а может быть и 21 сентября, память немного изменяет), мне вместе с другими защитниками нашей Родины выпало счастье освободить Ваш город Щорc от немецких захватчиков. Вот потому-то мне и хочется передать Вам пламенный привет и узнать, как Вы живете, как залечиваете раны, нанесенные фашистами.
Разрешите надеяться, что железнодорожники – родные братья Красной Армии – давно восстановили разрушенное депо и железнодорожный мост на р. Сновь, педагоги города снова трудятся на своем посту – в школах.
Как сейчас вижу Ваш город, улицы, а дорога, идущая на Городню…
Товарищи, работники горсовета, хочется знать, есть ли в Вашем городе или поблизости детские дома?
Хотелось бы завязать с ним письменную связь. Я в прошлом воин, сейчас инвалид Отечественной войны, работаю директором детского дома, воспитываю 140 человек детей фронтовиков. Вот поэтому-то и хочется связаться с Вашим детским домом.
Правда, я сознаю, что Вы загружены работой, но надеюсь – выделите 5 минут времени и черкнете мне ответ.
Эх, как хотелось бы побывать в Вашем городе!
Привет Вам, товарищи!
Директор Усть-Кубинского школьного детского дома, в прошлом воин – Ст. лейтенант С.А.Филиппов.
Черкните по адресу:
Вологодская обл.,
Усть-Кубинский район
Усть-Кубинский школьный детский дом № 1Филиппову
17.02.-1945 г.»
Судячи з інформації ( її теж знайшли в архіві), тодішні керівники міськради відповіли авторові листа 19 березня 1945-го.
Написали за цією адресою і ми: в дитячий будинок, колегам – у місцевий музей. І розпочався пошук.
Ми не могли не розповісти про цей випадок нашим землякам і надрукували знайдений лист, який підкупав своєю щирістю та любов`ю, на сторінках Щорської районної газети «Промінь» 23 лютого 2012 року - як поздоровлення жителям нашого міста, яке так глибоко запало в душу воїну- визволителю. Висловили надію, що відгукнуться на далекій Вологодщині на наш запит, а якщо пощастить – дізнаємось більше про цю людину, подальший шлях старшого лейтенанта С.Філіпова.
Через деякий час прийшла відповідь, на жаль, про відсутність необхідної нам інформації, бо сучасний дитячий будинок був організований у 1990-і роки. Наші колеги - музейники порадили звернутися до обласного архіву.
З Держархіву Вологодської області повідомили, що в архівному фонді Вологодського обласного відділу народної освіти у списку учасників обласної наради працівників дитячих будинків ( список не мав дати в справі за 1944 рік ) значиться директор Усть-Кубинського шкільного дитячого будинку Філіпов Сергій Олекс. ( по-батькові вказано скорочено ), 1908 року народження. Загальний педагогічний стаж – 13 років, освіта – середня педагогічна,стаж роботи директором дитячого будинку – 3 місяці. Підстава: ф.2360, оп.1,с.3217, арк.66. Ні особової справи, автобіографії або інших відомостей про Філіпова С.О. більше не знайдено.
Далі ми звернулися до Вологодського обласного архіву новітньої політичної історії, є там і такий. І через кілька тижнів зі щирими побажаннями успіхів у роботі за підписом директора О.В. Тимоніна ми отримали на 2-х аркушах завірену архівну копію анкети кандидата партії, вступаючого в члени ВКП(б), заповнену Філіповим Сергієм Олександровичем 2 жовтня 1943 року, буквально через півтора тижні після визволення Щорса. Кандидатська картка № 5969006. Підстава: Ф.1283,оп.3,сп.637,лл.6 і об.
Так який він, один із багатьох наших визволителів, покоління яких поет Валерій Алимов назвав «кровавой военной эпохи сыны»? Спочатку розповімо мовою документу.
З хвилюванням тримаю в руках аркуші анкети (нехай і копії), які писались на війні, між боями та були результатом свідомого, не кон`юктурного рішення, щирої віри та палкого бажання бути серед активних захисників Вітчизни.
Первинна парторганізація 2-го с.б. 111с.п. Політвідділ 55 с.д. Центральний фронт…
Ми знаємо, що окуповане фашистами 3 вересня 1941-го року наше місто, мужньо переживши страшні 2 роки та 19 днів, було звільнено військами 55-ї стрілецької дивізії під командуванням М. Заіюльєва, яка входила до складу 61-ї армії Центрального фронту. У матеріалах Щорського історичного музею є копія документа № 104 « З політдонесення начальника політвідділу 61-ї армії начальнику політуправління Центрального фронту про звільнення м. Щорс та злочини, заподіяні трудящим міста фашистами. Вересень 1943 р.» з Архіву Міністерства Оборони СРСР. Ф.-61.оп.10703.спр.55, арк..424. Оригінал.
Місце народження – с. Шулепово, Грибцовська сільрада, Усть-Кубинський район Вологодської області.
Національність – росіянин.
Заняття батьків - а) до 1917 р. - селяни – бідняки, б) після 1917 р. - селяни - бідняки, в колгоспі з 1932 року. Соц. стан – службовець.
Рід занять з початку трудової діяльності за місцем народження – сільське господарство, землеробство - до жовтня 1931 року.Освіта - середня педагогічна, навчався в педучилищі міста Кадників Вологодської області, закінчив у 1941 році. Працював – за анкетою - у тому числі й у період навчання учителем в селах Заледієво та Високовська Запань свого району до березня 1942 року.
Далі (до січня 1943 р.) - курсант Лепельського військового піхотного училища,яке перед самою війною, в кінці квітня - початку травня 1941 року з Білорусії було переведеноев м.Череповець Вологодської області.
Філіпов С.О. прийшов на фронт з січня 1943 року командиром мінометного взводу, старшим лейтенантом. Час вступу в кандидати - червень 1943 р.
До речі, партія на той час була молода за віком: 50-річний рубіж перейшли менше 5% ії членів і кандидатів. Найбільшою групою були 25-35-річні, які разом з молодими до 24 років складали біля 62 %.Саме у цю вікову категорію перед своїм 35-річчям увійшов і Філіпов С.О.
Кандидатами в члени ВКП(б) у воєнну пору вступило близько 5,1 млн. людей, членами партії стало 3,3 млн. Замість тих, хто загинув, ставали нові.
Якщо у довоєнний час з 1939 року єдиний кандидатський стаж був 1 рік, то в надзвичайних умовах Великої Вітчизняної війни ЦК ВКП(б) дозволив ( грудень 1941 р.) політорганам Червоної Армії приймати в члени ВКП(б) тих військовослужбовців, які відзначилися в боях, після 3-х місяців кандидатського стажу. Так був прийнятий в партію і Філіпов С.О., який вказав в анкеті про свою участь в боях: Північно-Західний фронт 1943 р., 3-й місяць, Центральний фронт, ком. мін. взводу, за що отримав наказом по 111 с.п. 55 с.д. від 26 липня 1943 р. № 036 найвищу медаль в нагородній системі СРСР – «За відвагу».
Рекомендації для вступу в партію С.Філіпову надали парторг Курилов Є.Д., зам. командира з політчастини Білоусов М.Ф., які мали партстаж з 1932 року, та Аширов Нур Ягди- партстаж з 1941 р. ( Як склалася доля цих однополчан Філіпова С.О., які теж визволяли наше місто, – це тема іншого майбутнього пошуку).
Спочатку рішенням зборів первинної парторганізації, а потім, 5 жовтня 1943 року, рішенням ПК при політвідділі 55-ї с.д. т. Філіпов Сергій Олександрович прийнятий у члени ВКП(б). Печатка, підпис секретаря М.Полякова.
Але який же подальший шлях воїна? Що відбулося між цими подіями та написанням ним листа до Щорса? Як він жив після закінчення війни? Що відомо про його сім`ю? Який він, С.Філіпов?!
Пам’ятаючи силу засобів масової інформації, нашу публікацію в своїй районній газеті, вирішили зв’язатись з редакцією газети Усть-Кубинського району «Северная новь». Спочатку телефоном, а потім листом попрохали звернутись до їх читачів з розповіддю про нашу історію.
…Раптовий міжміський телефонний дзвінок: редактор газети Анна Валеріївна Страмова. Радіє разом з нами – після публікації «Украинцы разыскивают нашего земляка» пішли дзвінки, а головне – знайшлися донька та онука С.О.Філіпова! І ось я розмовляю з далеким російським містом Череповець, з онукою Ольгою Івановою ( 1976 р.н.). Крізь сльози, дякуючи, передає привітання від матері, яка готує нам лист, фотографії, деякі документи. Але вислати все це до 21 вересня - Дня визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників – не вдається, і Ольга разом з привітанням жителів Щорса з цим святом передає їх по Інтернету.
Каліграфічним вчительським почерком – і дочка, і онука пішли батьківським шляхом, стали педагогами – звертається до нас «…Данилова Милитина Сергеевна, дочь разыскиваемого Вами фронтовика Филиппова Сергея Александровича».
Додатково до вже відомого нам сповіщає, що виховувався він у великій селянській сім`ї, де росло четверо дітей, тому рано пізнав усі труднощі селянської праці, а перший запис у трудовій книжці: «Загальний стаж роботи з найму до вступу в Заледіївську школу два роки шість місяців», що підтверджується документами. У початкових сільських школах працював завідуючим.
Подальший період життя – воєнний – дочці мало відомий: «Годы службы в Красной Армии нам не известны. Места дислокации частей тоже…Но из его воспоминаний я знаю, что он воевал на Курской дуге под командованием маршала Рокоссовского и участвовал в форсировании Днепра. Командовал минометной ротой и был в звании старшего лейтенанта». Після публікації нашого листа нею був зроблений запит до військкомату, де пообіцяли надати відповідь пізніше. А ми поділились тими відомостями, які були про С.Філіпова у нас.
Далі з листа дізнаємось, що в 1944 році він був поранений , після госпіталю комісований та з 3 липня 1944 року призначений директором Усть-Кубинського шкільного дитячого будинку, про що нам вже було відомо, тільки без термінів. Потім була партійна робота, праця на посаді голови селищної ради, знову інструкторська робота відділу профспілкових та комсомольських організацій, а потім оргвідділу Усть-Кубинського РК КПРС.
Ось що пише донька про свого батька:
«На всех участках работы отца отличала большая ответственность. В те годы не было машин и, работая в райкоме, приходилось ходить пешком в командировки в дальние колхозы района, жить там неделями во время посевной или уборки урожая. Но как я помню, отец никогда не жаловался, не ждал никаких поблажек, не требовал ничего взамен. Он был очень справедлив, строг не только к окружающим, но и к самому себе, делал все по совести.
Душа фронтовика не знала покоя. Выйдя на пенсию, отец часто встречался с молодежью. Призывал любить свою Родину и суметь за нее постоять, если понадобится. Писал статьи в районную газету, т.е. вел активный образ жизни.
Умер в 1980 году после тяжелой продолжительной болезни. Похоронен в селе Устье Усть-Кубинского района.
Со своей женой Анной Михайловной папа прожил почти пятьдесят лет. Он был замечательным мужем и отцом. Я его единственная дочь. Отец всегда был для меня примером. Он радовался тому, что я пошла по его стопам и стала учителем. Проработала 36 лет в сельских школах. Сейчас на пенсии.
Я горжусь своим отцом. Рассказываю детям, а сейчас и внукам об их дедушке и прадедушке.»
До речі, у С.Філіпова – троє онуків та четверо правнуків. В усній розмові з онукою Ольгою ми дізналися, що дружина Сергія Олександровича все життя працювала мереживницею, плела чудове вологодське мереживо.
Неймовірно, але вже після того, як склалися практично всі «пазли» нашого пошуку, я взяла до рук музейну книгу з розділу «Військові мемуари» з автографом автора - полковника М.Б. Івушкіна « Місце твоє попереду», який в роки війни був, зокрема, начальником політвідділу 55-ї стрілецької дивізії, безпосереднім учасником тих подій. Там у розділі «На батьківщині Щорса» читаємо:
«Наші розвідники та партизани загону імені Івана Богуна доповіли про те,що… місто німці перетворили у міцний опорний пункт. На підступах до нього, а також вздовж залізничної лінії Щорс – Гомель вони створили систему інженерних споруд – окопи, ходи спілкування, кулеметні гнізда, дзоти. Біля вокзалу та на перехрестях вулиць також споруджені дзоти.
Підготовку до наступу дивізія проводила вночі.
…Рано вранці 21 вересня почався наступ. 9 рота 228-го полку під командуванням старшого лейтенанта Філіпова першою увірвалась до міста. Добре діяв і 111- й полк.» ( стор.194-195).
Не може бути, що це не наш Філіпов, хоча в його анкеті вказаний не 228-й, а 111-й полк! Малоймовірні два старших лейтенанта Філіпови в одному місті! Можливо, це якась помилка в номері полку, але тепер треба розпочинати новий етап пошуку через військовий архів. Хочеться, щоб у книзі воєнних мемуарів згадувався наш герой, тоді стане ще більш зрозумілою його любов до нашого міста, бо був серед перших його визволителів, а далі, як він писав, –« на Городню…»
З гордістю прочитала в цьому розділі про наш музей, який названий автором «головною реліквією міста».
Знову беру до рук лист з 1945-го. Здається, що тут важливого, у тому папірці, який пролежав у архіві більше 67 років? Ця людина вже не дізнається про нашу вдячність йому за участь у визволенні міста і за любов до нього. Але, як казав поет Роберт Рождественський, «это надо не мертвым, это надо живым…» Це потрібно нам, нащадкам Великої Перемоги, яка складалася з участі, долі таких , як Філіпов Сергій Олександрович, бо солдат живий, доки його пам’ятають, долі мільйонів фронтовиків, працівників тилу, дітей війни.
…Низький уклін тобі й наша глибока шана, воїне – визволителю!
Т.КЛІЩЕНКО, директор Щорського історичного музею
Він був направлений на адресу Щорської міськради більше, ніж 68 років тому – 17 лютого 1945 року. Наводимо його текст мовою оригіналу:
«Дорогие товарищи -горожане!
Поздравляю Вас с праздником – 27-й годовщиной Красной Армии!
С горячим приветом к Вам неизвестный Вам воин Красной Армии – северянин.
Немного для Вас покажется сначала странно, как же, человек с Севера, и вдруг обращается с письмом к жителям Вашего города.
В 1943 г. 20 сентября, (а может быть и 21 сентября, память немного изменяет), мне вместе с другими защитниками нашей Родины выпало счастье освободить Ваш город Щорc от немецких захватчиков. Вот потому-то мне и хочется передать Вам пламенный привет и узнать, как Вы живете, как залечиваете раны, нанесенные фашистами.
Разрешите надеяться, что железнодорожники – родные братья Красной Армии – давно восстановили разрушенное депо и железнодорожный мост на р. Сновь, педагоги города снова трудятся на своем посту – в школах.
Как сейчас вижу Ваш город, улицы, а дорога, идущая на Городню…
Товарищи, работники горсовета, хочется знать, есть ли в Вашем городе или поблизости детские дома?
Хотелось бы завязать с ним письменную связь. Я в прошлом воин, сейчас инвалид Отечественной войны, работаю директором детского дома, воспитываю 140 человек детей фронтовиков. Вот поэтому-то и хочется связаться с Вашим детским домом.
Правда, я сознаю, что Вы загружены работой, но надеюсь – выделите 5 минут времени и черкнете мне ответ.
Эх, как хотелось бы побывать в Вашем городе!
Привет Вам, товарищи!
Директор Усть-Кубинского школьного детского дома, в прошлом воин – Ст. лейтенант С.А.Филиппов.
Черкните по адресу:
Вологодская обл.,
Усть-Кубинский район
Усть-Кубинский школьный детский дом № 1Филиппову
17.02.-1945 г.»
Судячи з інформації ( її теж знайшли в архіві), тодішні керівники міськради відповіли авторові листа 19 березня 1945-го.
Написали за цією адресою і ми: в дитячий будинок, колегам – у місцевий музей. І розпочався пошук.
Ми не могли не розповісти про цей випадок нашим землякам і надрукували знайдений лист, який підкупав своєю щирістю та любов`ю, на сторінках Щорської районної газети «Промінь» 23 лютого 2012 року - як поздоровлення жителям нашого міста, яке так глибоко запало в душу воїну- визволителю. Висловили надію, що відгукнуться на далекій Вологодщині на наш запит, а якщо пощастить – дізнаємось більше про цю людину, подальший шлях старшого лейтенанта С.Філіпова.
Через деякий час прийшла відповідь, на жаль, про відсутність необхідної нам інформації, бо сучасний дитячий будинок був організований у 1990-і роки. Наші колеги - музейники порадили звернутися до обласного архіву.
З Держархіву Вологодської області повідомили, що в архівному фонді Вологодського обласного відділу народної освіти у списку учасників обласної наради працівників дитячих будинків ( список не мав дати в справі за 1944 рік ) значиться директор Усть-Кубинського шкільного дитячого будинку Філіпов Сергій Олекс. ( по-батькові вказано скорочено ), 1908 року народження. Загальний педагогічний стаж – 13 років, освіта – середня педагогічна,стаж роботи директором дитячого будинку – 3 місяці. Підстава: ф.2360, оп.1,с.3217, арк.66. Ні особової справи, автобіографії або інших відомостей про Філіпова С.О. більше не знайдено.
Далі ми звернулися до Вологодського обласного архіву новітньої політичної історії, є там і такий. І через кілька тижнів зі щирими побажаннями успіхів у роботі за підписом директора О.В. Тимоніна ми отримали на 2-х аркушах завірену архівну копію анкети кандидата партії, вступаючого в члени ВКП(б), заповнену Філіповим Сергієм Олександровичем 2 жовтня 1943 року, буквально через півтора тижні після визволення Щорса. Кандидатська картка № 5969006. Підстава: Ф.1283,оп.3,сп.637,лл.6 і об.
Так який він, один із багатьох наших визволителів, покоління яких поет Валерій Алимов назвав «кровавой военной эпохи сыны»? Спочатку розповімо мовою документу.
З хвилюванням тримаю в руках аркуші анкети (нехай і копії), які писались на війні, між боями та були результатом свідомого, не кон`юктурного рішення, щирої віри та палкого бажання бути серед активних захисників Вітчизни.
Первинна парторганізація 2-го с.б. 111с.п. Політвідділ 55 с.д. Центральний фронт…
Ми знаємо, що окуповане фашистами 3 вересня 1941-го року наше місто, мужньо переживши страшні 2 роки та 19 днів, було звільнено військами 55-ї стрілецької дивізії під командуванням М. Заіюльєва, яка входила до складу 61-ї армії Центрального фронту. У матеріалах Щорського історичного музею є копія документа № 104 « З політдонесення начальника політвідділу 61-ї армії начальнику політуправління Центрального фронту про звільнення м. Щорс та злочини, заподіяні трудящим міста фашистами. Вересень 1943 р.» з Архіву Міністерства Оборони СРСР. Ф.-61.оп.10703.спр.55, арк..424. Оригінал.
Місце народження – с. Шулепово, Грибцовська сільрада, Усть-Кубинський район Вологодської області.
Національність – росіянин.
Заняття батьків - а) до 1917 р. - селяни – бідняки, б) після 1917 р. - селяни - бідняки, в колгоспі з 1932 року. Соц. стан – службовець.
Рід занять з початку трудової діяльності за місцем народження – сільське господарство, землеробство - до жовтня 1931 року.Освіта - середня педагогічна, навчався в педучилищі міста Кадників Вологодської області, закінчив у 1941 році. Працював – за анкетою - у тому числі й у період навчання учителем в селах Заледієво та Високовська Запань свого району до березня 1942 року.
Далі (до січня 1943 р.) - курсант Лепельського військового піхотного училища,яке перед самою війною, в кінці квітня - початку травня 1941 року з Білорусії було переведеноев м.Череповець Вологодської області.
Філіпов С.О. прийшов на фронт з січня 1943 року командиром мінометного взводу, старшим лейтенантом. Час вступу в кандидати - червень 1943 р.
До речі, партія на той час була молода за віком: 50-річний рубіж перейшли менше 5% ії членів і кандидатів. Найбільшою групою були 25-35-річні, які разом з молодими до 24 років складали біля 62 %.Саме у цю вікову категорію перед своїм 35-річчям увійшов і Філіпов С.О.
Кандидатами в члени ВКП(б) у воєнну пору вступило близько 5,1 млн. людей, членами партії стало 3,3 млн. Замість тих, хто загинув, ставали нові.
Якщо у довоєнний час з 1939 року єдиний кандидатський стаж був 1 рік, то в надзвичайних умовах Великої Вітчизняної війни ЦК ВКП(б) дозволив ( грудень 1941 р.) політорганам Червоної Армії приймати в члени ВКП(б) тих військовослужбовців, які відзначилися в боях, після 3-х місяців кандидатського стажу. Так був прийнятий в партію і Філіпов С.О., який вказав в анкеті про свою участь в боях: Північно-Західний фронт 1943 р., 3-й місяць, Центральний фронт, ком. мін. взводу, за що отримав наказом по 111 с.п. 55 с.д. від 26 липня 1943 р. № 036 найвищу медаль в нагородній системі СРСР – «За відвагу».
Рекомендації для вступу в партію С.Філіпову надали парторг Курилов Є.Д., зам. командира з політчастини Білоусов М.Ф., які мали партстаж з 1932 року, та Аширов Нур Ягди- партстаж з 1941 р. ( Як склалася доля цих однополчан Філіпова С.О., які теж визволяли наше місто, – це тема іншого майбутнього пошуку).
Спочатку рішенням зборів первинної парторганізації, а потім, 5 жовтня 1943 року, рішенням ПК при політвідділі 55-ї с.д. т. Філіпов Сергій Олександрович прийнятий у члени ВКП(б). Печатка, підпис секретаря М.Полякова.
Але який же подальший шлях воїна? Що відбулося між цими подіями та написанням ним листа до Щорса? Як він жив після закінчення війни? Що відомо про його сім`ю? Який він, С.Філіпов?!
Пам’ятаючи силу засобів масової інформації, нашу публікацію в своїй районній газеті, вирішили зв’язатись з редакцією газети Усть-Кубинського району «Северная новь». Спочатку телефоном, а потім листом попрохали звернутись до їх читачів з розповіддю про нашу історію.
…Раптовий міжміський телефонний дзвінок: редактор газети Анна Валеріївна Страмова. Радіє разом з нами – після публікації «Украинцы разыскивают нашего земляка» пішли дзвінки, а головне – знайшлися донька та онука С.О.Філіпова! І ось я розмовляю з далеким російським містом Череповець, з онукою Ольгою Івановою ( 1976 р.н.). Крізь сльози, дякуючи, передає привітання від матері, яка готує нам лист, фотографії, деякі документи. Але вислати все це до 21 вересня - Дня визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників – не вдається, і Ольга разом з привітанням жителів Щорса з цим святом передає їх по Інтернету.
Каліграфічним вчительським почерком – і дочка, і онука пішли батьківським шляхом, стали педагогами – звертається до нас «…Данилова Милитина Сергеевна, дочь разыскиваемого Вами фронтовика Филиппова Сергея Александровича».
Додатково до вже відомого нам сповіщає, що виховувався він у великій селянській сім`ї, де росло четверо дітей, тому рано пізнав усі труднощі селянської праці, а перший запис у трудовій книжці: «Загальний стаж роботи з найму до вступу в Заледіївську школу два роки шість місяців», що підтверджується документами. У початкових сільських школах працював завідуючим.
Подальший період життя – воєнний – дочці мало відомий: «Годы службы в Красной Армии нам не известны. Места дислокации частей тоже…Но из его воспоминаний я знаю, что он воевал на Курской дуге под командованием маршала Рокоссовского и участвовал в форсировании Днепра. Командовал минометной ротой и был в звании старшего лейтенанта». Після публікації нашого листа нею був зроблений запит до військкомату, де пообіцяли надати відповідь пізніше. А ми поділились тими відомостями, які були про С.Філіпова у нас.
Далі з листа дізнаємось, що в 1944 році він був поранений , після госпіталю комісований та з 3 липня 1944 року призначений директором Усть-Кубинського шкільного дитячого будинку, про що нам вже було відомо, тільки без термінів. Потім була партійна робота, праця на посаді голови селищної ради, знову інструкторська робота відділу профспілкових та комсомольських організацій, а потім оргвідділу Усть-Кубинського РК КПРС.
Ось що пише донька про свого батька:
«На всех участках работы отца отличала большая ответственность. В те годы не было машин и, работая в райкоме, приходилось ходить пешком в командировки в дальние колхозы района, жить там неделями во время посевной или уборки урожая. Но как я помню, отец никогда не жаловался, не ждал никаких поблажек, не требовал ничего взамен. Он был очень справедлив, строг не только к окружающим, но и к самому себе, делал все по совести.
Душа фронтовика не знала покоя. Выйдя на пенсию, отец часто встречался с молодежью. Призывал любить свою Родину и суметь за нее постоять, если понадобится. Писал статьи в районную газету, т.е. вел активный образ жизни.
Умер в 1980 году после тяжелой продолжительной болезни. Похоронен в селе Устье Усть-Кубинского района.
Со своей женой Анной Михайловной папа прожил почти пятьдесят лет. Он был замечательным мужем и отцом. Я его единственная дочь. Отец всегда был для меня примером. Он радовался тому, что я пошла по его стопам и стала учителем. Проработала 36 лет в сельских школах. Сейчас на пенсии.
Я горжусь своим отцом. Рассказываю детям, а сейчас и внукам об их дедушке и прадедушке.»
До речі, у С.Філіпова – троє онуків та четверо правнуків. В усній розмові з онукою Ольгою ми дізналися, що дружина Сергія Олександровича все життя працювала мереживницею, плела чудове вологодське мереживо.
Неймовірно, але вже після того, як склалися практично всі «пазли» нашого пошуку, я взяла до рук музейну книгу з розділу «Військові мемуари» з автографом автора - полковника М.Б. Івушкіна « Місце твоє попереду», який в роки війни був, зокрема, начальником політвідділу 55-ї стрілецької дивізії, безпосереднім учасником тих подій. Там у розділі «На батьківщині Щорса» читаємо:
«Наші розвідники та партизани загону імені Івана Богуна доповіли про те,що… місто німці перетворили у міцний опорний пункт. На підступах до нього, а також вздовж залізничної лінії Щорс – Гомель вони створили систему інженерних споруд – окопи, ходи спілкування, кулеметні гнізда, дзоти. Біля вокзалу та на перехрестях вулиць також споруджені дзоти.
Підготовку до наступу дивізія проводила вночі.
…Рано вранці 21 вересня почався наступ. 9 рота 228-го полку під командуванням старшого лейтенанта Філіпова першою увірвалась до міста. Добре діяв і 111- й полк.» ( стор.194-195).
Не може бути, що це не наш Філіпов, хоча в його анкеті вказаний не 228-й, а 111-й полк! Малоймовірні два старших лейтенанта Філіпови в одному місті! Можливо, це якась помилка в номері полку, але тепер треба розпочинати новий етап пошуку через військовий архів. Хочеться, щоб у книзі воєнних мемуарів згадувався наш герой, тоді стане ще більш зрозумілою його любов до нашого міста, бо був серед перших його визволителів, а далі, як він писав, –« на Городню…»
З гордістю прочитала в цьому розділі про наш музей, який названий автором «головною реліквією міста».
Знову беру до рук лист з 1945-го. Здається, що тут важливого, у тому папірці, який пролежав у архіві більше 67 років? Ця людина вже не дізнається про нашу вдячність йому за участь у визволенні міста і за любов до нього. Але, як казав поет Роберт Рождественський, «это надо не мертвым, это надо живым…» Це потрібно нам, нащадкам Великої Перемоги, яка складалася з участі, долі таких , як Філіпов Сергій Олександрович, бо солдат живий, доки його пам’ятають, долі мільйонів фронтовиків, працівників тилу, дітей війни.
…Низький уклін тобі й наша глибока шана, воїне – визволителю!
Т.КЛІЩЕНКО, директор Щорського історичного музею
Комментариев нет:
Отправить комментарий