Наталія Гармаш звертається до помічника народного депутата В.Трахтенберг. |
- І з першого разу я зрозуміла, що це – моє. Привів мене Саша зі своїми рідними знайомити, а вони саме буряки сортують. Я сіла допомагати. За роботою розговорилися. І я відразу полюбила свою свекруху – Любов Іванівну. Вона замінила мені матір. (Рідна жива, але після розлучення з батьком вона більше дбала про те, як влаштувати особисте життя, а не про дітей). Свого свекра – Володимира Васильовича - я теж поважаю надзвичайно. До них – за порадою і за допомогою.
Допомога Гармашам останнім часом дуже потрібна. Будинок, у якому Наталя з Олександром мешкають разом зі своїми чотирма дітьми (старшій Ані – 8 років, молодшому Антону нема ще й двох), зроблений з саману (цеглин, виготовлених із суміші глини з соломою). Те, що в двох його кімнатах мало місця – це одне (виручають двоярусні ліжка, перероблені для дітей з дорослих металевих, на вигляд, як у солдатській казармі, зате відвойовано більше місця для проходу). Інше – старий будинок поволі руйнується. Саман тріскається, просідає стеля.
Щоб розширити житлову площу, Гармаші зробили з комори кухню, взялися прибудовувати тристінок. Але він «не ліпиться» до старих стін.
- Треба будувати новий, - говорить Наталя. – Щоб усім у ньому вистачило місця. (У неї ще троє дітей від першого шлюбу. Старша донька живе у Щорсі. Вже «зробила» маму бабусею»).
Для того, щоб цей план здійснився, жінка готова працювати вдень і вночі. Власне, практично так вона і робить. Щоб звести фундамент нового будинку, Гармаші, де тільки можуть, роздобувають стару цеглу.
- Нам би хоч трохи допомоги, бо дійсно опинилися в складних життєвих обставинах, - зітхає Наталя. – Не грошима (щоб люди не говорили, буцімто ми їх не на те використовуємо) – будматеріалами. Щоб у дітей був дах над головою. Усе інше – ми самі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий