Майже з кожним з цих людей, що на фотографії, пов’язані мої дитячі спогади. Перша зліва в останньому ряду найрідніша людина – мама. Третій зліва в другому ряду – дядько Михайло Лепнюк (той самий, у якого я вкрав вуздечку, щоб з її допомогою осідлати колгоспного кабана). Третій справа (у тому самому ряду) – голова колгоспу Олексій Смоляк. Він завжди хвалив нас, хлопчаків, за допомогу дорослим на збиранні врожаю.
Перший зліва в четвертому ряду – Микола Ткаченко, гармоніст, гуморист, перший парубок у селі. У Займищі його лагідно називали Миколайчиком. Одна вада була в чоловіка – любив випити.
…Якось вранці просить у своєї Варвари карбованця –похмелитися. А та не дає. Тоді Миколайчик розсердився й каже: «А, ти так! Краще повіситись, ніж так жити». А дружина – спокійно: «Вішайся». Миколайчик взяв мотузку і пішов у комору.
Вішатись він, звісно, не збирався. Став на стілець, середину мотузки зачепив за гак так, щоб вийшли два довгі кінці. Один він прив’язав за пасок штанів (за спиною), а з іншого зробив зашморг на шиї. Вибив з-під ніг стілець, повис і тихенько висить.
Варвара, витримавши паузу, почала шукати чоловіка. Заглянула в комору і остовпіла: висить!
– Ой, Боже мій, рятуйте! Миколайчик повісився.
На крик прибігла сусідка Мотря. Побачила, що трапилось і каже Варварі:
– Я тут побуду, а ти біжи в сільраду – хай викликають міліцію.
Та побігла, а сусідка почала нишпорити по коморі. Заглянула в діжу, а там – сало. Не довго думаючи, схопила шмат під тілогрійку і до дверей.
Миколайчик такого стерпіти не міг. Як закричить:
– А-ну, поклади на місце сало!
Мотя остовпіла. Потім кинулася навтьоки, але перечепилась через поріг і розпласталася просто перед секретарем парторганізації А.І. Артюшевським, якого Варвара привела з сільради.
Парторг глянув на неї, потім на повішеного. Зі словами «а, може, він ще живий», став на стілець, витяг складеного ножа і простяг руку з ним до мотузки.
«Якщо він обріже мотузку, я гепнусь», - подумав Миколайчик і обійняв парторга: падати – так разом. Той від несподіванки і страху похитнувся, упав і зламав руку.
Закінчилось тим, що Артюшевський з Мотрею потрапили в лікарню, а Миколайчик відсидів 15 діб.
Георгій ЛЕПНЮК
Перший зліва в четвертому ряду – Микола Ткаченко, гармоніст, гуморист, перший парубок у селі. У Займищі його лагідно називали Миколайчиком. Одна вада була в чоловіка – любив випити.
…Якось вранці просить у своєї Варвари карбованця –похмелитися. А та не дає. Тоді Миколайчик розсердився й каже: «А, ти так! Краще повіситись, ніж так жити». А дружина – спокійно: «Вішайся». Миколайчик взяв мотузку і пішов у комору.
Вішатись він, звісно, не збирався. Став на стілець, середину мотузки зачепив за гак так, щоб вийшли два довгі кінці. Один він прив’язав за пасок штанів (за спиною), а з іншого зробив зашморг на шиї. Вибив з-під ніг стілець, повис і тихенько висить.
Варвара, витримавши паузу, почала шукати чоловіка. Заглянула в комору і остовпіла: висить!
– Ой, Боже мій, рятуйте! Миколайчик повісився.
На крик прибігла сусідка Мотря. Побачила, що трапилось і каже Варварі:
– Я тут побуду, а ти біжи в сільраду – хай викликають міліцію.
Та побігла, а сусідка почала нишпорити по коморі. Заглянула в діжу, а там – сало. Не довго думаючи, схопила шмат під тілогрійку і до дверей.
Миколайчик такого стерпіти не міг. Як закричить:
– А-ну, поклади на місце сало!
Мотя остовпіла. Потім кинулася навтьоки, але перечепилась через поріг і розпласталася просто перед секретарем парторганізації А.І. Артюшевським, якого Варвара привела з сільради.
Парторг глянув на неї, потім на повішеного. Зі словами «а, може, він ще живий», став на стілець, витяг складеного ножа і простяг руку з ним до мотузки.
«Якщо він обріже мотузку, я гепнусь», - подумав Миколайчик і обійняв парторга: падати – так разом. Той від несподіванки і страху похитнувся, упав і зламав руку.
Закінчилось тим, що Артюшевський з Мотрею потрапили в лікарню, а Миколайчик відсидів 15 діб.
Георгій ЛЕПНЮК
Комментариев нет:
Отправить комментарий