Цю історію розповів мені займищанець Іван Васильович Рибальченко (2 вересня йому виповнилося 85 років).
… При радянській владі було прийнято преміювати передових колгоспників поїздками в Москву на ВДНГ. У 1954 році, коли займищанський колгосп імені Петровського виявився в лідерах з багатьох показників сільськогосподарського виробництва, в Москву вирішили делегувати завідуючу фермою Марію Іванівну Ушату.
Новина блискавично облетіла все село. І відразу ж до Марії набігли родичі, сусіди, куми. І кожен слізно просив щось купити (тоді тільки в Москві можна було придбати дефіцит).
Назносили купу грошей. Позав’язувала жінка їх у вузлики. Кожен підписала.
Як їхала в столицю, заховала дорогоцінний скарб за пазуху. Побувала на виставці, надивилася всяких новинок, послухала виступи передовиків. Аж тут і її кличуть виступати: поділитися секретами успіху.
Марія Іванівна – не з лякливих, а тут розхвилювалася: а раптом щось не те скаже чи зіб’ється. А потім заспокоїла себе – говоритиму, як з близькими людьми. Просто і душевно. Хіба не зможу розказати про те, що роблю щодня? У залі ж такі самі трудяги сидять, чого переживати?
Вийшла на трибуну, обвела поглядом зал.
– Дорогі мої! – приклала руку до серця і оніміла.
Порожньо на грудях. Нема грошей! І Горпининих, і Ганниних, і свашиних – нема. Украли!
– Що ж я тепер усім їм скажу? А як подумають, що пропила чи прогуляла? Мене ж з села виженуть! – ці думки роєм шуміли в голові.
Чи то в залі зашуміли – зааплодували, підбадьорюючи. Жінка опанувала себе і продовжила.
– У цьому році ми добре попрацювали. А треба ще краще. Щоб не тільки я, а й інші жінки у Москву приїхали, щоб самі накупили тут дефіцитів…
Останні Маріїні слова заглушили овації. Бо вона сказала головне: «працювати ще краще».
… Додому поверталась, як на Голгофу. І їй таки добряче дісталося. І гавою називали, і роззявою – взагалі, ледь не побили. Навіть рідня перестала вітатися.
Але, як кажуть у народі, час – найкращий лікар. Опісля її виступ у Москві переповідали як кому заманеться. Говорили: Марія з трибуни лаяла москвичів, що вкрали гроші, і що за це її хотіли посадити на 15 діб. Але то тільки плітки.
Гідна була жінка, велика трудівниця. Такі, як вона, гордість наша і слава.
Георгій ЛЕПНЮК
… При радянській владі було прийнято преміювати передових колгоспників поїздками в Москву на ВДНГ. У 1954 році, коли займищанський колгосп імені Петровського виявився в лідерах з багатьох показників сільськогосподарського виробництва, в Москву вирішили делегувати завідуючу фермою Марію Іванівну Ушату.
Новина блискавично облетіла все село. І відразу ж до Марії набігли родичі, сусіди, куми. І кожен слізно просив щось купити (тоді тільки в Москві можна було придбати дефіцит).
Назносили купу грошей. Позав’язувала жінка їх у вузлики. Кожен підписала.
Як їхала в столицю, заховала дорогоцінний скарб за пазуху. Побувала на виставці, надивилася всяких новинок, послухала виступи передовиків. Аж тут і її кличуть виступати: поділитися секретами успіху.
Марія Іванівна – не з лякливих, а тут розхвилювалася: а раптом щось не те скаже чи зіб’ється. А потім заспокоїла себе – говоритиму, як з близькими людьми. Просто і душевно. Хіба не зможу розказати про те, що роблю щодня? У залі ж такі самі трудяги сидять, чого переживати?
Вийшла на трибуну, обвела поглядом зал.
– Дорогі мої! – приклала руку до серця і оніміла.
Порожньо на грудях. Нема грошей! І Горпининих, і Ганниних, і свашиних – нема. Украли!
– Що ж я тепер усім їм скажу? А як подумають, що пропила чи прогуляла? Мене ж з села виженуть! – ці думки роєм шуміли в голові.
Чи то в залі зашуміли – зааплодували, підбадьорюючи. Жінка опанувала себе і продовжила.
– У цьому році ми добре попрацювали. А треба ще краще. Щоб не тільки я, а й інші жінки у Москву приїхали, щоб самі накупили тут дефіцитів…
Останні Маріїні слова заглушили овації. Бо вона сказала головне: «працювати ще краще».
… Додому поверталась, як на Голгофу. І їй таки добряче дісталося. І гавою називали, і роззявою – взагалі, ледь не побили. Навіть рідня перестала вітатися.
Але, як кажуть у народі, час – найкращий лікар. Опісля її виступ у Москві переповідали як кому заманеться. Говорили: Марія з трибуни лаяла москвичів, що вкрали гроші, і що за це її хотіли посадити на 15 діб. Але то тільки плітки.
Гідна була жінка, велика трудівниця. Такі, як вона, гордість наша і слава.
Георгій ЛЕПНЮК
Комментариев нет:
Отправить комментарий