Кожна з жінок хотіла бути з ним і не мала наміру поступатися. Він пожалів їх і запропонував жити втрьох.
- Не боялися, що в селі всі попадають, як дізнаються? – питаю 64-річного Михайла Черняка з Безуглівки: річ саме про нього.
– Тут нікому падати, - сміється. – Залишилось всього 15 людей. Сусід від сусіда - майже за півкілометра. Ніхто в чуже життя не лізе. Ну, поговорили б. І дарма. Півсвіту чоловіків має по кілька дружин. Явно чи приховано. А мусульмани – аж по чотири.
- Їх же треба утримувати…
– Правильно. У мене пенсія - дві шістсот.
– І де таку заробили?
– Місця треба знати, - посміхається.
Розказує: після закінчення мореходки в Баку потрапив на роботу на Далекий Схід - в робітниче містечко Охотськ, розташоване в зоні вічної мерзлоти більше, ніж за 1600 кілометрів від адміністративного центра - Хабаровська. Працював механіком на риболовецькому флоті.
– В Охотську земля влітку не відтає і на метр, тож їздили грітися в теплі країни, - жартує далі. – Ловили рибу в Середземному морі - в Іспанії, в Карибському – на Кубі, в Атлантичному океані – на Карибах. Бували дні, коли й кондиціонери не допомагали. Усі ходили, як варені. Але улов треба було якнайскоріше сортувати і викладати на лід. Інакше пропаде. Та це були квіточки у порівнянні з Кувейтом, де влітку - плюс 50. Там в кожному автомобілі вогнегасник тримають тільки спереду, щоб завжди був під руками. Або з Африкою, де я працював два роки.
– Там якраз багатоженство і процвітає…
– Я змолоду женитися взагалі не хотів, бо надивився на чужі драми по саме нікуди.
Ми не бували дома щонайменше 5 місяців. Наче, не так і багато. Та не всі жінки і стільки витримували: чоловік іде в море одруженим, а повертатися ні до кого. Один знайомий хотів заробити. Працював без відпустки більше року. Приїжджає, а в квартирі – коляска з дитиною. Питає, чия. «Наша», - каже дружина. Він грюкнув дверима і пішов. А вона подала на аліменти. Судилися кілька років. Тож я й не поспішав. Вибирав до 27 років. Шукав таку, щоб не зрадила і не втекла, коли не стане грошей чи захворію.
В Африці можна було легко підхопити малярію чи елефантіаз. Його ще називають слонячою хворобою, бо ноги дійсно стають, як у слона (через постійний застій лімфи і утворення набряків розростається шкіра і підшкірна клітковина – авт.). Видовище не для слабких нервів. Лікуватися доводиться довго. Можна й калікою залишитись. А кому потрібен інвалід, коли поголовно кидають здорових і дужих?
- Зустріли таку?
- Аж через 6 років. Улітку 1975-го. Наш корабель стояв тоді в порту Радянської Гавані. Все відбулось просто: пішов у місто і надибав її. Сиділа за кермом «Швидкої». Тоді таке було рідкістю. Я ще подумав: «От молодець дівка!». Мені завжди подобались жінки з характером. Але до таких на кривій козі не під’їдеш. А шукати привід до знайомства ніколи: раптом вона зірветься і поїде, шукай потім по всьому місту – а воно разів у 5 більше, ніж Охотськ. Бовкнув перше, що прийшло в голову: «Підвезеш?». Вона розсміялася : «А тобі хіба в лікарню?». Так і розговорились. Олімпіада була родом з Приморського краю. На два роки старша.
- Ми домовились про побачення, і я півдня шукав квіти. Але що можна було знайти в ті роки у місті, прирівняному до районів Крайньої Півночі? Тільки скромні саранки. Вони схожі на наші лілії – рябчики. Зате повів у кращий ресторан, - розказує Михайло.
Цілий місяць, поки його корабель стояв у порту, вони зустрічалися. А повернувшись в Охотськ, Черняк почав відчайдушно нудьгувати без дівчини. Через півроку перевівся на роботу у Радянську Гавань. Одружилися. Народилась донька. У 77-му переїхали в Безуглівку, бо помер Михайлів батько. Мати залишилася сама:
- Вона з 13 років сирота. Вся вироблена. Як можна було залишити її без допомоги?- каже чоловік. Він працював лісорубом у Корюківському лісництві, потім поїхав на заробітки в Калінінград, влаштувався там на риболовецьке судно, три роки поспіль ходив у моря, повернувся в Безуглівку, знову валяв тут ліс. Навіть сільським клубом завідував. Вона пасла овечок, носила пошту, працювала на сівалці, керувала фермою в Безуглівці, возила голову колгоспу. На бензовозі, бо він був найновішим з усієї наявної в господарстві техніки. Через два роки після приїзду в село ( у 1979-му) у Черняків народився син. А через 25 років спільного життя (у 2001-му) вони розлучилися. Чому – не хочуть згадувати. Кажуть: що було, те минуло – і крапка. Олімпіада (сільчани звуть її Аллою) поїхала від Михайла в Москву, де працювали син та донька. Влаштувалася торгувати.
– Там ми були всього-навсього безправними заробітчанами, - коротко розказує про життя в російській столиці. На те, щоб змінити ситуацію, у неї пішло майже 10 років. Їздила на свою батьківщину в Приморський край, добивалася російського громадянства. Заробітків ні на що не витрачали. Складали на будинок. І таки купили його. В Підмосков’ї.
Коли замість постійних клопотів, переживань, ходіння по кабінетах, вічної боязні «попастись» без реєстрації нарешті з’явився надійний тил - власний дах над головою, паспорти, прописка, а в неї ще й пенсія - на серці стало легко і … порожньо. Воно почало нудитися за Михайлом, - зізнається жінка. У травні 2011-го вона без попередження приїхала в Безуглівку. А він уже 6 років жив з іншою.
- Я знала про це, бо ми спілкувалися і після розлучення. Дітей проти Михайла ніколи не настроювала. Він бував у нас у Москві, вони у нього - в селі. І я їздила провідувати, коли довго лежав у лікарні.
Їдучи тепер, ні на що не розраховувала. Якби не прийняв, розвернулася б і назад. А він: давайте жити втрьох… Кілька днів прожили.
- І як воно?
- Погано. Ні вона, ні я не хотіли його ділити. Так були виховані: в одного чоловіка має бути одна жінка. А змінюватись пізно: мені – 64, вона – на 6 років молодша.
- Не чубилися між собою?
- Тільки на словах. Обидві були на нервах. Вибір мав зробити Михайло. А він усе тягнув. Нікого не хотів образити. Я не могла такого зносити і коли ми в хаті були всі втрьох, спитала у нього напряму: «Хочеш, щоб я залишилася?». «Хочу». Тоді я сказала суперниці: «Ну, все – звільняй територію».
… Вони почали життя з початку.
Мешкають біля самого лісу. Весь сезон жінка ходила туди за чорницями, за грибами. Господарства не тримають. Город – помідори і кілька десятків картопляних кущів. Більше садити марно: все одно знищать дикі свині.
– Тільки в дитинстві і наїдався своєю картоплею, - каже Михайло. – На Далекому Сході вона була сушена, в Іспанії – несмачна, тепер – купована.
Продуктами забезпечує приватний підприємець (він приїжджає в село раз на тиждень), їздять і на базар у Щорс. Після того, як син кілька місяців тому подарував позашляховика (віддячив матері за допомогу), такого поняття, як відстань, для них не існує. Кажуть: якихось 15 годин, і в Москві. Виручають односельців, коли ті просять з’їздити кудись у справі чи до фельдшера у сусіднє (за 7 кілометрів) Єліне.
За кермом «Ниви» – Олімпіада - Алла. У Михайла після тромбофлебіту болять ноги. І рибу він ловить тепер тільки в недалекому озері. Каже: все хороше дуже швидко минає. Радіє, що все-таки дещо встиг: побачити світу, пожити, як хотілося.
– А та жінка залишилася в Безуглівці? – питаю наостанок.
– Ні, її тут немає.
– Якщо чесно, шкода її?
– Шкода, що вони не вжилися, - каже Михайло.
Марія Ісаченко
Фото автора
До теми
Полігінія (форма шлюбу, коли чоловік одружений відразу з кількома жінками) відома в усіх куточках земної кулі ще з часів патріархату. (Не були однолюбами навіть біблейські персонажі: за переказами, цар Соломон мав 700 дружин і 300 наложниць). У деяких країнах (де більшість населення сповідує іслам) багатоженство (офіційно чи приховано) процвітає і зараз.
В Арабських Еміратах, які є зразком ісламської держави, що живе за законами Шаріату, чоловік, якщо захоче мати більше однієї дружини, повинен для кожної з них побудувати дім. Витрати на утримання сімей мусять бути однаковими. Увага до кожної з жінок – теж.
У Сирії (згідно з цивільними законами від 1953 року) чоловік , що виявив бажання «завести» другу дружину, мусить мати досить матеріальних можливостей, щоб утримувати її. Оцінку цих можливостей здійснює суддя.
В Ірані, де позашлюбні статеві стосунки заборонені, дівчатам дозволяється вступати в шлюб з 13 років, юнакам – з 15-ти. Багатоженство дозволене.
В Африці полігінія традиційна і спрямована на захист жінок. Вона є наслідком практики, коли після смерті чоловіка його брат мусив одружитися з вдовою і прийняти його дітей. Якщо брат на той момент був одружений, він автоматично виявлявся у шлюбі з двома жінками.
Важкі умови виживання узаконили й інший звичай – коли дружини в літах обирали своїм чоловікам молодих жінок ( в якості нових дружин), щоб розділити роботу в домашньому господарстві. (Як тут не згадати слова героїні з фільму «Біле сонце пустелі»:
– Дружина сама любить, сама одяг шиє, сама їжу готує, сама дітей годує. І все – сама? Важко…).
У 2008 році в Нігерії до кримінальної відповідальності був притягнений 84-річний Мухаммед Белло Абубакар, який мав 86 дружин і був батьком 170 дітей. Ісламський суд країни виніс постанову, в якій обвинуваченому пропонувалося з усіх дружин вибрати чотирьох. Під страхом смертної кари чоловік повинен був зробити це протягом трьох днів.
Кандидат на полігінний шлюб в Індонезії має отримати письмову згоду від першої дружини. Документ підписується у присутності державного чиновника.
Особливістю багатоженства у Китаї є наявність старшої дружини. В давні часи Імператор обов’язково мав одну імператрицю, одну головну дружину, трьох – першого розряду, дев’ятьох – другого і не менш, ніж 81 – нижчих розрядів. Наложниць могло бути скільки завгодно. Нині полігінія в Китаї заборонена. Але де-факто вона процвітає.
Єдиною країною, де в пострадянському просторі дозволено багатоженство, є Туркменістан. Полігінія тут дозволена на законодавчому рівні. Закон, як в ісламі, дозволяє мати не більше чотирьох дружин. Право визначати правову і фінансову спроможність шлюбів віддане в державні руки.
Згідно зі статтею 25 Сімейного Кодексу України, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
- Не боялися, що в селі всі попадають, як дізнаються? – питаю 64-річного Михайла Черняка з Безуглівки: річ саме про нього.
– Тут нікому падати, - сміється. – Залишилось всього 15 людей. Сусід від сусіда - майже за півкілометра. Ніхто в чуже життя не лізе. Ну, поговорили б. І дарма. Півсвіту чоловіків має по кілька дружин. Явно чи приховано. А мусульмани – аж по чотири.
- Їх же треба утримувати…
– Правильно. У мене пенсія - дві шістсот.
– І де таку заробили?
– Місця треба знати, - посміхається.
Розказує: після закінчення мореходки в Баку потрапив на роботу на Далекий Схід - в робітниче містечко Охотськ, розташоване в зоні вічної мерзлоти більше, ніж за 1600 кілометрів від адміністративного центра - Хабаровська. Працював механіком на риболовецькому флоті.
– В Охотську земля влітку не відтає і на метр, тож їздили грітися в теплі країни, - жартує далі. – Ловили рибу в Середземному морі - в Іспанії, в Карибському – на Кубі, в Атлантичному океані – на Карибах. Бували дні, коли й кондиціонери не допомагали. Усі ходили, як варені. Але улов треба було якнайскоріше сортувати і викладати на лід. Інакше пропаде. Та це були квіточки у порівнянні з Кувейтом, де влітку - плюс 50. Там в кожному автомобілі вогнегасник тримають тільки спереду, щоб завжди був під руками. Або з Африкою, де я працював два роки.
– Там якраз багатоженство і процвітає…
– Я змолоду женитися взагалі не хотів, бо надивився на чужі драми по саме нікуди.
Ми не бували дома щонайменше 5 місяців. Наче, не так і багато. Та не всі жінки і стільки витримували: чоловік іде в море одруженим, а повертатися ні до кого. Один знайомий хотів заробити. Працював без відпустки більше року. Приїжджає, а в квартирі – коляска з дитиною. Питає, чия. «Наша», - каже дружина. Він грюкнув дверима і пішов. А вона подала на аліменти. Судилися кілька років. Тож я й не поспішав. Вибирав до 27 років. Шукав таку, щоб не зрадила і не втекла, коли не стане грошей чи захворію.
В Африці можна було легко підхопити малярію чи елефантіаз. Його ще називають слонячою хворобою, бо ноги дійсно стають, як у слона (через постійний застій лімфи і утворення набряків розростається шкіра і підшкірна клітковина – авт.). Видовище не для слабких нервів. Лікуватися доводиться довго. Можна й калікою залишитись. А кому потрібен інвалід, коли поголовно кидають здорових і дужих?
- Зустріли таку?
- Аж через 6 років. Улітку 1975-го. Наш корабель стояв тоді в порту Радянської Гавані. Все відбулось просто: пішов у місто і надибав її. Сиділа за кермом «Швидкої». Тоді таке було рідкістю. Я ще подумав: «От молодець дівка!». Мені завжди подобались жінки з характером. Але до таких на кривій козі не під’їдеш. А шукати привід до знайомства ніколи: раптом вона зірветься і поїде, шукай потім по всьому місту – а воно разів у 5 більше, ніж Охотськ. Бовкнув перше, що прийшло в голову: «Підвезеш?». Вона розсміялася : «А тобі хіба в лікарню?». Так і розговорились. Олімпіада була родом з Приморського краю. На два роки старша.
- Ми домовились про побачення, і я півдня шукав квіти. Але що можна було знайти в ті роки у місті, прирівняному до районів Крайньої Півночі? Тільки скромні саранки. Вони схожі на наші лілії – рябчики. Зате повів у кращий ресторан, - розказує Михайло.
Цілий місяць, поки його корабель стояв у порту, вони зустрічалися. А повернувшись в Охотськ, Черняк почав відчайдушно нудьгувати без дівчини. Через півроку перевівся на роботу у Радянську Гавань. Одружилися. Народилась донька. У 77-му переїхали в Безуглівку, бо помер Михайлів батько. Мати залишилася сама:
- Вона з 13 років сирота. Вся вироблена. Як можна було залишити її без допомоги?- каже чоловік. Він працював лісорубом у Корюківському лісництві, потім поїхав на заробітки в Калінінград, влаштувався там на риболовецьке судно, три роки поспіль ходив у моря, повернувся в Безуглівку, знову валяв тут ліс. Навіть сільським клубом завідував. Вона пасла овечок, носила пошту, працювала на сівалці, керувала фермою в Безуглівці, возила голову колгоспу. На бензовозі, бо він був найновішим з усієї наявної в господарстві техніки. Через два роки після приїзду в село ( у 1979-му) у Черняків народився син. А через 25 років спільного життя (у 2001-му) вони розлучилися. Чому – не хочуть згадувати. Кажуть: що було, те минуло – і крапка. Олімпіада (сільчани звуть її Аллою) поїхала від Михайла в Москву, де працювали син та донька. Влаштувалася торгувати.
– Там ми були всього-навсього безправними заробітчанами, - коротко розказує про життя в російській столиці. На те, щоб змінити ситуацію, у неї пішло майже 10 років. Їздила на свою батьківщину в Приморський край, добивалася російського громадянства. Заробітків ні на що не витрачали. Складали на будинок. І таки купили його. В Підмосков’ї.
Коли замість постійних клопотів, переживань, ходіння по кабінетах, вічної боязні «попастись» без реєстрації нарешті з’явився надійний тил - власний дах над головою, паспорти, прописка, а в неї ще й пенсія - на серці стало легко і … порожньо. Воно почало нудитися за Михайлом, - зізнається жінка. У травні 2011-го вона без попередження приїхала в Безуглівку. А він уже 6 років жив з іншою.
- Я знала про це, бо ми спілкувалися і після розлучення. Дітей проти Михайла ніколи не настроювала. Він бував у нас у Москві, вони у нього - в селі. І я їздила провідувати, коли довго лежав у лікарні.
Їдучи тепер, ні на що не розраховувала. Якби не прийняв, розвернулася б і назад. А він: давайте жити втрьох… Кілька днів прожили.
- І як воно?
- Погано. Ні вона, ні я не хотіли його ділити. Так були виховані: в одного чоловіка має бути одна жінка. А змінюватись пізно: мені – 64, вона – на 6 років молодша.
- Не чубилися між собою?
- Тільки на словах. Обидві були на нервах. Вибір мав зробити Михайло. А він усе тягнув. Нікого не хотів образити. Я не могла такого зносити і коли ми в хаті були всі втрьох, спитала у нього напряму: «Хочеш, щоб я залишилася?». «Хочу». Тоді я сказала суперниці: «Ну, все – звільняй територію».
… Вони почали життя з початку.
Мешкають біля самого лісу. Весь сезон жінка ходила туди за чорницями, за грибами. Господарства не тримають. Город – помідори і кілька десятків картопляних кущів. Більше садити марно: все одно знищать дикі свині.
– Тільки в дитинстві і наїдався своєю картоплею, - каже Михайло. – На Далекому Сході вона була сушена, в Іспанії – несмачна, тепер – купована.
Продуктами забезпечує приватний підприємець (він приїжджає в село раз на тиждень), їздять і на базар у Щорс. Після того, як син кілька місяців тому подарував позашляховика (віддячив матері за допомогу), такого поняття, як відстань, для них не існує. Кажуть: якихось 15 годин, і в Москві. Виручають односельців, коли ті просять з’їздити кудись у справі чи до фельдшера у сусіднє (за 7 кілометрів) Єліне.
За кермом «Ниви» – Олімпіада - Алла. У Михайла після тромбофлебіту болять ноги. І рибу він ловить тепер тільки в недалекому озері. Каже: все хороше дуже швидко минає. Радіє, що все-таки дещо встиг: побачити світу, пожити, як хотілося.
– А та жінка залишилася в Безуглівці? – питаю наостанок.
– Ні, її тут немає.
– Якщо чесно, шкода її?
– Шкода, що вони не вжилися, - каже Михайло.
Марія Ісаченко
Фото автора
До теми
Полігінія (форма шлюбу, коли чоловік одружений відразу з кількома жінками) відома в усіх куточках земної кулі ще з часів патріархату. (Не були однолюбами навіть біблейські персонажі: за переказами, цар Соломон мав 700 дружин і 300 наложниць). У деяких країнах (де більшість населення сповідує іслам) багатоженство (офіційно чи приховано) процвітає і зараз.
В Арабських Еміратах, які є зразком ісламської держави, що живе за законами Шаріату, чоловік, якщо захоче мати більше однієї дружини, повинен для кожної з них побудувати дім. Витрати на утримання сімей мусять бути однаковими. Увага до кожної з жінок – теж.
У Сирії (згідно з цивільними законами від 1953 року) чоловік , що виявив бажання «завести» другу дружину, мусить мати досить матеріальних можливостей, щоб утримувати її. Оцінку цих можливостей здійснює суддя.
В Ірані, де позашлюбні статеві стосунки заборонені, дівчатам дозволяється вступати в шлюб з 13 років, юнакам – з 15-ти. Багатоженство дозволене.
В Африці полігінія традиційна і спрямована на захист жінок. Вона є наслідком практики, коли після смерті чоловіка його брат мусив одружитися з вдовою і прийняти його дітей. Якщо брат на той момент був одружений, він автоматично виявлявся у шлюбі з двома жінками.
Важкі умови виживання узаконили й інший звичай – коли дружини в літах обирали своїм чоловікам молодих жінок ( в якості нових дружин), щоб розділити роботу в домашньому господарстві. (Як тут не згадати слова героїні з фільму «Біле сонце пустелі»:
– Дружина сама любить, сама одяг шиє, сама їжу готує, сама дітей годує. І все – сама? Важко…).
У 2008 році в Нігерії до кримінальної відповідальності був притягнений 84-річний Мухаммед Белло Абубакар, який мав 86 дружин і був батьком 170 дітей. Ісламський суд країни виніс постанову, в якій обвинуваченому пропонувалося з усіх дружин вибрати чотирьох. Під страхом смертної кари чоловік повинен був зробити це протягом трьох днів.
Кандидат на полігінний шлюб в Індонезії має отримати письмову згоду від першої дружини. Документ підписується у присутності державного чиновника.
Особливістю багатоженства у Китаї є наявність старшої дружини. В давні часи Імператор обов’язково мав одну імператрицю, одну головну дружину, трьох – першого розряду, дев’ятьох – другого і не менш, ніж 81 – нижчих розрядів. Наложниць могло бути скільки завгодно. Нині полігінія в Китаї заборонена. Але де-факто вона процвітає.
Єдиною країною, де в пострадянському просторі дозволено багатоженство, є Туркменістан. Полігінія тут дозволена на законодавчому рівні. Закон, як в ісламі, дозволяє мати не більше чотирьох дружин. Право визначати правову і фінансову спроможність шлюбів віддане в державні руки.
Згідно зі статтею 25 Сімейного Кодексу України, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий