Снувати кросна (хто не в курсі, це такий дерев’яний ручний ткацький верстат) Валентина Стародубець зі Смячі навчилася від бабусі. За все життя виткала стільки рушників, що і собі, і двом дочкам вистачить.
Але такий рушник, яким прикрашає ікони на покуті, у неї тільки один.
– На ньому ініціали моєї прабабусі Акулини, - розказує 74-літня господиня. – Це означає: йому не менше 150 років.
А кольори на рушнику свіжі, яскраві. Вітіюваті узори нагадують весільні - павичі парами, вінчальні корони, троянди – символ краси і кохання.
- Це все не вишите, а виткане, - пояснює Валентина Григорівна. – Дуже складна і тонка робота. Я так не вмію.
Згадує: бабуся розповідала: таких рушників було багато. По кілька на кожній стіні. У війну німці частину порозривали на онучі. Щоб вберегти решту, бабуся викопала в повітці яму і заховала рушники там.
Той, що тепер прикрашає ікони в хаті Валентини Стародубець, - один з них.
Він дійшов до мене через три покоління, - каже жінка. – Тому дуже бережу його.
Пере рушник тільки милом («щоб не пошкодити хімією»), ховає від прямих сонячних променів. Переконана: тепер таких не знайдеш.
Так само каже і про сорочку з прабабусиної скрині солістка фольклорного колективу «Спадщина» 60-річна щорсівчанка Надія Ніколаєнко.
Домоткане полотно на ній з роками не поруділо. Тільки трохи потоншало від прання. Виноградні грона і квіти на рукавах вишиті традиційним чорним та червоним. Таким дрібним хрещиком, що залишається тільки дивуватись: як так можна було при каганці.
Надія вдягає сорочку на концерти. Каже: в ній ще ні разу не збилася. Навпаки – співається легко, з радістю. Не інакше, прабабусина енергетика допомагає.
Марія ІСАЧЕНКО
Фото автора
Але такий рушник, яким прикрашає ікони на покуті, у неї тільки один.
– На ньому ініціали моєї прабабусі Акулини, - розказує 74-літня господиня. – Це означає: йому не менше 150 років.
А кольори на рушнику свіжі, яскраві. Вітіюваті узори нагадують весільні - павичі парами, вінчальні корони, троянди – символ краси і кохання.
- Це все не вишите, а виткане, - пояснює Валентина Григорівна. – Дуже складна і тонка робота. Я так не вмію.
Згадує: бабуся розповідала: таких рушників було багато. По кілька на кожній стіні. У війну німці частину порозривали на онучі. Щоб вберегти решту, бабуся викопала в повітці яму і заховала рушники там.
Той, що тепер прикрашає ікони в хаті Валентини Стародубець, - один з них.
Він дійшов до мене через три покоління, - каже жінка. – Тому дуже бережу його.
Пере рушник тільки милом («щоб не пошкодити хімією»), ховає від прямих сонячних променів. Переконана: тепер таких не знайдеш.
Так само каже і про сорочку з прабабусиної скрині солістка фольклорного колективу «Спадщина» 60-річна щорсівчанка Надія Ніколаєнко.
Домоткане полотно на ній з роками не поруділо. Тільки трохи потоншало від прання. Виноградні грона і квіти на рукавах вишиті традиційним чорним та червоним. Таким дрібним хрещиком, що залишається тільки дивуватись: як так можна було при каганці.
Надія вдягає сорочку на концерти. Каже: в ній ще ні разу не збилася. Навпаки – співається легко, з радістю. Не інакше, прабабусина енергетика допомагає.
Марія ІСАЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий