Кожен подвиг – безцінний

Все почалося з електронного листа, який надійшов до редакції «Променя». Його автором був І.В. Лифар, офіцер запасу, який нині мешкає в Підмосков’ї (Росія). Він – наш земляк, має рідню в Чернігові (там живе його мати), а розпочати листування з газетою вирішив після того, як з’ясував подробиці героїчного минулого уродженця міста Щорс, учасника Великої Вітчизняної війни А.Н. Мудрицького.

І.В. Лифар докладно зацікавився долею чоловіка своєї тітки лише пару років тому. Він згадує, як у дитинстві приїздив з батьками до Кучинівки, де мешкав А.Н. Мудрицький. Літо, відпочинок на річці Снов (на пляжі біля залізничного мосту), увечері – родинне застілля з нескінченними розмовами. Але про деталі військової біографії А.Ф. Мудрицького чомусь ніколи не згадувалося. Сам ветеран обмежувався лише загальними фразами, коли бесіда торкалася теми його участі у війні. Минав час. У 2000 році він помер… У спадок родичам залишився військовий квиток і кілька нагород колишнього фронтовика. І ось І.В. Лифарю спало на думку з’ясувати – за що саме його родич отримав ордени Червоної зірки та Вітчизняної війни ІІ ст. Спочатку предметно вивчив записи у військовому квитку. Там містилися такі дані: Андрій Никифорович Мудрицький, 1921 р.н., українець, освіта – школа-семирічка і техшкола залізничного транспорту. У жовтні 1940 року - курсант навчального загону Чорноморського флоту, війну зустрів 22 червня 1941 року на посаді мінера, де служив до серпня 1942-го. Потім – кулеметник 137 окремого полку морської піхоти. У січні 1943-го був поранений, провів місяць у госпіталі. Надалі до вересня 1944-го значився мінером на тральщику. Черговий запис у документі – доволі дивний: «вересень 1944 – грудень 1944 – 613-та штрафна рота, стрілець». За що він туди потрапив – невідомо. Згодом ситуація виправляється: з кінця 1944-го і по квітень 1945-го наш земляк служить стрільцем 386 мін. полку, а наступні п’ять місяців – мінером 62 аварійно-рятувального загону. Останнім пунктом його послужного списку став такий: протягом дев’яти місяців – мінер-підривник 183 аварійно-рятувального загону Балтійського флоту. Продовження традиційне – демобілізація, повернення на малу батьківщину, робота в колгоспі села Кучинівка механізатором.
Як з’ясував І.В. Лифар, його родич брав участь у знаменитому десантуванні на Малій землі, звільняв Новоросійськ, Керч. Стосовно ж нагород, то за інформацією він звернувся до центрального військово-морського архіву Російської Федерації. Звідти надійшла відповідь, що А.Н. Мудрицький був автоматником морської піхоти, коли отримав ордени Червоної зірки та Вітчизняної війни ІІ ст. У нагородних листах зазначено: «… Учасник прориву блокади й виходу з оточення… З автомата знищив 7 німців. Будучи зв’язковим командира роти, під шаленим вогнем передавав накази до підрозділів, забезпечивши успіх керування боєм. Поранений осколком, але не залишив поля бою. При штурмі Керчі одним із перших увірвався на 2-гу сопку». «…Учасник десантної операції на Кримському півострові. Висаджувався в першому ешелоні… Особисто підірвав гранатою ворожий дзот з кулеметом МГ-34. Знищив до десятка ворожих солдатів. Учасник оборони протитанкового рову, де за день було відбито 19 атак…» Такі скупі рядки навряд чи дають повне уявлення про міру героїзму А.Н. Мудрицького. Але разом з тим ще раз підтверджують: український народ може по праву пишатися незліченною кількістю героїв, які славилися своєю мужністю на полі кривавого бою.
Завершуючи оповідь, варто звернутися до рідних А.Н. Мудрицького, що мешкають на Щорсівщині, із закликом завітати до редакції «Променя» і поділитися спогадами про свого родича-героя. Це буде цікаво нашим читачам.