У Гуті Студенецькій нині мешкає 192 людини. Село, як-то кажуть, звичайне (таких у нашому краї чимало), але при цьому має одну виразну особливість: лежить воно на околиці району і держави. Дорога веде до населеного пункту, а далі – хіба що ґрунтовки, якими їздять як не лісівники, так прикордонники. Про життя невеличкої громади «Променю» розповів сільський голова Сергій Супруненко.
Автобус із райцентру до Гути ще ходить – через Тур’ю і Тихоновичі. У п’ятницю чи неділю квиток до Щорса коштує 20 гривень, а ось на вівторок діє «пільга» і проїзд обходиться «лише в десятку». Хліб, продукти і найнеобхідніші речі домашнього вжитку до села привозять – тут ними торгують у двох магазинах. Зв’язок з навколишнім світом підтримується за допомогою телефону. Старі лінії так-сяк, проте все ж таки діють. (Лише інколи, на зміну погоди, як відлига починається, можуть підводити, а загалом – ніби нормально). Стосовно мобільного, то покриття якесь нетривке. Інколи люди ходять двором чи городом, аби встановити, де місце для кращого прийому сигналу. Проблемі не може зарадити навіть те, що в сусідніх Прибині й Тихоновичах діють передавальні вежі. Приїжджим клопоту додає з незвички і російський роумінг. Десь навесні у Гуту навідався представник фірми «Київстар» і озвучив намір встановити тут додаткову «антену» стільникового зв’язку. Люди зраділи, але справа далі розмов не пішла – війна стала на заваді чи ще там щось.
Що дійсно потрібно для села – так це фельдшер, бо наразі в медзакладі є лише санітарка з кочегаром. Населення – переважно похилого віку, викликів додому – чимало, а діставатися в Тихоновичі (там є спеціаліст), до яких кілометрів сім, здатний далеко не кожен.
Більшість гутенців живуть з особистих господарств. Є в селі десь 60 корів, проте мало хто з власників худоби продає молоко заводам-переробникам. Люди радше собі все лишають або на сир зі сметаною пускають – так вигідніше. Теперішні реалії такі: молокопереробники згорнули свою діяльність у Гуті, бо відправляти машину за якоюсь сотнею літрів, толку (чи то б пак – прибутку) нема. Та й знайти людину на посаду молокоприймальника - теж проблема.
Стосовно роботи, то ситуацію простою не назвеш. Функціонує у селі лісопилка і пелетний цех, де може працювати не один десяток робітників. Ще якась кількість гутенців влаштована у державних і бюджетних установах: сільраді, лісництві, бібліотеці, пошті тощо. А поза тим для бажаючих знайти застосування своїм рукам - надія лише на себе.
Попри все ж у Гуті Студенецькій зберігається особлива, неначе патріархальна атмосфера. Як потрапляєш до села – час ніби уповільнюється. І йти швидко не хочеться, і розмову коли починаєш – неквапом вона триває. Так вже життя влаштоване у цій громаді. Громаді, яку відділяють від найближчого міста десятки кілометрів полів і лісів.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Автобус із райцентру до Гути ще ходить – через Тур’ю і Тихоновичі. У п’ятницю чи неділю квиток до Щорса коштує 20 гривень, а ось на вівторок діє «пільга» і проїзд обходиться «лише в десятку». Хліб, продукти і найнеобхідніші речі домашнього вжитку до села привозять – тут ними торгують у двох магазинах. Зв’язок з навколишнім світом підтримується за допомогою телефону. Старі лінії так-сяк, проте все ж таки діють. (Лише інколи, на зміну погоди, як відлига починається, можуть підводити, а загалом – ніби нормально). Стосовно мобільного, то покриття якесь нетривке. Інколи люди ходять двором чи городом, аби встановити, де місце для кращого прийому сигналу. Проблемі не може зарадити навіть те, що в сусідніх Прибині й Тихоновичах діють передавальні вежі. Приїжджим клопоту додає з незвички і російський роумінг. Десь навесні у Гуту навідався представник фірми «Київстар» і озвучив намір встановити тут додаткову «антену» стільникового зв’язку. Люди зраділи, але справа далі розмов не пішла – війна стала на заваді чи ще там щось.
Що дійсно потрібно для села – так це фельдшер, бо наразі в медзакладі є лише санітарка з кочегаром. Населення – переважно похилого віку, викликів додому – чимало, а діставатися в Тихоновичі (там є спеціаліст), до яких кілометрів сім, здатний далеко не кожен.
Більшість гутенців живуть з особистих господарств. Є в селі десь 60 корів, проте мало хто з власників худоби продає молоко заводам-переробникам. Люди радше собі все лишають або на сир зі сметаною пускають – так вигідніше. Теперішні реалії такі: молокопереробники згорнули свою діяльність у Гуті, бо відправляти машину за якоюсь сотнею літрів, толку (чи то б пак – прибутку) нема. Та й знайти людину на посаду молокоприймальника - теж проблема.
Стосовно роботи, то ситуацію простою не назвеш. Функціонує у селі лісопилка і пелетний цех, де може працювати не один десяток робітників. Ще якась кількість гутенців влаштована у державних і бюджетних установах: сільраді, лісництві, бібліотеці, пошті тощо. А поза тим для бажаючих знайти застосування своїм рукам - надія лише на себе.
Попри все ж у Гуті Студенецькій зберігається особлива, неначе патріархальна атмосфера. Як потрапляєш до села – час ніби уповільнюється. І йти швидко не хочеться, і розмову коли починаєш – неквапом вона триває. Так вже життя влаштоване у цій громаді. Громаді, яку відділяють від найближчого міста десятки кілометрів полів і лісів.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий