У погляді цієї жінки є щось таке, що бентежить душу. Поет сказав би, що є якась загадка. Поки ми розмовляли з нею про дітей, мені весь час здавалося, що я так і не поставила їй якогось дуже важливого запитання. Напевне, з тим і поїхала б, якби Ольга Іванівна сама не розпочала цю розповідь…
- Про свою долю я рідко розповідаю, бо одразу починаю плакати. Я народилася калікою. І коли б не мої батьки, Царство їм Небесне, то невідомо, як би склалося моє життя. Для того, аби я стала такою, як усі, вони доклали багато зусиль і підірвали своє здоров’я.
Найменша із трьох доньок родини Спасовських, що мешкала тоді в Смячі, мала вроджену ваду: її ніжки були розвернуті на 180 градусів. Скільки довелося перенести операцій - згодом не могли пригадати тато й мама. Їм не вели лік. Просто упевнено йшли до мети, адже хірурги сказали, що вони виправлять помилку природи й дівчинка буде ходити. Тож довірилися лікарям і терпляче зносили усі випробування долі. Уперше Оля пішла своїми ногами у шість років. Щасливою була донька, справжнє щастя відчули її батьки. Якщо віриш в успіх будь-якої справи, він обов’язково прийде.
Втім, попереду в Олі було ще немало випробувань. Спочатку до неї неприязно поставилися хлопчики й дівчатка, з якими вона ходила до школи. Діти взагалі бувають жорстокими зі слабшими та більш незахищеними. Оля плакала, не могла зрозуміти, чому над нею знущаються, за що так жорстоко насміхаються. Та все ж тепло й любов їй повністю компенсували її рідні. Вони раділи її успіхам, дякували Богові за те, що він повернув доньку до повноцінного життя. А вона не дозволяла собі розслаблятися, поводилася так, ніби у неї немає проблем із здоров’ям.
По закінченні школи Оля вступила й успішно завершила навчання у кооперативному училищі. До Камки на роботу приїхала молодим фахівцем. Згодом її перевели до магазину в Петрівці. І тут були задоволені продавщицею. Метка, привітна до покупців, вона любила людей і життя. Ні тіні образи на долю, ні крихти озлобленості. Закохався і потонув у її пронизливо синіх очах місцевий парубок. Відповіла на почуття. Думалося, ось воно, щастя. Нарешті й до неї доля стала прихильною.
Побралися, були закохані й щасливі. Лише свекруха була не рада цьому шлюбу. Але, здавалося, що кохання здолає все, аби лиш разом дихати одним повітрям, дивитися на одні зорі. Усе змінилося із народженням первістка. Зазвичай молоді батьки пишаються синами, адже це продовження роду. Тут усе було інакше. Почалися сварки, скандали. Молодого батька дратувало усе: що немовля голос подає, що молода дружина багато часу й уваги приділяє маляті. Гнів викликало будь-яке сказане слово, так само як і мовчанка. Ще гірше стало після народження донечки.
Усе терпіла. Думалося, перебіситься і знову в хаті настане мир. З п’яних очей не раз погрожував убити, часто піднімав руку. Терпець увірвався, коли чоловік замкнув їх у хаті (колгосп дав їм чудовий будинок) і підпалив оселю. Вибила вікно, викинула дітей і сама ледве врятувалася. Лише після цього випадку подала на розлучення. Зі скандалами відсудила дві кімнати й почала жити заради дітей, намагаючись не пригадувати тих жахів, що були в її житті. Щиро зичила йому щастя в іншій родині. Аби лишень забув про неї із дітьми.
Молода, красива жінка поставила хрест на своїй жіночій долі. Самотужки піднімала дітей, працювала. Як усі в селі, тримала худобу, порала городи. На їх вулиці отримала квартиру сім’я переселенців із чорнобильської зони. Спочатку потоваришували між собою діти, якось непомітно подружилися і дорослі. Двом Ольгам завжди було про що поговорити. До них часто приїжджав із Славутича кум Василь, якого Петренки вже жартома віднесли до старих холостяків. Василеві запала в душу симпатична жіночка з сумними очима. Крижинки в них не танули навіть коли вона усміхалася. Усе частіше почав задумуватися про своє майбутнє. Хотілося сімейного затишку, душевного тепла. У мріях про родину бачив поряд із собою сусідку кумів. Напередодні Нового 1994 року освідчився і сказав як відрізав: «Більше від вас я вже нікуди не поїду».
Насторожено сприйняли появу в домі мужчини діти. Категорично проти була мама Ольги. Втім, час розставив усе по своїх місцях. Син і донька полюбили Василя як рідного, а теща, яку він доглядав до самої смерті, попросила у нього пробачення, бо побачила в ньому надійну опору для доньки і всієї сім’ї. Понад два десятиліття Ольга оточена любов’ю і турботою. Заспокоїлася. І, що головне, повірила в свою долю, в кохання. Коли син одружувався з жінкою, що мала дитину від першого шлюбу, матуся нагадала про відповідальність, яку він бере на себе. У відповідь почула: «Нас виростили, і я вирощу».
Така відповідь порадувала жінку, адже засвідчила велику повагу й любов до її обранця. У Валентина підростає і донечка, яку Василь любить до нестями. Разом із чоловіком з нетерпінням чекають вісточки з далекої Маврикії, куди разом із чоловіком-індусом поїхала донечка Катерина. Спілкуються по скайпу, але все одно скучають і чекають у гості.
Зараз довгими вечорами Ольга Іванівна захопилася вишивкою: бісером вишила образи Спасителя, Покров Богородиці, родинну ікону. У далекій Маврикії теплом маминого серця доньку теж зігрівають вишиті ікони. І тепер на столі також лежить вишивка – лапаті соняхи повернули свої голови до сонця. Улітку значно менше часу для улюбленого заняття – багато часу потребують городи, численне хазяйство. У неї усе як у всіх – тяжка селянська робота, щоденні клопоти-турботи, одвічні материнські тривоги за дітей. Добре, що все це поділяє уважний і добрий чоловік. Нарешті й до неї доля повернулася не мачухою, а люблячою матінкою. Оля на це заслужила.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото з сімейного архіву О.І. Руденок
- Про свою долю я рідко розповідаю, бо одразу починаю плакати. Я народилася калікою. І коли б не мої батьки, Царство їм Небесне, то невідомо, як би склалося моє життя. Для того, аби я стала такою, як усі, вони доклали багато зусиль і підірвали своє здоров’я.
Найменша із трьох доньок родини Спасовських, що мешкала тоді в Смячі, мала вроджену ваду: її ніжки були розвернуті на 180 градусів. Скільки довелося перенести операцій - згодом не могли пригадати тато й мама. Їм не вели лік. Просто упевнено йшли до мети, адже хірурги сказали, що вони виправлять помилку природи й дівчинка буде ходити. Тож довірилися лікарям і терпляче зносили усі випробування долі. Уперше Оля пішла своїми ногами у шість років. Щасливою була донька, справжнє щастя відчули її батьки. Якщо віриш в успіх будь-якої справи, він обов’язково прийде.
Втім, попереду в Олі було ще немало випробувань. Спочатку до неї неприязно поставилися хлопчики й дівчатка, з якими вона ходила до школи. Діти взагалі бувають жорстокими зі слабшими та більш незахищеними. Оля плакала, не могла зрозуміти, чому над нею знущаються, за що так жорстоко насміхаються. Та все ж тепло й любов їй повністю компенсували її рідні. Вони раділи її успіхам, дякували Богові за те, що він повернув доньку до повноцінного життя. А вона не дозволяла собі розслаблятися, поводилася так, ніби у неї немає проблем із здоров’ям.
По закінченні школи Оля вступила й успішно завершила навчання у кооперативному училищі. До Камки на роботу приїхала молодим фахівцем. Згодом її перевели до магазину в Петрівці. І тут були задоволені продавщицею. Метка, привітна до покупців, вона любила людей і життя. Ні тіні образи на долю, ні крихти озлобленості. Закохався і потонув у її пронизливо синіх очах місцевий парубок. Відповіла на почуття. Думалося, ось воно, щастя. Нарешті й до неї доля стала прихильною.
Побралися, були закохані й щасливі. Лише свекруха була не рада цьому шлюбу. Але, здавалося, що кохання здолає все, аби лиш разом дихати одним повітрям, дивитися на одні зорі. Усе змінилося із народженням первістка. Зазвичай молоді батьки пишаються синами, адже це продовження роду. Тут усе було інакше. Почалися сварки, скандали. Молодого батька дратувало усе: що немовля голос подає, що молода дружина багато часу й уваги приділяє маляті. Гнів викликало будь-яке сказане слово, так само як і мовчанка. Ще гірше стало після народження донечки.
Усе терпіла. Думалося, перебіситься і знову в хаті настане мир. З п’яних очей не раз погрожував убити, часто піднімав руку. Терпець увірвався, коли чоловік замкнув їх у хаті (колгосп дав їм чудовий будинок) і підпалив оселю. Вибила вікно, викинула дітей і сама ледве врятувалася. Лише після цього випадку подала на розлучення. Зі скандалами відсудила дві кімнати й почала жити заради дітей, намагаючись не пригадувати тих жахів, що були в її житті. Щиро зичила йому щастя в іншій родині. Аби лишень забув про неї із дітьми.
Молода, красива жінка поставила хрест на своїй жіночій долі. Самотужки піднімала дітей, працювала. Як усі в селі, тримала худобу, порала городи. На їх вулиці отримала квартиру сім’я переселенців із чорнобильської зони. Спочатку потоваришували між собою діти, якось непомітно подружилися і дорослі. Двом Ольгам завжди було про що поговорити. До них часто приїжджав із Славутича кум Василь, якого Петренки вже жартома віднесли до старих холостяків. Василеві запала в душу симпатична жіночка з сумними очима. Крижинки в них не танули навіть коли вона усміхалася. Усе частіше почав задумуватися про своє майбутнє. Хотілося сімейного затишку, душевного тепла. У мріях про родину бачив поряд із собою сусідку кумів. Напередодні Нового 1994 року освідчився і сказав як відрізав: «Більше від вас я вже нікуди не поїду».
Насторожено сприйняли появу в домі мужчини діти. Категорично проти була мама Ольги. Втім, час розставив усе по своїх місцях. Син і донька полюбили Василя як рідного, а теща, яку він доглядав до самої смерті, попросила у нього пробачення, бо побачила в ньому надійну опору для доньки і всієї сім’ї. Понад два десятиліття Ольга оточена любов’ю і турботою. Заспокоїлася. І, що головне, повірила в свою долю, в кохання. Коли син одружувався з жінкою, що мала дитину від першого шлюбу, матуся нагадала про відповідальність, яку він бере на себе. У відповідь почула: «Нас виростили, і я вирощу».
Така відповідь порадувала жінку, адже засвідчила велику повагу й любов до її обранця. У Валентина підростає і донечка, яку Василь любить до нестями. Разом із чоловіком з нетерпінням чекають вісточки з далекої Маврикії, куди разом із чоловіком-індусом поїхала донечка Катерина. Спілкуються по скайпу, але все одно скучають і чекають у гості.
Зараз довгими вечорами Ольга Іванівна захопилася вишивкою: бісером вишила образи Спасителя, Покров Богородиці, родинну ікону. У далекій Маврикії теплом маминого серця доньку теж зігрівають вишиті ікони. І тепер на столі також лежить вишивка – лапаті соняхи повернули свої голови до сонця. Улітку значно менше часу для улюбленого заняття – багато часу потребують городи, численне хазяйство. У неї усе як у всіх – тяжка селянська робота, щоденні клопоти-турботи, одвічні материнські тривоги за дітей. Добре, що все це поділяє уважний і добрий чоловік. Нарешті й до неї доля повернулася не мачухою, а люблячою матінкою. Оля на це заслужила.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото з сімейного архіву О.І. Руденок
З ВАШИМ НОВИМ РОКОМ, ми з колишнім розлучилися 1 рік і 2 місяці тому, і я була на шостому місяці вагітності. Ми обоє любимо один одного, і це було для мене шоком, і це справді розбило мені серце. Я спробував зателефонувати йому, і обидві лінії були роз'єднані. Я намагався зв’язатися з ним у соцмережах, але він видалив мене від них. Я намагався зв'язатися з його батьками, і вони сказали мені, що їх син сказав, що він мене не любить і не хоче мене бачити, і вони не знають, що не так. Я плакала і плакала щодня, бо дуже його любила. Поки я не народила і дитині не виповнився рік, я не могла повернути свою любов. Знову я розгубився. Я не знаю, що мені робити, і я також втратив роботу, і у мене немає грошей, щоб доглядати за дитиною. Я був нещасний у житті, тому я плакав до своєї сестри, сказав їй свою проблему і сказав, що вона знає про потужний приворот доктора алаби, який допомагає їй, коли вона не може завагітніти. Я зв’язався з ним електронною поштою, і він сказав, що він допоможе мені, і сказав, що жінка наклала заклинання на мого чоловіка і сказала, що допоможе мені розірвати заклинання, щоб мій чоловік повернувся до мене назавжди, і воля буде моєю. Для мене було великим сюрпризом, що все, що він сказав, сталося. Мій чоловік негайно повернувся до мене і сказав, щоб я його пробачила. Щиро дякую цьому потужному та справжньому заклинателю. Я молюсь, щоб він прожив довго і зробив більше своєї чудової роботи. Якщо у вас є проблема, яка турбує вас у житті, вам слід зв’язатися з цим потужним гравцем заклинань! Він може вам допомогти. Він вас не підведе, ви можете зв’язатися з ним за адресою gmail: dralaba3000@gmail.com або whatsapp: +2349071995123
ОтветитьУдалить