Втрата

Іван Іванович ЄВСІЄНКО
02.08.1943 - 12.12.2014 р.р.

На 72 році життя помер відомий письменник, лауреат багатьох літературних премій, почесний громадянин с.Займище, наш дорогий земляк Іван Іванович ЄВСІЄНКО.
Вся біографія цієї людини – в його творах. Гортаючи їхні сторінки, ми бачимо і повернення в дитинство та юність, армію, навчання, долі односельців, мрії справжнього патріота своєї Батьківщини.

«Тихая моя Родина,
Ивы, река, соловьи,
Здесь моя мать похоронена,
Детские годы прошли», - часто повторював І.І. Євсієнко. У кожному рядку – спогади про Україну, глибина почуттів, сила переживань, душевної краси. Він завжди був вірним своїй темі: філософським роздумам про сенс буття, про призначення людини, зв’язку часу і доль, про добро і зло.
Його твори – солідні за об’ємом і змістом, такі проникливі і глибокі, здатні сповна показувати весь його внутрішній світ, сказати те, що відчуває. Його роботи сміливо можна назвати теплим вогником, що горить у душі людини. Цей вогник кличе, гріє, осяває…
Леонід Куценко, Олександр Смоляк, Леонід Смоляк, Микола Павленко, Петро Ушатий, Олександр Крумкач, Микола Шубін та інші.
 Твори письменника
Начинается осень: Рассказы и повести. 1974 г.;
Бревенчатый дом: Рассказы и повести. 1975 г.;
Солнце над лугом, 1977 г.;
До конца жизни, 1979 г.;
Была пора отлету: Повесть, рассказы, 1979 г.;
Крик коростеля: Рассказы и повести, 1982г.;
Дети войны: Документальное повествование, рассказы, очерки,1983 г.;
За тридевять земель: Повести, 1983г.;
По заповет на щуката (перевод на болгарский): Рассказы, 1985 г.;
Возле самого синего моря: Рассказы и повести. Москва, 1986 г.;
За семью холмами: Повести и рассказы,1986 г.;
Однодворец Калашников: Повести, 1989г.;
Заря вечерняя: Рассказы и повести. Москва, 1989 г.;
Петушиные дворики: Повести, 1990 г.;
Паломник. Седьмая картина: Повести. Москва: 2002 г.;
Большая пьянка или День Земли и Урожая: Повесть, 2004 г.;
Отшельник: Повесть.: 2006 г.;
Забытое время: Роман, 2006 г.;
Вознесение: Рассказы, 2008 г.;
Сарабанда: Повести и рассказы, 2008 г.;
Пока печалятся колокола: Повести и рассказы. Воронеж, 2008 г.,
Затаив дыхание – 2013 р.
Нагороди
* Премія Воронезького комсомолу імені поета-фронтовика Василя Кубанєва (1978).
* Премія Олімпійського комітету Російської Федерації (1994).
* Премія ім. І.Буніна (1995).
* Премія ім.А.Платонова (1999).
* Премія «Роман-газети» «Образ» (2002).
* Премія «Бежин луг» ім. І.Тургенєва (2004).
* Премія «В свободном и яростном мире» (2008).
* Премія ім.Василя Шукшина (2009).
* Премія «Прохоровое поле» (2013) й інші.
Звання
* Заслужений працівник культури Російської Федерації (1999).
* Почесний громадянин с.Займище (1998).

Вручення посвідчення Почесного громадянина Займища в РБК. 1998 рік.

Останній лист на Україну
Дорогие ребята!
Большое вам спасибо за поздравление. Я очень тронут, что вы помните обо мне. Я тоже вас не забываю. К сожалению, приехать в Займище у меня никак не получается. Здоровье у меня сейчас, увы, далёкое от богатырского, а дорога очень трудная. Надо либо ехать в Киев, а оттуда уже на перекладных добираться в Займище, либо дожидаться в Бахмаче рабочего поезда почти двенадцать часов, что тоже нелегко. Не буду скрывать: после смерти Таси мне приезжать в Займище, где прошло наше с ней детство, тяжело. Надо чтоб прошло какое-то время, чтобы боль утраты хоть немного притупилась.
У меня к юбилею вышла в Воронеже книга «Затаив дыхание…» Если соберется ехать на родину Виктор Николаевич Зимодра, то я попробую её вам передать. В Белгороде в этом году мне присуждена за рассказы и повести о войне премия «Прохоровское поле». На этом поле 12 июля (как раз на Петров, престольный у нас, храмовой день) состоялось знаменитое танковое сражение. Об этой моей премии можно более подробно прочитать в интернете.
Желаю вам всем доброго здоровья. Живите дружно, поддерживайте друг друга и в радостные дни, и в скорбные. В нашем серьезном возрасте это край как необходимо. Обнимаю.
Ваш Иван Евсеенко, 06.08.2013 г.