У пошуках гутенського ведмедя

Це сталося перед самим Новим роком, коли святковий настрій змушував думати не про роботу, а про щось приємніше. Я саме гортав підшивку «Променя» за 2014-ий рік, згадуючи найцікавіші матеріали нашої газети, як редактор О.І. Компанець зазирнула до мого кабінету й заявила: «Вам треба їхати до Гути Студенецької. Кажуть, люди там бачили ведмедя!» Спочатку здалося, ніби це такий жарт, адже Олені Іванівні вочевидь
притаманне своєрідне почуття гумору. Аж ні, бачу – вона серйозна, як ніколи, й щиро вірить у свої слова. Оце так чудасія! По-перше, взимку ведмеді сплять, а не тиняються лісами та полями. По-друге, якщо вже клишоногий таки не в барлозі, а на свіжому повітрі, то він шатун. І дуже знервований через зіпсований сон, дуже небезпечний. Відправляти журналіста на його пошуки до лісу – все одно що відправляти у зуби лютому звіру. По-третє, у нашому краї ведмеді не водяться вже давно. На півночі Чернігівщини останнього любителя меду вполювали під Добрянкою (Ріпкинський район) понад 110 років тому. Теоретично можна припустити варіант, коли з території Брянської області Росії, де ці тварини дійсно трапляються й досі, забіг до нас один «екземпляр». Але ж що тоді спонукало його подолати пішки майже сотню кілометрів у південному напрямку? Невже вирішив перебратися в тепліші краї? Чи, може, браконьєри «дістали»? Словом, імовірність присутності ведмедя в нашому районі таки є, але реальність – штука вперта: доки його не побачать і не сфотографують або не продемонструють вичинену шкуру, більшість людей навряд чи повірить у правдивість оповідей про «урізноманітнення місцевої фауни». Хоча ще є версія, що оповідки про клишоногого з’явилися після виходу відомої телевізійної реклами однієї марки пива. Пригадуєте – білий ведмідь приносить полярнику додому забуті пляшки з улюбленим напоєм? Однак це вже так, з розряду веселого та смішного…
І ось – 5 січня, зранку мороз, на градуснику – мінус чотирнадцять. Погодка просто клас, саме для поїздки на околицю обжитого простору. Редакційні «Жигулі» десь менш як за годину дострибали по подекуди добряче розбитому автошляху до Гути Студенецької. Неподалік в’їзду в село, просто на дорозі, притрушеній снігом, чітко проглядалися сліди тварини. При детальнішому вивченні відбитків з’ясувалося, що тут напередодні пройшовся дикий кабан. І навіть залишив рештки своєї перетравленої вечері… Тож першим питанням, з яким довелося звернутися до мешканців населеного пункту, було таке: як тут у вас зі свининою? Люди були небагатослівні, але все ж таки визнали: їмо потроху таке м’ясо. «А як же із африканською чумою?» – запитую далі! «Та ніби ж нормально. У лісі ще чимало чого бігає. Якщо хто знає, де і як, то добути кабанчика проблеми не становить».
Гаразд, хоч щось проясніло – «копитні» під Гутою таки є. А ось хижаки трапляються? Розмови з цього приводу ходять різні. Комусь здалося, що вовка оце не так давно бачили за селом, але деякі гутенці скептично ставляться до такого твердження, наполягаючи, що то бігав собака-волоцюга. І тут вже не перевіриш, хто правий. Натомість, коментуючи розповіді про присутність в угіддях рисі, майже всі люди сходяться у думці: цей звір таки є, його вже точно з домашнім котом не сплутаєш. Та й спостерігали за хижаком земляки, котрі даремно балакати не будуть. (Не з п’яних очей, як-то кажуть). Доходимо у бесіді й до версії про візит на Щорсівщину російського ведмедя. Виявляється, мешканці Гути Студенецької не виключають можливості такого випадку, однак конкретних підтверджень подібному факту поки що в них немає. Хоча й зрозуміло: у разі наявності незаперечних доказів появи «ведмежого сліду» під селом вони по праву можуть пишатися тим, що в них є те, чого немає в інших населених пунктах: унікальної природи навколо.
Про повсякденне ж життя у Гуті Студенецькій читайте в наступному номері.