З першого погляду

Невеличке село Гірськ розкинулося біля кордону з Росією. Там живе небагато людей, зате яких! Одні з мешканців - це подружжя Кобець.
- З усіх боків позитивна родина! — сказала секретар Гірської сільради Світлана Піщур.
Воно й не дивно, маючи в хазяйстві чимало худоби і птиці для власного вжитку, сім’я, щоб заробити хоч якусь копійчину, утримає ще п’ятьох корів: Веселку, Білку, Мілку, Зорьку та наймолодшу Ляльку.
- Ми її тільки цього року придбали, — каже 42-річна мати трьох дівчат Світлана. — Найменшу, нашу Юлечку (їй зараз 8 років) від корів не відтягнеш... Любить їх...
— Ми худобу тримаємо, щоб заробити хоч якусь копійчину, — підключається до розмови голова сімейства 43-річний Андрій Володимирович. — Я, незважаючи на те, що викладаю у школі біологію, заробляю небагато. А наші старші дочки 22-річна Інна та 18-річна Наталя — студентки, тож треба їх хоч якось вивчити, що у наші часи доволі важко...
- Роботи зараз у селі катма, тож доводиться працювати вдома. Ось і тримаємо корів, — продовжує Світлана Кобець. — Я з початку в місцевому магазині працювала, а потім пішла у декретну відпустку і освоїла нову професію — мами. З того часу майже завжди вдома — то діти, то хазяйство. Щодо дітей, то завжди хотіла дівчаток, вони якось ближче, а з хлопчиками навіть не знаю, що робити, навіть як на горщика посадити...
- Моє бажання не бралося до уваги, — жартує багатодітний тато.
- Тепер, коли треба доглядати за хазяйством: косити сіно, орати город, я змінила свою думку, та вже запізно, — продовжує Світлана. — Тепер увесь цей нелегкий тягар ліг на плечі чоловіка... Розумію: важко, а що поробиш? Через це, напевно, ми трохи змінили «сферу діяльності», якщо раніше робили наголос на городині, то років зо два - на тваринництві.
- Куди ж молоко діваєте?
- Продаємо. Взимку здаємо у молочарню, а влітку продаємо дачникам та у дитячий табір, який для дітей своїх знайомих організували кияни. 2014-го, правда, діток було менше... Бояться... Кордон із Росією зовсім поруч, — пояснив Андрій Володимирович.
Розповіли Кобці і про те, що вони ось уже 23 роки разом, але й досі дивляться одне на одного як вперше, і що для Андрія Володимировича це було кохання з першого погляду:
- Моя майбутня дружина тоді працювала продавцем у сільпо, а мама - касиром. Я прийшов до мами, дивлюся: стоїть дівчина і плаче. Глянув, а вона ж така гарна... Одразу запала мені у серце. Але в душу я лізти до неї не став. Навіщо? То вже пізніше з’ясувалося, що щось у неї там у звіті не збігалося... Я дізнався, де вона живе (Свєта родом із Нових Борович), узяв мотоцикла і майнув до сусіднього села.
- Свекруха (казала мені колега) бажала би мати таку невістку, як я. Та найцікавіше те, що вона до останнього навіть не здогадувалася, що ми з Андрієм вже зустрічаємось. То вже сестра чоловіка розповіла матері про це, — закінчила розповідь коханого Світлана.
Кобці одружилися за рік після першого побачення і не жалкують про це. Адже любов і повагу одне до одного вони несуть упродовж усього подружнього життя. До речі, у січні Світлана Кобець відсвяткувала свій день народження. І коли я вийшла на вулицю, Андрій Володимирович попросив, щоб ми привітали його дружину на сторінках «Променя». Ми залюбки це робимо. Щастя, здоров’я, радості у дітях та миру і любові Вам, Світлано!

P.S. Розповідаючи про кохання цієї родини, пригадалося: 14 лютого весь світ відзначатиме День Святого Валентина. Словом, хотілося б почути історію вашого кохання, любі наші читачі. Будемо з нетерпінням чекати на ваші листи.

Маргарита Литовченко
Фото автора