А я ось днями познайомилася з одним на базарі. Такий собі, нічого особливого – блідий від тютюну, весь у зморшках, немов пожмаканий. І вдягнений занадто просто, зате гонористий, пихатий і занадто хвалькуватий. Хизувався наявністю великої кількості доларів, своїми сексуальними можливостями, зв’язками з «крутими» людьми. Опісля такої розмови подумалося: «Ну, не може бути, щоб горобець ніс орлині яйця»… Хоча згадала, що буває усяке, що навіть у математичних правилах є виключення.
І раптом учора, під Новий рік, запросив мене цей чоловік на романтичну вечерю. Затряслась я, мов у лихоманці, від такої пропозиції. Почувалась дівчиськом, котре не знаходить місця перед першим побаченням. Подумки уявляла картину зустрічі: квіти, ресторан, шампанське, музика, аргентинське танго, легкі обійми мого партнера.
Як довго тягнувся день! Так мені хотілося, щоб швидше наступив довгоочікуваний вечір… Як мені хотілося відчути себе королевою!
Словом, вдягла я свою найкращу сукню, на обличчя нанесла такий бойовий макіяж, від якого встояти на місці важко було б настійкішому мужчині, накудлатила волосся (недарма ж всю ніч на бігудях настраждалася), - і вперед за адреналіном!
Черевички, щоправда, вдягла старенькі, розтоптані – з прицілом на те, якщо в ресторані доведеться довго витанцьовувати – щоб довго ноги не боліли. Із парфумів обрала одеколон «Гвоздика» (його чути, як-то кажуть, за три кілометри), у вуха поціпила блискучі сережки, на пальці – каблучки понадівала – і помчалась на це побачення!
Ще здалеку, біля депівських воріт, побачила постать свого героя-коханця – з поліетиленовим пакетом у руці, але без квітів…
Ну, думаю, нічого, може, в кіоску на маленькому базарчику (дорогою в ресторан) купить. Підходжу ближче, поцьомкалися, те-се, перекинулися кількома фразами, і він веде мене… в під’їзд п’ятиповерхівки, що по вулиці Щорса. Піднімаємося на другий поверх (думала, що саме тут він проживає), а він без зайвих жестів дістає газету, застеляє нею підвіконня, ставить пляшку дешевого вина, кладе ще дешевшу шоколадку і два пластикові стаканчики. Від несподіванки я зомліла, так, що моя фізіономія буквально перекосилася. Оце так романтична вечеря! Хай тобі грець, бісів романтик. Ну, почекай! Подивилась я на нього презирливо, з ненавистю, як солдат на ворога-сепаратиста, гордо так кажу: «Не для тебе, жадібної істоти, розцвіла моя краса!» Плюнула в його бік – і з високо піднятою головою і бюстом понесла у ніч свою образу й невитрачену любов.
Ось така історія про романтичну вечерю під Новий рік трапилася зі мною і зламала мої крила, мої ілюзорні надії на високі стосунки, щедрість чоловічої душі.
Але я не втрачаю сподівань зустріти справжнього лицаря, героя мого роману…
Ваша Н.
Записав Георгій ЛЕПНЮК
І раптом учора, під Новий рік, запросив мене цей чоловік на романтичну вечерю. Затряслась я, мов у лихоманці, від такої пропозиції. Почувалась дівчиськом, котре не знаходить місця перед першим побаченням. Подумки уявляла картину зустрічі: квіти, ресторан, шампанське, музика, аргентинське танго, легкі обійми мого партнера.
Як довго тягнувся день! Так мені хотілося, щоб швидше наступив довгоочікуваний вечір… Як мені хотілося відчути себе королевою!
Словом, вдягла я свою найкращу сукню, на обличчя нанесла такий бойовий макіяж, від якого встояти на місці важко було б настійкішому мужчині, накудлатила волосся (недарма ж всю ніч на бігудях настраждалася), - і вперед за адреналіном!
Черевички, щоправда, вдягла старенькі, розтоптані – з прицілом на те, якщо в ресторані доведеться довго витанцьовувати – щоб довго ноги не боліли. Із парфумів обрала одеколон «Гвоздика» (його чути, як-то кажуть, за три кілометри), у вуха поціпила блискучі сережки, на пальці – каблучки понадівала – і помчалась на це побачення!
Ще здалеку, біля депівських воріт, побачила постать свого героя-коханця – з поліетиленовим пакетом у руці, але без квітів…
Ну, думаю, нічого, може, в кіоску на маленькому базарчику (дорогою в ресторан) купить. Підходжу ближче, поцьомкалися, те-се, перекинулися кількома фразами, і він веде мене… в під’їзд п’ятиповерхівки, що по вулиці Щорса. Піднімаємося на другий поверх (думала, що саме тут він проживає), а він без зайвих жестів дістає газету, застеляє нею підвіконня, ставить пляшку дешевого вина, кладе ще дешевшу шоколадку і два пластикові стаканчики. Від несподіванки я зомліла, так, що моя фізіономія буквально перекосилася. Оце так романтична вечеря! Хай тобі грець, бісів романтик. Ну, почекай! Подивилась я на нього презирливо, з ненавистю, як солдат на ворога-сепаратиста, гордо так кажу: «Не для тебе, жадібної істоти, розцвіла моя краса!» Плюнула в його бік – і з високо піднятою головою і бюстом понесла у ніч свою образу й невитрачену любов.
Ось така історія про романтичну вечерю під Новий рік трапилася зі мною і зламала мої крила, мої ілюзорні надії на високі стосунки, щедрість чоловічої душі.
Але я не втрачаю сподівань зустріти справжнього лицаря, героя мого роману…
Ваша Н.
Записав Георгій ЛЕПНЮК
Комментариев нет:
Отправить комментарий