Днями до редакції прийшов мешканець Щорса Дмитро Рудик зі своєю дружиною Аллою. Вони розповіли доволі показову історію, яка сталася з ними цієї зими.
Одного вечора вони усією сім’єю виїхали до Нових Борович – провідати рідню. Під Старими Боровичами їм назустріч рухався легковик, який краєм зачепив водійські дверцята їхнього автомобіля і швидко поїхав далі. Подружжя Рудиків спочатку зупинилося, увімкнувши аварійні вогні на своєму транспортному засобі, а потім вирішили наздогнати винуватця події. Логіку свою Дмитро Рудик пояснив просто: ця машина не зупинилася - значить, водій хотів зберегти «інкогніто». А раптом він саме тікав з місця серйознішого злочину? Та й російський кордон за якихось двадцять кілометрів… Словом, розпочалося переслідування червоної «Таврії». На світлові сигнали «зупинитися» її водій не реагував, лише пришвидшував рух. Дорогою автор оповіді зателефонував у Щорс другу і брату, яких попрохав допомогти встановити особу втікача. «Таврія» ж влетіла у місто, швиденько «проскочила» через залізничний переїзд і рушила в бік Займища. Надалі вона маневрувала у трикутнику між Щорсом, Малим Щимелем та Великим Щимелем. Врешті-решт зусиллями трьох автомобілів вдалося перекрити водію червоної машини всі можливості для втечі й він вирішив зупинитися в районі м’ясокомбінату. У салоні ж сиділо двоє людей. Сім’я Рудиків зателефонувала в райвідділ міліції, до якого було менше кілометра, з проханням втрутитися в ситуацію, але в черговій частині відповіли, що цим повинна займатися державтоінспекція. А справа виглядала серйозно: довкола – людей нема, темрява і повна невизначеність – хтозна, чи озброєні оті незнайомці? Згодом із «Таврії» вийшов чоловік. Його невпевнена хода давала підстави припустити, що він – добряче напідпитку. Яким же здивуванням для сім’ї Рудиків стало те, що ним виявився їхній знайомий, уродженець Старих Борович, мешканець Щорса, колишній міліціонер і співробітник ДАІ. Спочатку запропонував домовитися, а потім якось непомітно зник. Замість нього відповідав на запитання його син. Той відразу заявив, що вивчає право у спеціальному навчальному закладі, закони знає, тому говорити без свого адвоката не бажає. І взагалі – за кермом «Таврії» сидів саме він. (Щоправда, свого водійського посвідчення не пред’явив)… Нарешті в полі зору з’явився автомобіль інспекторів ДАІ. (Свою годинну відсутність правоохоронці пояснили тим, що у справах служби перебували на півночі району). По факту ситуація зайшла у глухий кут: реальний водій «Таврії» зник, тому оглянути його в лікарні на предмет вживання алкоголю не було можливим. Син втікача сказав, ніби це машина Рудиків вдарила його дверцятами, а тікав він тому, що перелякався. У свою чергу представник ДАІ складає два протоколи - про втечу з місця ДТП. Один – на водія «Таврії», а другий… на Аллу Рудик. Навіть більше – відправляє її та чоловіка на огляд до медиків, щоб встановити – а чи, бува, не вживали вони спиртне? Усе перевернулося з ніг на голову. Виявляється, Рудикам треба було зупинитися під Старими Боровичами, дочекатися співробітників ДАІ, а потім усе розповісти. І ні в якому разі не переслідувати винуватця зіткнення. (Чи упіймали б його тоді – питання риторичне). Тепер постала цілком реальна правова перспектива: Аллу Рудик можуть оштрафувати в суді за вияв громадянської свідомості та спробу допомогти міліції затримати порушникам правил дорожнього руху. Ось така зимова історія. Так би мовити – про роль деяких колишніх міліціонерів у житті нашого суспільства.
До речі, близько року тому у Гвоздиківці якась червона «Таврія» «влетіла» у паркан приватного обійстя. Не виключено, що за її кермом теж перебував антигерой цієї оповіді. Також не виключено – за «червоною» машиною водяться й інші «оказії». Якщо читачі «Променя» про них знають - пишіть до редакції листи. Найцікавіші й достовірні ми опублікуємо.
Олег
МІРОШНИЧЕНКО
Одного вечора вони усією сім’єю виїхали до Нових Борович – провідати рідню. Під Старими Боровичами їм назустріч рухався легковик, який краєм зачепив водійські дверцята їхнього автомобіля і швидко поїхав далі. Подружжя Рудиків спочатку зупинилося, увімкнувши аварійні вогні на своєму транспортному засобі, а потім вирішили наздогнати винуватця події. Логіку свою Дмитро Рудик пояснив просто: ця машина не зупинилася - значить, водій хотів зберегти «інкогніто». А раптом він саме тікав з місця серйознішого злочину? Та й російський кордон за якихось двадцять кілометрів… Словом, розпочалося переслідування червоної «Таврії». На світлові сигнали «зупинитися» її водій не реагував, лише пришвидшував рух. Дорогою автор оповіді зателефонував у Щорс другу і брату, яких попрохав допомогти встановити особу втікача. «Таврія» ж влетіла у місто, швиденько «проскочила» через залізничний переїзд і рушила в бік Займища. Надалі вона маневрувала у трикутнику між Щорсом, Малим Щимелем та Великим Щимелем. Врешті-решт зусиллями трьох автомобілів вдалося перекрити водію червоної машини всі можливості для втечі й він вирішив зупинитися в районі м’ясокомбінату. У салоні ж сиділо двоє людей. Сім’я Рудиків зателефонувала в райвідділ міліції, до якого було менше кілометра, з проханням втрутитися в ситуацію, але в черговій частині відповіли, що цим повинна займатися державтоінспекція. А справа виглядала серйозно: довкола – людей нема, темрява і повна невизначеність – хтозна, чи озброєні оті незнайомці? Згодом із «Таврії» вийшов чоловік. Його невпевнена хода давала підстави припустити, що він – добряче напідпитку. Яким же здивуванням для сім’ї Рудиків стало те, що ним виявився їхній знайомий, уродженець Старих Борович, мешканець Щорса, колишній міліціонер і співробітник ДАІ. Спочатку запропонував домовитися, а потім якось непомітно зник. Замість нього відповідав на запитання його син. Той відразу заявив, що вивчає право у спеціальному навчальному закладі, закони знає, тому говорити без свого адвоката не бажає. І взагалі – за кермом «Таврії» сидів саме він. (Щоправда, свого водійського посвідчення не пред’явив)… Нарешті в полі зору з’явився автомобіль інспекторів ДАІ. (Свою годинну відсутність правоохоронці пояснили тим, що у справах служби перебували на півночі району). По факту ситуація зайшла у глухий кут: реальний водій «Таврії» зник, тому оглянути його в лікарні на предмет вживання алкоголю не було можливим. Син втікача сказав, ніби це машина Рудиків вдарила його дверцятами, а тікав він тому, що перелякався. У свою чергу представник ДАІ складає два протоколи - про втечу з місця ДТП. Один – на водія «Таврії», а другий… на Аллу Рудик. Навіть більше – відправляє її та чоловіка на огляд до медиків, щоб встановити – а чи, бува, не вживали вони спиртне? Усе перевернулося з ніг на голову. Виявляється, Рудикам треба було зупинитися під Старими Боровичами, дочекатися співробітників ДАІ, а потім усе розповісти. І ні в якому разі не переслідувати винуватця зіткнення. (Чи упіймали б його тоді – питання риторичне). Тепер постала цілком реальна правова перспектива: Аллу Рудик можуть оштрафувати в суді за вияв громадянської свідомості та спробу допомогти міліції затримати порушникам правил дорожнього руху. Ось така зимова історія. Так би мовити – про роль деяких колишніх міліціонерів у житті нашого суспільства.
До речі, близько року тому у Гвоздиківці якась червона «Таврія» «влетіла» у паркан приватного обійстя. Не виключено, що за її кермом теж перебував антигерой цієї оповіді. Також не виключено – за «червоною» машиною водяться й інші «оказії». Якщо читачі «Променя» про них знають - пишіть до редакції листи. Найцікавіші й достовірні ми опублікуємо.
Олег
МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий