Цей вислів зустрічає кожного, хто заходить до привітної оселі по вулиці Короленка. Втім, ця квартира інтригує кожного перехожого: на невеличкій веранді з одного боку намальована неймовірно красива чорна кішка, з іншого - вказівники англійською мовою: Лондон, Париж, інші столиці закордоння. Серед них несподівано також англійською «щастя» та «кіт». Думалося, що, певно, автор цього творіння – дивак.
А виявилося, що все значно простіше. Виявляється, сучасна молодь так «приколюється», аби трішки підняти настрій собі та перехожим.
…Вони познайомилися в поїзді, коли їздили на навчання: Катя до Путивля в педагогічний, а Сергій – до Ніжина в сільськогосподарський. Щоразу три години тривало їх побачення на колесах, а потім кожен пересідав в інший потяг, щоб прямувати далі. Були й побачення в електронному вигляді – через «аську». Промайнуло три роки такого спілкування і вони зрозуміли, що не можуть жити одне без одного. Так народилася сім’я Олійник. Валентина Григорівна – мама Каті – радо прийняла у їх маленьке «жіноче царство» мужчину, хай зовсім молодого, але надійного, люблячого, доброго, щирого й що особливо важливо у цій ситуації – умілого. Мабуть правильно було б сказати, що умілим він став у подружньому житті: навчився виготовляти меблі, ремонтувати дім, монтувати систему опалення, виконувати ще багато потрібних справ.
Катерина – вчителька. І не просто вчителька, а вчителька за покликанням, вчителька-друг. Виявляється, 2 вересня у неї день народження. Її учні в Смячі та Старій Рудні про це пам’ятають, тож заспівали: «Happy birthday to you». Урок англійської у 9 класі розпочався з «обнімачок». Слід визнати, що у двадцять першому столітті повага до педагогів виражається інакше, ніж раніше, що стосунки між школярами і вчителями зазнали змін. Довіра, взаєморозуміння, спільність інтересів – усе простіше, доступніше. І водночас – душевніше.
Вона і в школі така ж фантазерка і витівниця, як удома. Мама з чоловіком схвально відгукуються на всі її пропозиції. Щось згодом втілюється, а щось відходить. Приміром, їх із Сергієм інтимний закуток – спальня, оздоблена в японському стилі. Поруч із віялом, котре висить над ліжком, Катя написала ієрогліфи, які означають кохання і дружбу ( хоча вона не гарантує, що складну японську мову вона передала точно без помилок). Але предметом її особливої гордості є гардеробна, яку за її ідеєю створив Сергій: тепер усі їх речі не просто акуратно складені на поличках та висять на плечиках – у гардеробній можна вільно пересуватися, й усе - на виду.
А починалося все з троянди, яку взимку Сергій виготовив із тоненького мідного дроту.
- Живі квіти швидко вмирають, - із сумом констатувала Катя, - мені їх дуже шкода. Тож я попросила Сергія зробити «невмирущу» квітку. Така збережеться на все життя.
- Я пошукав в Інтернеті, вибрав те, що мені найбільше сподобалося, і сплів, - посміхається Сергій. – Потім ще зробив старовинний велосипед із дроту. Вийшло прикольно.
Згодом пішли серйозніші замовлення. Роботу по дереву розпочав із поличок – Каті ніде було поставити книжки. Далі – більше. У їх затишній квартирі майже всі меблі виготовлені умілими руками Сергія. До того ж не з пресованої тирси, а з дерева: стіл, кухонні меблі, ліжко, стільці, крісла. Навіть двері, віконну раму та підвіконня змайстрував сам. Це лише недавно з’ясував, що один з його дідів був столярем. Певно, його гени передалися онукові. До речі, родом Олійники з Хмельниччини й переїхали на Чернігівщину двохтисячного року.
А взагалі Сергій (за фахом інженер транспортних технологій, спеціальність – логістика) до чого ні прикладе руки, йому все вдається: поклав на кухні кахлеву підлогу з підігрівом, на зиму збирається ззовні оббити шалівкою стіни.
- Ремонт квартири триває, - говорить Катя. – Усе залежить від зароблених коштів. Ще мрію про двері-купе між спальнею та моїм кабінетом. З часом там буде дитяча кімната.
Але поки що лелека не збирається до цієї оселі. Молодь нині прагматична: спочатку кар’єра, стабільне забезпечення, зручна домівка, а вже потім діти.
- Усе встигнуть, - зітхає Валентина Григорівна. – Аби лише не було війни…
Потрібно сказати, що з мамою молодій сім’ї пощастило. Привітна, спокійна, доброзичлива, вона тихо радіє доньчиному щастю, гордиться зятем, у всьому підтримує і допомагає дітям. Хай у хаті немає великих статків, зате є головне – кохання, щастя, взаєморозуміння. Вони дарують одне одному маленькі радощі, але щодня. Приміром, на день народження дружини Сергій уперше в своєму житті спік торт. Повірте, надзвичайно смачний! А ще він так багато зробив для облаштування кухні. А от щоб тут чаювання (і не лише) приносило насолоду, Катя на всю стіну намалювала панно. Вранішній Нью-Йорк у рожевому мареві сонця, що сходить, бентежить уяву. І в кабінеті на стіні чудернацькі гілки та ліхтарі будять фантазію.
З-під Катиної руки виходять незвичні, до якоїсь міри химерні малюнки, які примушують замислитися, кличуть бодай подумки у світи. Сама вона ще по-юнацькому максималістка і мрійниця, яка при цьому мужньо бореться із обставинами, з оптимізмом дивиться у майбутнє. І мов мантру, постійно повторює: «Усе буде добре». Дійсно, інакше просто не може бути. Адже ця невелика сімейка творить красу, яка несе усім їм і людям радість.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
А виявилося, що все значно простіше. Виявляється, сучасна молодь так «приколюється», аби трішки підняти настрій собі та перехожим.
…Вони познайомилися в поїзді, коли їздили на навчання: Катя до Путивля в педагогічний, а Сергій – до Ніжина в сільськогосподарський. Щоразу три години тривало їх побачення на колесах, а потім кожен пересідав в інший потяг, щоб прямувати далі. Були й побачення в електронному вигляді – через «аську». Промайнуло три роки такого спілкування і вони зрозуміли, що не можуть жити одне без одного. Так народилася сім’я Олійник. Валентина Григорівна – мама Каті – радо прийняла у їх маленьке «жіноче царство» мужчину, хай зовсім молодого, але надійного, люблячого, доброго, щирого й що особливо важливо у цій ситуації – умілого. Мабуть правильно було б сказати, що умілим він став у подружньому житті: навчився виготовляти меблі, ремонтувати дім, монтувати систему опалення, виконувати ще багато потрібних справ.
Катерина – вчителька. І не просто вчителька, а вчителька за покликанням, вчителька-друг. Виявляється, 2 вересня у неї день народження. Її учні в Смячі та Старій Рудні про це пам’ятають, тож заспівали: «Happy birthday to you». Урок англійської у 9 класі розпочався з «обнімачок». Слід визнати, що у двадцять першому столітті повага до педагогів виражається інакше, ніж раніше, що стосунки між школярами і вчителями зазнали змін. Довіра, взаєморозуміння, спільність інтересів – усе простіше, доступніше. І водночас – душевніше.
Вона і в школі така ж фантазерка і витівниця, як удома. Мама з чоловіком схвально відгукуються на всі її пропозиції. Щось згодом втілюється, а щось відходить. Приміром, їх із Сергієм інтимний закуток – спальня, оздоблена в японському стилі. Поруч із віялом, котре висить над ліжком, Катя написала ієрогліфи, які означають кохання і дружбу ( хоча вона не гарантує, що складну японську мову вона передала точно без помилок). Але предметом її особливої гордості є гардеробна, яку за її ідеєю створив Сергій: тепер усі їх речі не просто акуратно складені на поличках та висять на плечиках – у гардеробній можна вільно пересуватися, й усе - на виду.
А починалося все з троянди, яку взимку Сергій виготовив із тоненького мідного дроту.
- Живі квіти швидко вмирають, - із сумом констатувала Катя, - мені їх дуже шкода. Тож я попросила Сергія зробити «невмирущу» квітку. Така збережеться на все життя.
- Я пошукав в Інтернеті, вибрав те, що мені найбільше сподобалося, і сплів, - посміхається Сергій. – Потім ще зробив старовинний велосипед із дроту. Вийшло прикольно.
Згодом пішли серйозніші замовлення. Роботу по дереву розпочав із поличок – Каті ніде було поставити книжки. Далі – більше. У їх затишній квартирі майже всі меблі виготовлені умілими руками Сергія. До того ж не з пресованої тирси, а з дерева: стіл, кухонні меблі, ліжко, стільці, крісла. Навіть двері, віконну раму та підвіконня змайстрував сам. Це лише недавно з’ясував, що один з його дідів був столярем. Певно, його гени передалися онукові. До речі, родом Олійники з Хмельниччини й переїхали на Чернігівщину двохтисячного року.
А взагалі Сергій (за фахом інженер транспортних технологій, спеціальність – логістика) до чого ні прикладе руки, йому все вдається: поклав на кухні кахлеву підлогу з підігрівом, на зиму збирається ззовні оббити шалівкою стіни.
- Ремонт квартири триває, - говорить Катя. – Усе залежить від зароблених коштів. Ще мрію про двері-купе між спальнею та моїм кабінетом. З часом там буде дитяча кімната.
Але поки що лелека не збирається до цієї оселі. Молодь нині прагматична: спочатку кар’єра, стабільне забезпечення, зручна домівка, а вже потім діти.
- Усе встигнуть, - зітхає Валентина Григорівна. – Аби лише не було війни…
Потрібно сказати, що з мамою молодій сім’ї пощастило. Привітна, спокійна, доброзичлива, вона тихо радіє доньчиному щастю, гордиться зятем, у всьому підтримує і допомагає дітям. Хай у хаті немає великих статків, зате є головне – кохання, щастя, взаєморозуміння. Вони дарують одне одному маленькі радощі, але щодня. Приміром, на день народження дружини Сергій уперше в своєму житті спік торт. Повірте, надзвичайно смачний! А ще він так багато зробив для облаштування кухні. А от щоб тут чаювання (і не лише) приносило насолоду, Катя на всю стіну намалювала панно. Вранішній Нью-Йорк у рожевому мареві сонця, що сходить, бентежить уяву. І в кабінеті на стіні чудернацькі гілки та ліхтарі будять фантазію.
З-під Катиної руки виходять незвичні, до якоїсь міри химерні малюнки, які примушують замислитися, кличуть бодай подумки у світи. Сама вона ще по-юнацькому максималістка і мрійниця, яка при цьому мужньо бореться із обставинами, з оптимізмом дивиться у майбутнє. І мов мантру, постійно повторює: «Усе буде добре». Дійсно, інакше просто не може бути. Адже ця невелика сімейка творить красу, яка несе усім їм і людям радість.
Валентина
ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий