І. Без електроенергії
і пелюшок
Про громадянський шлюб заїжджої у Кучинівку Наталії Підгорної і місцевого жителя Івана Насінника, їхні сімейні перипетії у «Промені» писалося ще в жовтні 2010 року.
Ще тоді усі читачі щиро переймалися долею цієї пари, а більшість навіть вірила у щасливий перебіг їхніх стосунків. Бо в 47-річного (на той час) чоловіка і 35-річної жінки народилася крихітка Маринка. Таке тендітне і беззахисне немовля викликало безмежний жаль у односельців, соціальних служб, котрі поспішали забезпечити його і пелюшками, і памперсами, і молочком.
Здавалося, нарешті у сім`ї запанують мир і бажання виховувати дитятко. Тим паче, що старшеньких синочків обоє не ростили (Івана покинула перша дружина, забравши хлопчика, а Наталя віддала в інтернат через ігнорування школи, схильність до протиправних дій). І у сільраді (за простою логікою) вірили: в минулому пара спотикалася, набивала гулі, то, якби захотіла, могла б розпочати інше життя.
Не почала, іншою не стала. Жили в хатинці немазаній, неприбраній, без електроенергії і газового балону…
Маринку довелося вилучити з сім`ї, віддати в інші руки. Для цього було зроблене все можливе, адже немовляті загрожували хвороби і голод…
Рідні матір і батько просто-напросто забували про дівчинку, залишаючи одну на декілька діб – не нагодовану, не перевдягнену…
Минали тижні, місяці, роки, а Іван з Наталею не каялися, не зупинялися. Хоча, як говорять очевидці, наставали маленькі просвітлення: чоловік плів кошики з лози, продавав. Навіть корову подумував купити.
ІІ. Вбивство чи нещасний випадок?
Насправді всі їхні бажання затьмарювала горілка. Удвох з Наталею пили безбожно. Щоправда, ходили й по заробітках – кому дрова пиляли, кому картоплю садили чи копали, за кого череду відпасали.
А нещодавно до тандему «Іван+Наташа» додався третій – сорокарічний Олександр Акуленко. Зблизилися вони після смерті Олександрових батьків.
– Що зблизило? – спитаєте? У селі нам коротко відповіли: «Оковита!» Говорили майже пошепки, бо боялися Сашка (не один рік провів за гратами), котрий недобре поводився навіть з батьком і матір`ю. І у Івана Насінника, коли команда збиралася докупи, чулися викрики, сварки. Щоправда, останнім часом все трохи стихло. Одна з місцевих версій: кудись ділася Наташа. Люди не бачили її більше місяця, а на сороковий день з дня зникнення мертву руку жінки, що стирчала з свіжовиритої ямки на сусідському городі, випадково помітив один з Іванових земляків.
Вдосвіта приїхала міліція, забрала Івана і його друга. Правоохоронці тримали їх під вартою, а тепер відпустили. З`ясовують додаткові обставини, проводять слідчі дії, бо Олександр з Іваном досі плутаються у розповідях. Іван киває на друга, а той розказує, що теж не вбивав. Мовляв, напилася – кров пішла і вмерла… А закопали, бо боялися знову сісти.
У селі ж страху повно: кучинівці бояться за себе, своїх дітей.
На чийому ж боці правда – неясно. Мабуть, лише Богу відома вона, він і судитиме кожного за його діяння.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото з архіву «Променя»
і пелюшок
Про громадянський шлюб заїжджої у Кучинівку Наталії Підгорної і місцевого жителя Івана Насінника, їхні сімейні перипетії у «Промені» писалося ще в жовтні 2010 року.
Ще тоді усі читачі щиро переймалися долею цієї пари, а більшість навіть вірила у щасливий перебіг їхніх стосунків. Бо в 47-річного (на той час) чоловіка і 35-річної жінки народилася крихітка Маринка. Таке тендітне і беззахисне немовля викликало безмежний жаль у односельців, соціальних служб, котрі поспішали забезпечити його і пелюшками, і памперсами, і молочком.
Здавалося, нарешті у сім`ї запанують мир і бажання виховувати дитятко. Тим паче, що старшеньких синочків обоє не ростили (Івана покинула перша дружина, забравши хлопчика, а Наталя віддала в інтернат через ігнорування школи, схильність до протиправних дій). І у сільраді (за простою логікою) вірили: в минулому пара спотикалася, набивала гулі, то, якби захотіла, могла б розпочати інше життя.
Не почала, іншою не стала. Жили в хатинці немазаній, неприбраній, без електроенергії і газового балону…
Маринку довелося вилучити з сім`ї, віддати в інші руки. Для цього було зроблене все можливе, адже немовляті загрожували хвороби і голод…
Рідні матір і батько просто-напросто забували про дівчинку, залишаючи одну на декілька діб – не нагодовану, не перевдягнену…
Минали тижні, місяці, роки, а Іван з Наталею не каялися, не зупинялися. Хоча, як говорять очевидці, наставали маленькі просвітлення: чоловік плів кошики з лози, продавав. Навіть корову подумував купити.
ІІ. Вбивство чи нещасний випадок?
Насправді всі їхні бажання затьмарювала горілка. Удвох з Наталею пили безбожно. Щоправда, ходили й по заробітках – кому дрова пиляли, кому картоплю садили чи копали, за кого череду відпасали.
А нещодавно до тандему «Іван+Наташа» додався третій – сорокарічний Олександр Акуленко. Зблизилися вони після смерті Олександрових батьків.
– Що зблизило? – спитаєте? У селі нам коротко відповіли: «Оковита!» Говорили майже пошепки, бо боялися Сашка (не один рік провів за гратами), котрий недобре поводився навіть з батьком і матір`ю. І у Івана Насінника, коли команда збиралася докупи, чулися викрики, сварки. Щоправда, останнім часом все трохи стихло. Одна з місцевих версій: кудись ділася Наташа. Люди не бачили її більше місяця, а на сороковий день з дня зникнення мертву руку жінки, що стирчала з свіжовиритої ямки на сусідському городі, випадково помітив один з Іванових земляків.
Вдосвіта приїхала міліція, забрала Івана і його друга. Правоохоронці тримали їх під вартою, а тепер відпустили. З`ясовують додаткові обставини, проводять слідчі дії, бо Олександр з Іваном досі плутаються у розповідях. Іван киває на друга, а той розказує, що теж не вбивав. Мовляв, напилася – кров пішла і вмерла… А закопали, бо боялися знову сісти.
У селі ж страху повно: кучинівці бояться за себе, своїх дітей.
На чийому ж боці правда – неясно. Мабуть, лише Богу відома вона, він і судитиме кожного за його діяння.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото з архіву «Променя»
Комментариев нет:
Отправить комментарий