«ПОВЕРНІТЬ ГРОШІ ЗА МОЛОКО!» вимагають селяни Щорського району від менських закупівельників

З незапам’ятних часів селяни шанобливо називають своїх корівок годувальницями. Протягом останніх років для багатьох сімей це стало особливо актуальним, адже корови не лише забезпечують родини молочними продуктами, а ще й значною мірою утримують їх, дають єдиний прибуток – від продажу молока. Для деяких наших земляків ці гроші - заробіток, який гарантує можливість придбати зошити для школярів, ліки для хворих та просто хліб до столу. Тому й поспішають щоранку власники худоби до збирачів молока, щоб виручити свіжу
копійку. Тому й віддають перевагу тим закупівельникам, які на кілька копійок підвищують ціну. А потім нерідко стають заручниками своєї довірливості, потрапляють у залежність від не дуже порядних партнерів.
Щось подібне сталося із власниками 64 корів у Суничному. Порівняно нещодавно молочна череда у селі була значно більшою, але низькі ціни на молоко, ненадійність закупівельників тощо призвели до того, що багато хто збув худобу – немає мотивації, аби виправдати таку тяжку працю. Тим паче, що переважна кількість селян віддавала перевагу співпраці з філією «Менський сир» (згодом це переробне підприємство розпалося на два й при ньому виникло ще ППКФ «Прометей»). Але від цього порядності партнерам по відношенню до здавачів молока не додалося.
Коли мешканці Суничного забили тривогу, борг перед селянами вже тягнувся від середини липня до початку вересня. У ситуацію втрутилося керівництво Щорського району, яке напряму вийшло на керівництво Менщини. Після непростих перемовин власники менських переробників запевнили, що у понеділок-вівторок ситуацію владнають. І дійсно, минулого вівторка селянам Суничного і Попільні виплати борг. Але частково – лише за два останні тижні липня. А серпень та майже вся перша декада вересня знову «зависли». Так само зависли й борги перед мешканцями інших сіл. Доречно сказати, що меняни закуповують молоко чи не у всіх населених пунктах нашого району. І всім винні.
Цікавлюся в головного спеціаліста у галузі тваринництва управління агропромрозвитку РДА Г.В. Бебех, як вона оцінює роботу менських закупівельників.
- Нічого конкретного не можу сказати про стан заготівлі молочної сировини у районі нашими партнерами з Мени, - говорить Ганна Василівна. Вони відмовляються давати будь-яку інформацію про те, в яких обсягах вони закуповують у нас молоко. Причина – комерційна таємниця. Причина, зрозуміло, надумана. Між тим, крім них у селах Щорсівщини купують молоко ПрАТ «Куликівське молоко» та ПАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла». Якщо по першому підприємству є певна заборгованість, то ічнянські партнери розраховуються вчасно і без затримок. Крім того, вони готові їздити навіть по дворах і забирати продукцію, при собі у машині постійно мають прилад для визначення вмісту жиру. Наведу два приклади. Власниця корови кілька разів поспіль перевірила молоко на вміст жиру. Щоразу прилад показував 5%. Це означає, що, здаючи кілограм молока, у залік іде майже півтора, бо перерахунок ведеться на 3,4% базисної жирності. Інша сім’я, яка має не одну корову, відмовилася від співробітництва із менськими закупівельниками й почала продавати ічнянським. Здавши ту ж кількість молока, але при постійному контролі жирності, за місяць отримала від закупівельників майже на 500 гривень більше. Тобто партнерські стосунки будуються на взаємній повазі і довірі. Щось подібне спостерігається у Городнянському та інших районах. Поцікавилася у найбільшому селі нашого району – Кучинівці – як там складаються стосунки із закупівельниками. Найбільшу заборгованість мають менські – півтора місяця. Не повністю розрахувалися і куликівські. А от до ічнянських партнерів претензій немає. Між тим, ціни усі тримають однакові. Тож з огляду на те, що наближається зима, слід робити висновки, з ким краще співпрацювати. Тим паче, що в планах ічнянського заводу – розширення виробництва.
Але повернемося до наших сусідів із Мени. Коли рік тому керівництво скорочувало колектив і відправляло частину працівників до центру зайнятості, мова йшла про тимчасовість цього кроку. Мовляв, навесні, коли почнеться пора великого молока, заберемо всіх назад. На жаль, цього не сталося. Зате сталося багато інших дивних речей. Втім, переповідати різноманітні чутки не будемо. Достеменно знаємо лиш одне: молоко – продукт, що швидко псується. Тож переробка його іде в чітко налагодженому ритмі. Певно, є і збут. А от розраховуватися з селянами за сировину керівництво не поспішає. Уже подейкують про підвищення закупівельної ціни (зараз вона зупинилася на 2 гривнях). Тим паче, що й обсяги продукції з об’єктивних причин скорочуються – осінь.
Сьогодні селяни ще вірять, що «Менський сир» розрахується з ними й не поспішають переходити до інших переробників. А що буде завтра – на це запитання відповість час.

Валентина ВОЛОКУШИНА