Під час мобілізації до армії пішов один робітник Щорського лісництва. Причому службу проходив на автомобілі ЗІЛ, який належав його рідному підприємству. Нещодавно підрозділ нашого земляка потрапив під обстріл російських військ, внаслідок чого машина згоріла. (Як і ще одна вантажівка з Корюківського лісгоспу.) На щастя, щорсівчанин залишився живим, попри явно смертельну небезпеку. Втрати були лише матеріального плану.
* * *
Триває акція народної допомоги українським військовослужбовцям. Тут буде доречним розповісти доволі типову для нинішнього часу історію. В останній день липня пішов на службу до Збройних Сил мешканець Петрівки С.Сова. Він - офіцер запасу, колишній вчитель, викладав предмет «Захист Вітчизни». (Простіше кажучи – воєнрук.) Колеги-предметники, зокрема, В.І.Кравець характеризують його з хорошого боку. Спочатку наш земляк був інструктором в навчальному центрі «Десна». Але вже через пару тижнів разом зі своїми підлеглими добровільно відправився на фронт. Нині С.Сова командує окремим блокпостом на ділянці між Горлівкою та Дзержинськом Донецької області. Інколи випадає нагода телефоном поговорити зі знайомими. Ситуація там – як на звичайній війні. До останнього часу практично щодоби тривали перестрілки, ворог «турбував» блокпост з польових мінометів і танків. А потім почав застосовувати далекобійний міномет «Тюльпан» (який може «доставити» 130-кілограмовий заряд калібром 240 мм з дистанції 9 км.) Поза цим ночі холодні. По степу гуляє крижаний вітер. Великого значення набула функція вартових-спостерігачів, які пильно вдивляються в обрій і повинні вчасно попередити про початок обстрілу наших позицій. Тоді у бійців є декілька секунд, щоб заскочити в окопи…
Принагідно треба згадати про потреби підрозділу, яким командує С.Сова. Необхідний бінокль, бо оптика доволі часто страждає в бою. (Один приціл на БМП розбило кулею ворожого снайпера.) Також дуже згодилися б радіостанції, щоб узгоджувати дії розвідників і вартових. Звісна річ, можна мріяти про тепловізор – для нічного чергування, але він дорогий – 30 тис. грн., тож його складно купити. (Бінокль та ще дещо – це допоможуть придбати колектив відділу освіти і держслужбовці району, які вирішили віддати для забезпечення наших земляків, мобілізованих до армії, свій одноденний заробіток.)
* * *
А ще один випадок, який заслуговує на добру згадку, трапився з місцевою звичайною сільською родиною. Не так давно 28-річного Дениса мобілізували до війська. Жив він з особистого господарства, як більшість людей на селі. Та й родичі в нього – звичайні. Спочатку молодого чоловіка відправили до Житомирської області. (Там саме комплектувався новий військовий підрозділ, де Денису випало бути зв’язківцем.) Командування відразу попередило солдатів: хто думає про засоби захисту, хай просить рідню, щоб купили бронежилети і каски. Коли подібне прохання отримали мати і сестра Дениса, то за голову взялися. Ну які можуть бути у селі статки? А спорядження коштує не одну тисячу гривень… Лишився єдиний вихід – йти по людях і просити. Сестра Віта пройшлася по держустановах у Щорсі, звернулася по допомогу до райдержадміністрації (там виділили певну суму з коштів, добровільно зданих держслужбовцями). Загалом вдалося зібрати понад 800 грн. Аж раптом несподівано на прохання матері Дениса відгукнулося двоє сторонніх людей. Перший купив для солдата бронежилет, а другий – каску з обмундируванням. Потім же Денисова мама пішла до громадського центру збору коштів для армії й віддала оті більш як 800 грн. Пояснила все дуже просто: в мого сина спорядження вже є, тож хай гроші витратять для того, в кого його нема. Адже стільки ще синів інших матерів пішли на війну… Після такого вчинку можна відчути лише гордість. Коли тривають бойові дії і поміж нас є люди, здатні співпереживати й допомагати не лише родичам, а й незнайомцям, то такий народ – непереможний.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
* * *
Триває акція народної допомоги українським військовослужбовцям. Тут буде доречним розповісти доволі типову для нинішнього часу історію. В останній день липня пішов на службу до Збройних Сил мешканець Петрівки С.Сова. Він - офіцер запасу, колишній вчитель, викладав предмет «Захист Вітчизни». (Простіше кажучи – воєнрук.) Колеги-предметники, зокрема, В.І.Кравець характеризують його з хорошого боку. Спочатку наш земляк був інструктором в навчальному центрі «Десна». Але вже через пару тижнів разом зі своїми підлеглими добровільно відправився на фронт. Нині С.Сова командує окремим блокпостом на ділянці між Горлівкою та Дзержинськом Донецької області. Інколи випадає нагода телефоном поговорити зі знайомими. Ситуація там – як на звичайній війні. До останнього часу практично щодоби тривали перестрілки, ворог «турбував» блокпост з польових мінометів і танків. А потім почав застосовувати далекобійний міномет «Тюльпан» (який може «доставити» 130-кілограмовий заряд калібром 240 мм з дистанції 9 км.) Поза цим ночі холодні. По степу гуляє крижаний вітер. Великого значення набула функція вартових-спостерігачів, які пильно вдивляються в обрій і повинні вчасно попередити про початок обстрілу наших позицій. Тоді у бійців є декілька секунд, щоб заскочити в окопи…
Принагідно треба згадати про потреби підрозділу, яким командує С.Сова. Необхідний бінокль, бо оптика доволі часто страждає в бою. (Один приціл на БМП розбило кулею ворожого снайпера.) Також дуже згодилися б радіостанції, щоб узгоджувати дії розвідників і вартових. Звісна річ, можна мріяти про тепловізор – для нічного чергування, але він дорогий – 30 тис. грн., тож його складно купити. (Бінокль та ще дещо – це допоможуть придбати колектив відділу освіти і держслужбовці району, які вирішили віддати для забезпечення наших земляків, мобілізованих до армії, свій одноденний заробіток.)
* * *
А ще один випадок, який заслуговує на добру згадку, трапився з місцевою звичайною сільською родиною. Не так давно 28-річного Дениса мобілізували до війська. Жив він з особистого господарства, як більшість людей на селі. Та й родичі в нього – звичайні. Спочатку молодого чоловіка відправили до Житомирської області. (Там саме комплектувався новий військовий підрозділ, де Денису випало бути зв’язківцем.) Командування відразу попередило солдатів: хто думає про засоби захисту, хай просить рідню, щоб купили бронежилети і каски. Коли подібне прохання отримали мати і сестра Дениса, то за голову взялися. Ну які можуть бути у селі статки? А спорядження коштує не одну тисячу гривень… Лишився єдиний вихід – йти по людях і просити. Сестра Віта пройшлася по держустановах у Щорсі, звернулася по допомогу до райдержадміністрації (там виділили певну суму з коштів, добровільно зданих держслужбовцями). Загалом вдалося зібрати понад 800 грн. Аж раптом несподівано на прохання матері Дениса відгукнулося двоє сторонніх людей. Перший купив для солдата бронежилет, а другий – каску з обмундируванням. Потім же Денисова мама пішла до громадського центру збору коштів для армії й віддала оті більш як 800 грн. Пояснила все дуже просто: в мого сина спорядження вже є, тож хай гроші витратять для того, в кого його нема. Адже стільки ще синів інших матерів пішли на війну… Після такого вчинку можна відчути лише гордість. Коли тривають бойові дії і поміж нас є люди, здатні співпереживати й допомагати не лише родичам, а й незнайомцям, то такий народ – непереможний.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий