Зранку у понеділок до редакції звернулася Тетяна Саміла. Вона не знала, що їй робити, як вчинити зі своїм колишнім чоловіком Сергієм Герасименком, тепер просто сусідом та його 9-річною собакою Гєрою.
– У нас трьохквартирний будинок, - розказала вона. – Та, на жаль, усі надвірні прибудови і, власне, сам двір знаходиться у загальному користуванні. Для того, щоб потрапити на город чи у іншу господарську будівлю треба пройти тим самим двором… І все б нічого, якби не ця псина… Справа у тому, що агресивна собака вільно бігає двором: вольєра хазяїн для неї не збудував, не посадив ії на прив’язь. Собака визнає тільки Сергія, на всіх інших кидається. Гєра - німецька вівчарка, вона не кролик, та і той може угризнути. Від псини постраждало чимало народу, останнього разу це сталося 1 березня цього року. Тоді вона нишком вкусила дідуся, який прийшов лагодити мотоцикла до нас (мій сусід тримає у дворі СТО). Вона прокусила йому ногу. Дідусь закричав, і я вибігла з будинку. Почала кричати на сусіда і вкотре вимагати він нього, аби збудував вольєра, натомість почула лишень матюки. Зверталась я і до міліції. Без результатів: немає такого закону аби трохи утихомирити сусіда. Тобто я і мій новий чоловік, з яким я зараз живу, прив’язані до маленького клаптика землі. Мої родичі вже забули до мене дорогу – там хазяйнує вівчарка. А ось почнеться весна, що тоді робити з городом? Повітрям перелітати, чи під землею тунелі, як кріт, рити?
В Україні навіть за вбивство деякі люди не сідають, то що ж робити із собакою, - подумала я. Порилася в Інтернеті… Втішного мало. Написано гарно, та що з того? Зрозуміло, що німецька вівчарка відноситься до умовно бійцівських собак, які мають обов’язково проходити навчання у кінолога та мати особливі умови утримання. Одна з умов – тримання у вольєрі. Те, що я побачила у дворі, вольєром назвати важко. Це була загорожа, яку собака неодноразово чи перегризала, чи проривала. Та й для псини такої породи перестрибнути її великої проблеми не складає. Загорожа у вигляді воріт справді перекривала увесь двір і неможливо було пройти на город. Справа від мене був височенний паркан… Покликала хазяїна. Він швиденько зачинив агресора. Так швидко, що мені не вдалося побачити його навіть на мить. Запитала:
– Чому не зробите вольєр, щоб люди могли спокійно ходити?
– У мене є вольєр.
І Сергій Олексійович показав приміщення, призначене чи то для курей, чи для дров.
– Так таких же собацюр можна випускати тільки на ніч? І потім вам пропонується місце, де собаці буде добре?
(Воно знаходиться за хатою. – Авт.).
– А навіщо тоді собака, якщо вона сидітиме за хатою?
Складалося враження, що власник собаки наче і не чув запитання, не реагував ні на що…
Тим часом на Гєру це не перша скарга. Як з’ясувалося, височенний паркан збудувала сусідка Раїса Анікеєнко, щоб захиститись від собаки.
– Боюся, що рано чи пізно собака мене знову схопить за литку (таке вже було), - каже вона. – Умене також є собаки, але всі вони сидять у вольєрах. Ця ж, поки я не відбудувала такий паркан, стрибала, мов навіжена. Страшно двором було пройти. Та й зараз, перш ніж підійти до свого двору, телефоную Тетяні і питаю про те, чи закрита агресорка. А що робити?
Більшість людей кажуть, що якщо закон не діє, а власник тварини не хоче іти на діалог, простіше позбутися собаки. Тетяна жаліє – жива істота. А що б на її місці зробили ви?
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
– У нас трьохквартирний будинок, - розказала вона. – Та, на жаль, усі надвірні прибудови і, власне, сам двір знаходиться у загальному користуванні. Для того, щоб потрапити на город чи у іншу господарську будівлю треба пройти тим самим двором… І все б нічого, якби не ця псина… Справа у тому, що агресивна собака вільно бігає двором: вольєра хазяїн для неї не збудував, не посадив ії на прив’язь. Собака визнає тільки Сергія, на всіх інших кидається. Гєра - німецька вівчарка, вона не кролик, та і той може угризнути. Від псини постраждало чимало народу, останнього разу це сталося 1 березня цього року. Тоді вона нишком вкусила дідуся, який прийшов лагодити мотоцикла до нас (мій сусід тримає у дворі СТО). Вона прокусила йому ногу. Дідусь закричав, і я вибігла з будинку. Почала кричати на сусіда і вкотре вимагати він нього, аби збудував вольєра, натомість почула лишень матюки. Зверталась я і до міліції. Без результатів: немає такого закону аби трохи утихомирити сусіда. Тобто я і мій новий чоловік, з яким я зараз живу, прив’язані до маленького клаптика землі. Мої родичі вже забули до мене дорогу – там хазяйнує вівчарка. А ось почнеться весна, що тоді робити з городом? Повітрям перелітати, чи під землею тунелі, як кріт, рити?
В Україні навіть за вбивство деякі люди не сідають, то що ж робити із собакою, - подумала я. Порилася в Інтернеті… Втішного мало. Написано гарно, та що з того? Зрозуміло, що німецька вівчарка відноситься до умовно бійцівських собак, які мають обов’язково проходити навчання у кінолога та мати особливі умови утримання. Одна з умов – тримання у вольєрі. Те, що я побачила у дворі, вольєром назвати важко. Це була загорожа, яку собака неодноразово чи перегризала, чи проривала. Та й для псини такої породи перестрибнути її великої проблеми не складає. Загорожа у вигляді воріт справді перекривала увесь двір і неможливо було пройти на город. Справа від мене був височенний паркан… Покликала хазяїна. Він швиденько зачинив агресора. Так швидко, що мені не вдалося побачити його навіть на мить. Запитала:
– Чому не зробите вольєр, щоб люди могли спокійно ходити?
– У мене є вольєр.
І Сергій Олексійович показав приміщення, призначене чи то для курей, чи для дров.
– Так таких же собацюр можна випускати тільки на ніч? І потім вам пропонується місце, де собаці буде добре?
(Воно знаходиться за хатою. – Авт.).
– А навіщо тоді собака, якщо вона сидітиме за хатою?
Складалося враження, що власник собаки наче і не чув запитання, не реагував ні на що…
Тим часом на Гєру це не перша скарга. Як з’ясувалося, височенний паркан збудувала сусідка Раїса Анікеєнко, щоб захиститись від собаки.
– Боюся, що рано чи пізно собака мене знову схопить за литку (таке вже було), - каже вона. – Умене також є собаки, але всі вони сидять у вольєрах. Ця ж, поки я не відбудувала такий паркан, стрибала, мов навіжена. Страшно двором було пройти. Та й зараз, перш ніж підійти до свого двору, телефоную Тетяні і питаю про те, чи закрита агресорка. А що робити?
Більшість людей кажуть, що якщо закон не діє, а власник тварини не хоче іти на діалог, простіше позбутися собаки. Тетяна жаліє – жива істота. А що б на її місці зробили ви?
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий