Нещодавно минуло три роки, як у Щорському районі розпочав богоугодну справу отець Андрій (Романюк) – священик Української Православної Церкви Київського патріархату. Спочатку він здійснював духовну опіку над громадою Преображення Господнього в місті, згодом включився в розбудову церковного життя по селах Хотуничі, Камка, Старі Боровичі, а нині вже має статус благочинного УПЦ-КП у Щорському та Городнянському районах. Про правдивість відомої євангельської істини «Стукайте – і вам відчиниться…» - читайте далі.
Під час знайомства отець Андрій справив доволі позитивне враження. Молодий (зараз йому лише 24 роки), комунікабельний (вміє знаходити з людьми спільну мову) і вміру статечний (хоч і має священичий сан, але ніколи не ставився до своєї пастви зверхньо). При нагоді вміє пожартувати. Головне ж – володіє сильним внутрішнім переконанням правильності обраного шляху.
Тож із чого все почалося? Отець Андрій розповів: «Після закінчення православної богословської академії я отримав призначення у Щорс, де вже кілька років як була зареєстрована громада Преображення Господнього УПЦ-КП. Спочатку богослужіння проводилися в різних непристосованих приміщеннях, а потім вирішили будувати церкву. Придбали стареньку хатинку, розібрали її, а на тому місці розпочали зведення храму. Було складно, дуже складно. Але завдяки добрій волі активістів громади – Олега Хосенка, Вадима Платонова, Любові Удод та Сергія Василечка – вдалося закласти основу для майбутньої церкви… Минав час. Я оселився у Старих Боровичах, бо в селі житло дешевше. Ми з дружиною (вона в мене за фахом педагог, працювала викладачем іноземної мови у Гірську, в тамтешній школі) завели господарство – город, кролів, словом – як у всіх. Відповідаючи на запрошення мешканців Камки та Хотунич, допоміг в організації парафій по цих селах. Камка тепер вже фактично має свою церкву – Святої Трійці (її зробили із звичайної хатини), а в Хотуничах будівництво храму перебуває у завершальній стадії. Все робиться силами й пожертвами людей. Тепер там щонеділі й по великих святах правиться служба Божа, народ активно долучається до правд віри і християнського життя. З часом люди у Старих Боровичах та в сусідній Городні теж почали виявляти свою прихильність до Православної Церкви Київського патріархату й мені довелося відгукнутися на заклик забезпечити їхні духовні потреби. Сповідь, Свята Літургія, причастя, молебень, хрестини тощо – все це стає необхідною частиною повсякдення більшої і більшої кількості наших земляків».
Після почутого відразу захотілося спитати в отця Андрія: «А які дійсно знакові події відбулися протягом цих трьох років?» Трохи поміркувавши, він відповів: «Безумовно, передовсім треба згадати обряд освячення церкви Преображення Господнього в Щорсі, який відбувся саме перед святом Водохреща. Особисто для мене у цьому був помітний певний символізм – рівно за три роки до того я приїхав до Щорса. Тобто Господь Бог почув молитви наших парафіян і допоміг доволі швидко звести храм. Правдиво сказано у Святому письмі: «Стукайте – і відчиниться вам…» Також велике значення мало перебування в наших церквах на початку березня мощей Святої великомучениці Варвари (які постійно зберігаються в соборі Св.Володимира у Києві). До речі, наприкінці березня планується виставити для починання й прохань про заступництво у Щорсі мощі Святого Пантелеймона (Цілителя)».
У розмові з отцем Андрієм довелося торкнутися і теми суспільної діяльності Української Православної Церкви Київського патріархату, зокрема – допомоги нашій армії, яка нині протистоїть російській військовій агресії. Відповідь була простою, проте конкретною: «Ми – однозначно на боці свого народу, на боці України. Наш обов`язок – прохати Всевишнього про допомогу в захисті рідної землі. У Щорсі, в церкві Преображення Господнього, щосереди о 17 год. 30 хв. і в неділю після 9 години проводимо богослужіння за наших солдатів, які перебувають на фронті. Також я звернувся до лідерів усіх християнських конфесій Щорсівщини із закликом взяти участь у молебні за Україну. Треба сподіватися, що із Божою поміччю наш народ нарешті здобуде перемогу і держава надалі житиме у мирі. До речі, громади УПЦ-КП беруть активну участь у зборі речової допомоги для армії. А вірні церкви возносять щирі молитви до небес за тих земляків, які зі зброєю в руках стоять на захисті Вітчизни».
Наостанок захотілося спитати в співрозмовника про плани на майбутнє. Отець Андрій, не вагаючись, сказав: «На все воля Божа. Цьогоріч думаємо облаштувати територію біля церкви у Щорсі, звести поруч дзвіницю. Храм упевнено наповнюється людьми – на Літургію йдуть не лише старенькі бабусі, а й чоловіки, діти, молодь – і це радує душу, адже чим більше ми звірятимемо свої вчинки із благою вістю Ісуса Христа, тим кращим ставатиме наше життя, тим упевненіше громада рухатиметься дорогою спасіння. Ось днями родина Ігоря Семка зі Щорса подарувала церкві велику ікону Св.Пантелеймона. І це є одним з виявів їхньої віри.
У своїй повсякденній діяльності й УПЦ-КП, і я особисто налаштовані на міжконфесійну злагоду. У нас – вільна країна, тож кожна людина може сама визначити, до якої церкви їй ходити. Право вибору заперечувати неможливо. Попри існуючу різницю можливість для розуміння одне одного є. Скажімо, у Щорсі в нашої громади склалися конструктивні відносини з пастором Церкви християн віри Євангельської Леонідом Івановим. (Він, до речі, нещодавно отримав подячну грамоту архієпископа Чернігівського УПЦ-КП Євстратія). Словом, налаштованість на християнські принципи взаємовідносин можуть зробити кращим життя в нашому краї. Зрештою, Господь все бачить: хто за добро, за Україну, а хто – ні».
Фото Олега МІРОШНИЧЕНКА
Під час знайомства отець Андрій справив доволі позитивне враження. Молодий (зараз йому лише 24 роки), комунікабельний (вміє знаходити з людьми спільну мову) і вміру статечний (хоч і має священичий сан, але ніколи не ставився до своєї пастви зверхньо). При нагоді вміє пожартувати. Головне ж – володіє сильним внутрішнім переконанням правильності обраного шляху.
Тож із чого все почалося? Отець Андрій розповів: «Після закінчення православної богословської академії я отримав призначення у Щорс, де вже кілька років як була зареєстрована громада Преображення Господнього УПЦ-КП. Спочатку богослужіння проводилися в різних непристосованих приміщеннях, а потім вирішили будувати церкву. Придбали стареньку хатинку, розібрали її, а на тому місці розпочали зведення храму. Було складно, дуже складно. Але завдяки добрій волі активістів громади – Олега Хосенка, Вадима Платонова, Любові Удод та Сергія Василечка – вдалося закласти основу для майбутньої церкви… Минав час. Я оселився у Старих Боровичах, бо в селі житло дешевше. Ми з дружиною (вона в мене за фахом педагог, працювала викладачем іноземної мови у Гірську, в тамтешній школі) завели господарство – город, кролів, словом – як у всіх. Відповідаючи на запрошення мешканців Камки та Хотунич, допоміг в організації парафій по цих селах. Камка тепер вже фактично має свою церкву – Святої Трійці (її зробили із звичайної хатини), а в Хотуничах будівництво храму перебуває у завершальній стадії. Все робиться силами й пожертвами людей. Тепер там щонеділі й по великих святах правиться служба Божа, народ активно долучається до правд віри і християнського життя. З часом люди у Старих Боровичах та в сусідній Городні теж почали виявляти свою прихильність до Православної Церкви Київського патріархату й мені довелося відгукнутися на заклик забезпечити їхні духовні потреби. Сповідь, Свята Літургія, причастя, молебень, хрестини тощо – все це стає необхідною частиною повсякдення більшої і більшої кількості наших земляків».
Після почутого відразу захотілося спитати в отця Андрія: «А які дійсно знакові події відбулися протягом цих трьох років?» Трохи поміркувавши, він відповів: «Безумовно, передовсім треба згадати обряд освячення церкви Преображення Господнього в Щорсі, який відбувся саме перед святом Водохреща. Особисто для мене у цьому був помітний певний символізм – рівно за три роки до того я приїхав до Щорса. Тобто Господь Бог почув молитви наших парафіян і допоміг доволі швидко звести храм. Правдиво сказано у Святому письмі: «Стукайте – і відчиниться вам…» Також велике значення мало перебування в наших церквах на початку березня мощей Святої великомучениці Варвари (які постійно зберігаються в соборі Св.Володимира у Києві). До речі, наприкінці березня планується виставити для починання й прохань про заступництво у Щорсі мощі Святого Пантелеймона (Цілителя)».
У розмові з отцем Андрієм довелося торкнутися і теми суспільної діяльності Української Православної Церкви Київського патріархату, зокрема – допомоги нашій армії, яка нині протистоїть російській військовій агресії. Відповідь була простою, проте конкретною: «Ми – однозначно на боці свого народу, на боці України. Наш обов`язок – прохати Всевишнього про допомогу в захисті рідної землі. У Щорсі, в церкві Преображення Господнього, щосереди о 17 год. 30 хв. і в неділю після 9 години проводимо богослужіння за наших солдатів, які перебувають на фронті. Також я звернувся до лідерів усіх християнських конфесій Щорсівщини із закликом взяти участь у молебні за Україну. Треба сподіватися, що із Божою поміччю наш народ нарешті здобуде перемогу і держава надалі житиме у мирі. До речі, громади УПЦ-КП беруть активну участь у зборі речової допомоги для армії. А вірні церкви возносять щирі молитви до небес за тих земляків, які зі зброєю в руках стоять на захисті Вітчизни».
Наостанок захотілося спитати в співрозмовника про плани на майбутнє. Отець Андрій, не вагаючись, сказав: «На все воля Божа. Цьогоріч думаємо облаштувати територію біля церкви у Щорсі, звести поруч дзвіницю. Храм упевнено наповнюється людьми – на Літургію йдуть не лише старенькі бабусі, а й чоловіки, діти, молодь – і це радує душу, адже чим більше ми звірятимемо свої вчинки із благою вістю Ісуса Христа, тим кращим ставатиме наше життя, тим упевненіше громада рухатиметься дорогою спасіння. Ось днями родина Ігоря Семка зі Щорса подарувала церкві велику ікону Св.Пантелеймона. І це є одним з виявів їхньої віри.
У своїй повсякденній діяльності й УПЦ-КП, і я особисто налаштовані на міжконфесійну злагоду. У нас – вільна країна, тож кожна людина може сама визначити, до якої церкви їй ходити. Право вибору заперечувати неможливо. Попри існуючу різницю можливість для розуміння одне одного є. Скажімо, у Щорсі в нашої громади склалися конструктивні відносини з пастором Церкви християн віри Євангельської Леонідом Івановим. (Він, до речі, нещодавно отримав подячну грамоту архієпископа Чернігівського УПЦ-КП Євстратія). Словом, налаштованість на християнські принципи взаємовідносин можуть зробити кращим життя в нашому краї. Зрештою, Господь все бачить: хто за добро, за Україну, а хто – ні».
Фото Олега МІРОШНИЧЕНКА
Комментариев нет:
Отправить комментарий