Ще у 1930 році Олександр Довженко зняв свій перший кінофільм «Земля», де розповідається історія селянської родини в епоху колективізації, коли руйнується звичний життєвий устрій, який здавався непорушним. Колишні односельці в ньому стають ворогами, і в новому колгоспі відбувається вбивство. У прикордонних Клюсах, слава Богу, до подібного поки що не дійшло (сподіватимемось — ніколи і не дійде), але через землю добрі сусіди стали конфліктувати.
Справа у тому, що колись земля, за яку зараз сперечаються Антон Бітков та Олег Кушка, раніше була відведена під городи. Потім на цій землі провели вулицю і кожному дістався невеличкий її клаптик. На вулиці стали жити люди, збудували господарчі споруди, ось тільки землі настільки мало, що не в усіх мешканців Клюсів є можливість заїхати на власну присадибну ділянку чи у двір. У такий ситуації опинився і Олег Іванович. Антон Андрійович стверджує, що пішов назустріч своєму сусідові, надавши для проїзду частину власної земельної ділянки.
– Та сусід почав нахабніти, - говорить пенсіонер, - залазячи все більше і більше на мій город. Я його попросив більше так не робити. Але Олег став на мене кричати, і з того часу наші стосунки тільки погіршувались. Спочатку він відмовився приймати у мене молоко, стверджуючи, що воно поганої якості. Згодом, аби я був більш поступливішим, навіть битися зі мною намагався. Такого я стерпіти вже не міг і перегородив парканом в’їзд до його земельної ділянки, через мій город. Конфлікт ще більше розпалювався… Я уже стара людина, мені багато не треба, не заберу ж я із собою до труни землю та й обробляти багато (через стан здоров’я) вже не можу. Я б із радістю поділився з сусідом землею, якби він попросив у мене вибачення. Та мій опонент навідріз відмовляється це робити, натомість оббиває пороги сільради, Щорського відділу землеустрою тощо.
Щодо Щорського відділу землеустрою, то інформація про те, що Олег Іванович відвідував його, не підтвердилася. Натомість чоловік, аби вирішити проблемне земельне питання, навідався до нашої редакції, із запалом розповідав нам про своє горе. Просив, щоб ми втрутилися і допомогли розв’язати його проблему. На жаль, коли ми навідалися у село, самого скаржника на місці не застали, він був на роботі. Не вдалося нам з ним поговорити і у наступні кілька тижнів. Пізніше нас взагалі попросили про це не писати, мовляв, що це, хоча питання і не вирішено, вже не актуально. Фахівці ж говорять, коли виникають подібні проблеми, варто звертатися до сільради, де місцеві депутати мають допомогти. Якщо питання зусиллями сільради не вирішити, треба звертатися до суду. До суду Олег Іванович звертатися не збирається. А конфлікт тим часом знаходиться у замороженому стані.
Такі спірні питання, як клюсівське, доволі часто доводиться вирішувати землевпорядникам. Прикро – не обходиться без образ з того чи іншого боку. Щодо самих землевпорядників, то цієї неділі вони святкуватимуть професійне свято (воно відзначаєтьтся кожної другої неділі березня), з чим ми і хочемо їх привітати. Якщо ж Олег Кушка захоче розповісти свою правду на сторінках нашої газети, ми залюбки вислухаємо та надрукуємо…
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Фото автора
Справа у тому, що колись земля, за яку зараз сперечаються Антон Бітков та Олег Кушка, раніше була відведена під городи. Потім на цій землі провели вулицю і кожному дістався невеличкий її клаптик. На вулиці стали жити люди, збудували господарчі споруди, ось тільки землі настільки мало, що не в усіх мешканців Клюсів є можливість заїхати на власну присадибну ділянку чи у двір. У такий ситуації опинився і Олег Іванович. Антон Андрійович стверджує, що пішов назустріч своєму сусідові, надавши для проїзду частину власної земельної ділянки.
– Та сусід почав нахабніти, - говорить пенсіонер, - залазячи все більше і більше на мій город. Я його попросив більше так не робити. Але Олег став на мене кричати, і з того часу наші стосунки тільки погіршувались. Спочатку він відмовився приймати у мене молоко, стверджуючи, що воно поганої якості. Згодом, аби я був більш поступливішим, навіть битися зі мною намагався. Такого я стерпіти вже не міг і перегородив парканом в’їзд до його земельної ділянки, через мій город. Конфлікт ще більше розпалювався… Я уже стара людина, мені багато не треба, не заберу ж я із собою до труни землю та й обробляти багато (через стан здоров’я) вже не можу. Я б із радістю поділився з сусідом землею, якби він попросив у мене вибачення. Та мій опонент навідріз відмовляється це робити, натомість оббиває пороги сільради, Щорського відділу землеустрою тощо.
Щодо Щорського відділу землеустрою, то інформація про те, що Олег Іванович відвідував його, не підтвердилася. Натомість чоловік, аби вирішити проблемне земельне питання, навідався до нашої редакції, із запалом розповідав нам про своє горе. Просив, щоб ми втрутилися і допомогли розв’язати його проблему. На жаль, коли ми навідалися у село, самого скаржника на місці не застали, він був на роботі. Не вдалося нам з ним поговорити і у наступні кілька тижнів. Пізніше нас взагалі попросили про це не писати, мовляв, що це, хоча питання і не вирішено, вже не актуально. Фахівці ж говорять, коли виникають подібні проблеми, варто звертатися до сільради, де місцеві депутати мають допомогти. Якщо питання зусиллями сільради не вирішити, треба звертатися до суду. До суду Олег Іванович звертатися не збирається. А конфлікт тим часом знаходиться у замороженому стані.
Такі спірні питання, як клюсівське, доволі часто доводиться вирішувати землевпорядникам. Прикро – не обходиться без образ з того чи іншого боку. Щодо самих землевпорядників, то цієї неділі вони святкуватимуть професійне свято (воно відзначаєтьтся кожної другої неділі березня), з чим ми і хочемо їх привітати. Якщо ж Олег Кушка захоче розповісти свою правду на сторінках нашої газети, ми залюбки вислухаємо та надрукуємо…
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий