Хижак сумує за підстреленою самицею?
Ця історія почалася ще 24 лютого, ввечері. Сутінки потроху вкривали землю, коли мешканка Хотунич почула, як надворі верещить свиня. Жінка вийшла на ганок і побачила, що «якийсь пес» гризе худобину за вухо. Хотіла його відігнати – та де там, звір ошкірився у відповідь і клацнув зубами. Миттю прийшло усвідомлення: та це ж вовк! Господарі обійстя забили на сполох. Оперативно відреагував один із сусідів, прибігши з рушницею. А тим часом непроханий гість спочатку забіг у сарай, потім – подався в огороджений садок, де гуляла телиця, й спробував її схопити за горлянку. Врешті-решт вовк повернувся до дворища, де його й поклали на землю першим же пострілом, упритул.
Пізніше на місце події за викликом прибули ветеринари. Як розповів «Променю» начальник райветлікарні Андрій Лопатін, він разом зі своїми колегами – Андрієм Лосем та Яною Терещенко – виїхали в Хотуничі й оглянули застреленого вовка. (Це була вовчиця). За усталеною процедурою взяли у мертвої тварини зразки мозку – для дослідження на сказ. (Згодом з’ясувалося, що вона дійсно хвора). З огляду на ситуацію господарям рекомендували зарізати свиню, а телицю – пролікувати. З початку 2015 року це перший випадок захворювання на сказ у нашому районі. Торік, наприкінці жовтня, захворів кіт-приблуда у Нових Боровичах. Одна місцева мешканка підгодовувала його, а він її вкусив. До того ж встиг кинутися на чоловіка, котрий намагався дрючком втихомирити агресивну істоту. Згодом через таку подію село оголосили неблагополучним населеним пунктом щодо сказу. Тоді ветеринарна служба вжила відповідні заходи: провела щеплення домашніх тварин, посилила санітарно-просвітницьку роботу тощо. Аналогічний підхід застосовано і тепер – у Хотуничах та у сусідній Камці. Щоправда, далеко не всі громадяни розуміють гостроту проблеми, дехто відмовляється, щоб їхні домашні улюбленці пройшли вакцинацію. (До речі, безкоштовно). Через подібне ставлення вони наражають на потенційну небезпеку здоров’я не лише своє, але й оточуючих людей. Адже, скажімо, кіт – тварина вільна у пересуванні, нерідко буває в природних угіддях, ареал його полювання майже однаковий з лисицею, а об’єкт – миші. Тобто «підхопити» сказ у даному випадку доволі просто. І поширити його – теж…
Коли вовчицю застрелили, справа на цьому не завершилася. Десь через тиждень, у темну пору доби, на околиці Хотунич в районі тракторного стану почулося вовче виття. А ще через тиждень, але вже вранці одна мешканка села, йдучи вулицею, побачила вовка, який стояв у заростях неподалік нежилого будинку.
Прокоментувати цю ситуацію взявся голова райради Українського товариства мисливців та рибалок Микола Мураха. За його словами, вбита вовчиця була дуже худою, на вигляд мала десь 3 роки. Дійсно, її поведінка мала невластиві ознаки, що непрямо підтверджує захворюваність на сказ. Хоча з іншого боку – не дивно, що дикі тварини вільно заходять на територію села: там чимало покинутих обійсть, дворища й вулиці багато де позаростали чагарниками і бур’янами, тож звірина почувається там доволі вільно. Загалом візит вовка у кошару чи хлів – звична річ, про таке навіть у дитячих казках згадується. Голод, як відомо, додає сміливості. Біологія сіроманців відома. Шлюбний період (гон) триває у них протягом лютого. З моменту парування самець і самиця тримаються разом. Вовченята народжуються в лігві через 62-65 днів. Їх буває від 1 до 12, хоча зазвичай – 4 або 6. Вовчиця вигодовує малюків молоком до півторамісячного віку, пізніше вони переходять на «м’ясний раціон». Саме у час зміни характеру харчування вовченята відчувають перший голод і починають підвивати.
Якщо вести мову про випадок у Хотуничах, то протягом останніх 25 років у радіусі 10 кілометрів довкола села вовчих лігвищ не виявляли. Однак успішні полювання на хижаків були. Здебільшого – в урочищах Староруднянська дача і П’ятирядовий ліс. Також люди неодноразово бачили вовків – зокрема, в районі так званого 102-го кілометра, й чули їхнє виття. Пояснення є простим: поруч - урочище В’юнище, де вдосталь копитних тварин, тих таки косуль. Де пахне здобиччю – там і сіроманці. Судячи з напрямку слідів, більшість вовків на цій місцевості прийшлі, бо для них не дивина здійснити вночі «рейд» довжиною кілометрів у тридцять.
Після повідомлень про неодноразові появи вовка під Хотуничами єгерський склад райради УТМР здійснив три виїзди в тамтешні угіддя, але знайти хижака не пощастило. Тому місцевому мисливцю В.Ващенку було доручено спостерігати за ситуацією, а у разі виникнення якихось ексцесів – оперативно повідомити про це. Тоді, скоріш за все, доведеться влаштувати великий загон на звіра.
Не виключено, що вовк, тримаючись неподалік Хотунич і час від часу виючи, таким чином висловлює тугу за застреленою самицею. Чи довго це триматиме – покаже час.
Олег МІРОШНИЧЕНКО, фото Андрія ЛОПАТІНА
Ця історія почалася ще 24 лютого, ввечері. Сутінки потроху вкривали землю, коли мешканка Хотунич почула, як надворі верещить свиня. Жінка вийшла на ганок і побачила, що «якийсь пес» гризе худобину за вухо. Хотіла його відігнати – та де там, звір ошкірився у відповідь і клацнув зубами. Миттю прийшло усвідомлення: та це ж вовк! Господарі обійстя забили на сполох. Оперативно відреагував один із сусідів, прибігши з рушницею. А тим часом непроханий гість спочатку забіг у сарай, потім – подався в огороджений садок, де гуляла телиця, й спробував її схопити за горлянку. Врешті-решт вовк повернувся до дворища, де його й поклали на землю першим же пострілом, упритул.
Пізніше на місце події за викликом прибули ветеринари. Як розповів «Променю» начальник райветлікарні Андрій Лопатін, він разом зі своїми колегами – Андрієм Лосем та Яною Терещенко – виїхали в Хотуничі й оглянули застреленого вовка. (Це була вовчиця). За усталеною процедурою взяли у мертвої тварини зразки мозку – для дослідження на сказ. (Згодом з’ясувалося, що вона дійсно хвора). З огляду на ситуацію господарям рекомендували зарізати свиню, а телицю – пролікувати. З початку 2015 року це перший випадок захворювання на сказ у нашому районі. Торік, наприкінці жовтня, захворів кіт-приблуда у Нових Боровичах. Одна місцева мешканка підгодовувала його, а він її вкусив. До того ж встиг кинутися на чоловіка, котрий намагався дрючком втихомирити агресивну істоту. Згодом через таку подію село оголосили неблагополучним населеним пунктом щодо сказу. Тоді ветеринарна служба вжила відповідні заходи: провела щеплення домашніх тварин, посилила санітарно-просвітницьку роботу тощо. Аналогічний підхід застосовано і тепер – у Хотуничах та у сусідній Камці. Щоправда, далеко не всі громадяни розуміють гостроту проблеми, дехто відмовляється, щоб їхні домашні улюбленці пройшли вакцинацію. (До речі, безкоштовно). Через подібне ставлення вони наражають на потенційну небезпеку здоров’я не лише своє, але й оточуючих людей. Адже, скажімо, кіт – тварина вільна у пересуванні, нерідко буває в природних угіддях, ареал його полювання майже однаковий з лисицею, а об’єкт – миші. Тобто «підхопити» сказ у даному випадку доволі просто. І поширити його – теж…
Коли вовчицю застрелили, справа на цьому не завершилася. Десь через тиждень, у темну пору доби, на околиці Хотунич в районі тракторного стану почулося вовче виття. А ще через тиждень, але вже вранці одна мешканка села, йдучи вулицею, побачила вовка, який стояв у заростях неподалік нежилого будинку.
Прокоментувати цю ситуацію взявся голова райради Українського товариства мисливців та рибалок Микола Мураха. За його словами, вбита вовчиця була дуже худою, на вигляд мала десь 3 роки. Дійсно, її поведінка мала невластиві ознаки, що непрямо підтверджує захворюваність на сказ. Хоча з іншого боку – не дивно, що дикі тварини вільно заходять на територію села: там чимало покинутих обійсть, дворища й вулиці багато де позаростали чагарниками і бур’янами, тож звірина почувається там доволі вільно. Загалом візит вовка у кошару чи хлів – звична річ, про таке навіть у дитячих казках згадується. Голод, як відомо, додає сміливості. Біологія сіроманців відома. Шлюбний період (гон) триває у них протягом лютого. З моменту парування самець і самиця тримаються разом. Вовченята народжуються в лігві через 62-65 днів. Їх буває від 1 до 12, хоча зазвичай – 4 або 6. Вовчиця вигодовує малюків молоком до півторамісячного віку, пізніше вони переходять на «м’ясний раціон». Саме у час зміни характеру харчування вовченята відчувають перший голод і починають підвивати.
Якщо вести мову про випадок у Хотуничах, то протягом останніх 25 років у радіусі 10 кілометрів довкола села вовчих лігвищ не виявляли. Однак успішні полювання на хижаків були. Здебільшого – в урочищах Староруднянська дача і П’ятирядовий ліс. Також люди неодноразово бачили вовків – зокрема, в районі так званого 102-го кілометра, й чули їхнє виття. Пояснення є простим: поруч - урочище В’юнище, де вдосталь копитних тварин, тих таки косуль. Де пахне здобиччю – там і сіроманці. Судячи з напрямку слідів, більшість вовків на цій місцевості прийшлі, бо для них не дивина здійснити вночі «рейд» довжиною кілометрів у тридцять.
Після повідомлень про неодноразові появи вовка під Хотуничами єгерський склад райради УТМР здійснив три виїзди в тамтешні угіддя, але знайти хижака не пощастило. Тому місцевому мисливцю В.Ващенку було доручено спостерігати за ситуацією, а у разі виникнення якихось ексцесів – оперативно повідомити про це. Тоді, скоріш за все, доведеться влаштувати великий загон на звіра.
Не виключено, що вовк, тримаючись неподалік Хотунич і час від часу виючи, таким чином висловлює тугу за застреленою самицею. Чи довго це триматиме – покаже час.
Олег МІРОШНИЧЕНКО, фото Андрія ЛОПАТІНА
Комментариев нет:
Отправить комментарий