Зараз, коли на сході країни ідуть військові дії, як ніколи актуальні слова К.С. Дарроу: «Історія повторюється. Це один з недоліків історії». Можливо, ми не маємо права ніколи її забувати? Тому хотілося б нагадати читачам нашої газети про трагедію Єліного, яке з 23-24 березня 73 роки тому було майже вщент зруйноване: спалено 450 будинків, вбито 73 єлінців, інших - пішки відправили на Гомель. Одиницям вдалося втекти...
З двома уцілілими у тому пожарищі нам вдалося поговорити. Обом вже по 86 років.
- Пам’ятаю, як почалася війна, - говорить Ольга Біба, яка і тепер має добру пам’ять і цитує класиків. – З весілля… Одружувався військовий Сергій Мороз на Ніні Швед. Ввечері на тополях дуже кричали сови, люди стали казати, що почалася війна. На ранок новоспеченого чоловіка і багатьох наших односельців забрали до лав червоної армії… Жахливо. Але ще жахливіше стало, коли на Щорсівщину прийшли німці. Вони нікого не жаліли. Наше село через підтримку партизан взагалі спалили… Це був березень 1942 року. Снігу було заввишки метрів зо два, а мороз 20 градусів. Німці йшли від хати до хати, підносячи смолоскипи до стріх. Бомби, що лежали на снігу, стали розриватися. Сніг від високої температури став танути, з’явилися калюжі. Вцілілих людей зганяли до школи, яка стояла навпроти нинішньої сільради. Потім вишикувавши у шеренгу, погнали у Безуглівку, а за два тижні – до Гомеля. Тих, кому не пощастило втекти – розстріляли…
Інша вціліла жінка – Олександра Маклюк, розповідає: «Німці наступали зі сторони кладовища, що в кінці села. Спочатку прилетів літак і став скидати бомби. Ми втекли на луки, наклали вогню, щоб хоч трохи розтав сніг, якого того року було багатенно. Дітей на ранок відправили у Гірськ. Дали кожному по простирадлу, щоб дорогою вони накривалися від літака на снігу… Вже перед Гірськом нас розвернули німці. Посадили на підводи та повезли до Піщанки у штаб. Там стояли ночви, повні яєць, та нам, голодним, нічого не дали. Чоловік моєї рідної тітки був поліцаєм, але мав зв’язок з партизанами, тож він мене і брата взяв на поруки. Я прожила у нього деякий час і носила у ліс до партизанів маленький флакончик, де були цидулки. Якось мені довелося один флакон проковтнути, бо дорогою я зустріла німців… А паролем моїм були слова: «Ви прийдете до нас у гості?» Коли ж село звільнили, батька забрали на фронт…»
Загалом за роки окупації в Щорському районі було повністю знищено 6 сіл. На Чернігівщині фашисти повністю спалили 33 населених пункти. Наприклад, у сусідній Корюківці 1 і 2 березня 1943 року, за підрахунками, окупанти вбили 6700 людей та спалили 1290 хат. У документі про стан населеного пункту описано так: «При загальному огляді Корюківка являє собою абсолютно зруйноване селище, де залишилося тільки 10 житлових будівель». До цього списку не ввійшло селище міського типу Срібне, яке на час окупації було селом. Два села Бобровиця і Яцево (це зараз мікрорайони Чернігова) були спалені 21 лютого 1943 року за втечу радянських військовополонених з табору.
Я не буду приводити повний список знищених сіл, бо перелік може зайняти не одну сторінку, скажу одне: перемога у тій війні далася нам, українцям, дорогою ціною, і ми просто не маємо права забувати про ті роки, щоб це ніколи не повторилося.
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
З двома уцілілими у тому пожарищі нам вдалося поговорити. Обом вже по 86 років.
- Пам’ятаю, як почалася війна, - говорить Ольга Біба, яка і тепер має добру пам’ять і цитує класиків. – З весілля… Одружувався військовий Сергій Мороз на Ніні Швед. Ввечері на тополях дуже кричали сови, люди стали казати, що почалася війна. На ранок новоспеченого чоловіка і багатьох наших односельців забрали до лав червоної армії… Жахливо. Але ще жахливіше стало, коли на Щорсівщину прийшли німці. Вони нікого не жаліли. Наше село через підтримку партизан взагалі спалили… Це був березень 1942 року. Снігу було заввишки метрів зо два, а мороз 20 градусів. Німці йшли від хати до хати, підносячи смолоскипи до стріх. Бомби, що лежали на снігу, стали розриватися. Сніг від високої температури став танути, з’явилися калюжі. Вцілілих людей зганяли до школи, яка стояла навпроти нинішньої сільради. Потім вишикувавши у шеренгу, погнали у Безуглівку, а за два тижні – до Гомеля. Тих, кому не пощастило втекти – розстріляли…
Інша вціліла жінка – Олександра Маклюк, розповідає: «Німці наступали зі сторони кладовища, що в кінці села. Спочатку прилетів літак і став скидати бомби. Ми втекли на луки, наклали вогню, щоб хоч трохи розтав сніг, якого того року було багатенно. Дітей на ранок відправили у Гірськ. Дали кожному по простирадлу, щоб дорогою вони накривалися від літака на снігу… Вже перед Гірськом нас розвернули німці. Посадили на підводи та повезли до Піщанки у штаб. Там стояли ночви, повні яєць, та нам, голодним, нічого не дали. Чоловік моєї рідної тітки був поліцаєм, але мав зв’язок з партизанами, тож він мене і брата взяв на поруки. Я прожила у нього деякий час і носила у ліс до партизанів маленький флакончик, де були цидулки. Якось мені довелося один флакон проковтнути, бо дорогою я зустріла німців… А паролем моїм були слова: «Ви прийдете до нас у гості?» Коли ж село звільнили, батька забрали на фронт…»
Загалом за роки окупації в Щорському районі було повністю знищено 6 сіл. На Чернігівщині фашисти повністю спалили 33 населених пункти. Наприклад, у сусідній Корюківці 1 і 2 березня 1943 року, за підрахунками, окупанти вбили 6700 людей та спалили 1290 хат. У документі про стан населеного пункту описано так: «При загальному огляді Корюківка являє собою абсолютно зруйноване селище, де залишилося тільки 10 житлових будівель». До цього списку не ввійшло селище міського типу Срібне, яке на час окупації було селом. Два села Бобровиця і Яцево (це зараз мікрорайони Чернігова) були спалені 21 лютого 1943 року за втечу радянських військовополонених з табору.
Я не буду приводити повний список знищених сіл, бо перелік може зайняти не одну сторінку, скажу одне: перемога у тій війні далася нам, українцям, дорогою ціною, і ми просто не маємо права забувати про ті роки, щоб це ніколи не повторилося.
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий