«Прочитавши у вашій газеті статтю „Так живе багато, а я не хочу”, хотіла б дати пораду Ларисі. Мила жіночко! Полюби сама себе і знай, що безвихідних ситуацій просто не існує.
Були любов і кохання? Пройшло. Намагалась роками підтримувати сімейне вогнище, зберігати повну сім’ю? Кому? Навіщо? Вогнище давно перетворилось у пекло, бо залите горілкою. І ти усе терпиш, часом шукаєш вихід, іноді вагаєшся. Бо чоловік лякає тебе самотністю, поганими чоловіками, ходить у кафе з подругою-порадницею, і запевняє, що все буде добре з тобою вдвох? Залиш ти його як прочитану книжку. Пішов гуляти – іди хоч із донькою міністра. Я вже з тобою жила, хай ще хтось живе. Боїшся зустріти ще гіршого? Але ж тобі гірші не потрібні. Якщо зразу не роздивишся, розстанешся потім. Головне – не дай себе образити.
Діти віддаляються від тебе, боїшся самотності. Вони уже виросли. У доньки своя сім’я і вона не буде часто їздити. У сина теж свої інтереси. Молися тільки Богу за здоров’я діток, щоб вони не стали на хибну стежку. Не думай про самотність. Просто прийшов час пожити для себе. Не тільки світла, що у вікні. За вікном більше. І не обов’язково зразу шукати „господаря” в дім, якого треба обпирати та годувати. У світі всього багато прекрасного, цікавого, незнаного.
Не маєш грошей на власний будинок? У селах повно порожніх хат. Попросись пожити тимчасово. Хоч і чорні умови, та з часом щось проясниться. Зате у спокої, без принижень і алкоголю. (Якщо й там чоловік діставатиме – є органи правопорядку).
Не проживеш без чоловіка матеріально, знайди роботу. Не в селі, то в місті якомусь. Зараз багато людей з нашого району працюють навіть у Києві. Хоча в нашому поліському краї можна вижити за рахунок городу, господарства, лісу.
І викинь з голови думку, що ти самотня і нещаслива. Можна жити з чоловіком і бути нещасною. А можна і самій жити, бути веселою, щасливою і життєрадісною. Як співають у пісні „Лучше ничего, чем очень мало. Лучше уж ни с кем, чем с кем попало”.
І не дивись на плітки „добродіїв”. Бо в селах не перевелись ще страдники, які живуть з п’яницями, і від заздрощів засуджують вільних жінок.
Щасти тобі! Свого часу я все це пережила З повагою – я».
Були любов і кохання? Пройшло. Намагалась роками підтримувати сімейне вогнище, зберігати повну сім’ю? Кому? Навіщо? Вогнище давно перетворилось у пекло, бо залите горілкою. І ти усе терпиш, часом шукаєш вихід, іноді вагаєшся. Бо чоловік лякає тебе самотністю, поганими чоловіками, ходить у кафе з подругою-порадницею, і запевняє, що все буде добре з тобою вдвох? Залиш ти його як прочитану книжку. Пішов гуляти – іди хоч із донькою міністра. Я вже з тобою жила, хай ще хтось живе. Боїшся зустріти ще гіршого? Але ж тобі гірші не потрібні. Якщо зразу не роздивишся, розстанешся потім. Головне – не дай себе образити.
Діти віддаляються від тебе, боїшся самотності. Вони уже виросли. У доньки своя сім’я і вона не буде часто їздити. У сина теж свої інтереси. Молися тільки Богу за здоров’я діток, щоб вони не стали на хибну стежку. Не думай про самотність. Просто прийшов час пожити для себе. Не тільки світла, що у вікні. За вікном більше. І не обов’язково зразу шукати „господаря” в дім, якого треба обпирати та годувати. У світі всього багато прекрасного, цікавого, незнаного.
Не маєш грошей на власний будинок? У селах повно порожніх хат. Попросись пожити тимчасово. Хоч і чорні умови, та з часом щось проясниться. Зате у спокої, без принижень і алкоголю. (Якщо й там чоловік діставатиме – є органи правопорядку).
Не проживеш без чоловіка матеріально, знайди роботу. Не в селі, то в місті якомусь. Зараз багато людей з нашого району працюють навіть у Києві. Хоча в нашому поліському краї можна вижити за рахунок городу, господарства, лісу.
І викинь з голови думку, що ти самотня і нещаслива. Можна жити з чоловіком і бути нещасною. А можна і самій жити, бути веселою, щасливою і життєрадісною. Як співають у пісні „Лучше ничего, чем очень мало. Лучше уж ни с кем, чем с кем попало”.
І не дивись на плітки „добродіїв”. Бо в селах не перевелись ще страдники, які живуть з п’яницями, і від заздрощів засуджують вільних жінок.
Щасти тобі! Свого часу я все це пережила З повагою – я».
Комментариев нет:
Отправить комментарий