Нещодавно у Сновську ще одна літня жінка стала жертвою шахраїв. Злочинець „видурив” у неї понад три тисячі гривень. Цього разу якийсь негідник використав доволі хитру комбінацію, пов’язану з банківською карткою.
Отже, звичайного листопадового дня, після 12-ої години, у 62-річної пенсіонерки задзвонив мобільний телефон і чоловічий голос їй повідомив: „Вас турбує сервісна служба Ощадбанку”. Надалі між ними відбувся приблизно такий діалог: „Маріє Іванівно?” – „Так”. - „Я – з відділу обслуговування клієнтів банку. Ваша банківська картка починається на цифри 59286?” – „Так”. – „А Ви можете назвати решту цифр?” – „Але ж мені в банку наказали нікому не повідомляти про це”. – „Усе правильно, однак Вам телефонують саме з банку, нам треба вточнити деяку інформацію”.
Трохи повагавшись, старенька назвала решту цифр... Потім кілька годин розмірковувала над цим загадковим дзвінком і врешті-решт вирішила зайти до місцевого відділення Ощадбанку і з’ясувати, що воно означає. І з’ясувала. Банківські працівники повідомили, що близько опівдня хтось зайшов до системи і зняв з її карткового рахунку (трьома операціями) усі гроші – понад дві тисячі гривень. Більше того, банк свого часу передбачив у разі необхідності кредит для пенсіонерки – 1000 гривень. Його злочинець теж „зняв”... На розпачливе запитання – що тепер робити, у банківській установі сказали: не треба було видавати незнайомцю конфіденційні дані.
Старенька звернулася до відділення поліції. Але там їй розповіли, що порушення кримінальної справи за фактом шахрайства лише додасть заявниці зайвого клопоту. Треба буде заповнити безліч паперів, ходити до поліції для дачі свідчень тощо. Та й взагалі, шанси упіймати злочинця – мінімальні, а можливість повернути гроші – ще менша. Словом, пенсіонерка вирішила не писати заяву правоохоронцям. Звісна річ, шкода грошей. Та й почуватися обдуреною – теж неприємно. Де шукати справедливість? З одного боку – вона ніби й сама винна, що видала шахраю свої секретні дані. Але з іншого – чому її не захистив закон? До того ж є ще одна думка: звідки злочинець дізнався її ім’я та по батькові, номер телефону і початкові цифри на картці? Чи не з банку стався початковий „витік” інформації? Загалом же, навчена особистим гірким досвідом, наша землячка попрохала газету розповісти про цю історію людям. З єдиною метою – щоб більше ніхто не потрапив у шахрайські тенета. Не слід розповідати у телефонній розмові абсолютно нікому про свої банківські таємниці. Хай навіть той, хто вам дзвонить, представиться президентом банку. Зовсім не обов’язково вірити SMS-повідомленням, які вам хтось надсилає – вони можуть бути брехливими.
Будь-які справи, що стосуються ваших грошей, краще вирішувати безпосередньо в банку, дивлячись в очі банківському працівнику.
І чи не доречним буде нагадати стару і добре відому гумористичну сентенцію: гроші ліпше тримати не банку, а в банці. Скляній. Захотів – сам поклав. Захотів – сам витяг. Так надійніше. Врешті-решт, у більшості мешканців нашого краю заощадження невеличкі, багато місця не займуть.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Отже, звичайного листопадового дня, після 12-ої години, у 62-річної пенсіонерки задзвонив мобільний телефон і чоловічий голос їй повідомив: „Вас турбує сервісна служба Ощадбанку”. Надалі між ними відбувся приблизно такий діалог: „Маріє Іванівно?” – „Так”. - „Я – з відділу обслуговування клієнтів банку. Ваша банківська картка починається на цифри 59286?” – „Так”. – „А Ви можете назвати решту цифр?” – „Але ж мені в банку наказали нікому не повідомляти про це”. – „Усе правильно, однак Вам телефонують саме з банку, нам треба вточнити деяку інформацію”.
Трохи повагавшись, старенька назвала решту цифр... Потім кілька годин розмірковувала над цим загадковим дзвінком і врешті-решт вирішила зайти до місцевого відділення Ощадбанку і з’ясувати, що воно означає. І з’ясувала. Банківські працівники повідомили, що близько опівдня хтось зайшов до системи і зняв з її карткового рахунку (трьома операціями) усі гроші – понад дві тисячі гривень. Більше того, банк свого часу передбачив у разі необхідності кредит для пенсіонерки – 1000 гривень. Його злочинець теж „зняв”... На розпачливе запитання – що тепер робити, у банківській установі сказали: не треба було видавати незнайомцю конфіденційні дані.
Старенька звернулася до відділення поліції. Але там їй розповіли, що порушення кримінальної справи за фактом шахрайства лише додасть заявниці зайвого клопоту. Треба буде заповнити безліч паперів, ходити до поліції для дачі свідчень тощо. Та й взагалі, шанси упіймати злочинця – мінімальні, а можливість повернути гроші – ще менша. Словом, пенсіонерка вирішила не писати заяву правоохоронцям. Звісна річ, шкода грошей. Та й почуватися обдуреною – теж неприємно. Де шукати справедливість? З одного боку – вона ніби й сама винна, що видала шахраю свої секретні дані. Але з іншого – чому її не захистив закон? До того ж є ще одна думка: звідки злочинець дізнався її ім’я та по батькові, номер телефону і початкові цифри на картці? Чи не з банку стався початковий „витік” інформації? Загалом же, навчена особистим гірким досвідом, наша землячка попрохала газету розповісти про цю історію людям. З єдиною метою – щоб більше ніхто не потрапив у шахрайські тенета. Не слід розповідати у телефонній розмові абсолютно нікому про свої банківські таємниці. Хай навіть той, хто вам дзвонить, представиться президентом банку. Зовсім не обов’язково вірити SMS-повідомленням, які вам хтось надсилає – вони можуть бути брехливими.
Будь-які справи, що стосуються ваших грошей, краще вирішувати безпосередньо в банку, дивлячись в очі банківському працівнику.
І чи не доречним буде нагадати стару і добре відому гумористичну сентенцію: гроші ліпше тримати не банку, а в банці. Скляній. Захотів – сам поклав. Захотів – сам витяг. Так надійніше. Врешті-решт, у більшості мешканців нашого краю заощадження невеличкі, багато місця не займуть.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий