З привітною щирою усмішкою, світлим сяйвом променистих очей, як завжди, бадьора й усміхнена, зустрічала гостей у день свого 90-ліття Катерина Андріївна Божок з Рогізок. І полинули спогади, і защебетав її лагідний голос...
І. Важкі дитинство й юність
- Звичайно, важкою була моя основна частина життя. Голод, війна. Чудом врятувалася від набору на каторжні роботи в Німеччину, куди з рідних Рогізок потрапили не одна дівчина й не один юнак. Допоміг староста, якого вмовив батько. Одному Господу Богу відомо, чого те вмовляння коштувало, як доводилося ховатися в погребах, недоїдати, мерзнути...
Сім’я жила бідно, тяжко працювала в колгоспі. Доводилося і жито жати, і снопи в’язати, а коли пізніше стала ланковою, то й за інших колгоспників у бригаді відповідати, іншим приклад показувати. За труд від зорі до зорі мене нагороджували медалями й грамотами. Між тим і мій чоловік, Никифор, з яким у парі прожила аж до його смерті, був знаним механізатором, в руках якого все горіло, якому вдавалося трактористів й комбайнерів за собою вести, також і наших двох синів до роботи хліборобської привчати.
Шкода, що Федора вже нема на білому світі. Він загинув молодим. А ось Григорій є моєю гордістю, зробив мене по-справжньому щасливою!
ІІ. У синівській турботі
– Першу половину свого віку я бідувала, а тепер, як у раю купаюся, - продовжує Катерина Андріївна. - Гриша, мій синочок, всім мене забезпечує, все привозить – і їжу найсмачнішу, і дрова, і все, що треба.
Курочок тримаю, зерна й кукурудзи вдосталь, город є невеличкий, а раніше хазяйство повен двір було – і корова, і поросята, і землі багато, сінокосу.
Відрадою є сусіди, подруги. Приходять щодня, новини розказують, про пережите розмовляємо, телевізор дивимося.
Хатинка у Катерини Андріївни весела, вся у квітах, вишиванках. І рушники, і наволочки, і картини створювала власноруч – гладдю і хрестиком, аби прикрашали кімнати, настрою додавали й душу радували. А душа у неї – молода і сама – маленька, тендітна, - зовсім не схожа на стареньку бабусю. У молодості – чоловіком командувала, а нині усіма сусідами править.
Роки, що минають, все, що навколо неї наразі відбувається, залишає у Катерині Андріївні глибинну суть: вона прийшла у цей непростий світ і живе на нашій землі заради простої істини – любові до людей і рідного краю. Заради сина, онуків, правнучків. Вклоняємося їй, невтомній бджілочці-трудівниці, і бажаємо ще довгих радісних літ!
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
І. Важкі дитинство й юність
- Звичайно, важкою була моя основна частина життя. Голод, війна. Чудом врятувалася від набору на каторжні роботи в Німеччину, куди з рідних Рогізок потрапили не одна дівчина й не один юнак. Допоміг староста, якого вмовив батько. Одному Господу Богу відомо, чого те вмовляння коштувало, як доводилося ховатися в погребах, недоїдати, мерзнути...
Сім’я жила бідно, тяжко працювала в колгоспі. Доводилося і жито жати, і снопи в’язати, а коли пізніше стала ланковою, то й за інших колгоспників у бригаді відповідати, іншим приклад показувати. За труд від зорі до зорі мене нагороджували медалями й грамотами. Між тим і мій чоловік, Никифор, з яким у парі прожила аж до його смерті, був знаним механізатором, в руках якого все горіло, якому вдавалося трактористів й комбайнерів за собою вести, також і наших двох синів до роботи хліборобської привчати.
Шкода, що Федора вже нема на білому світі. Він загинув молодим. А ось Григорій є моєю гордістю, зробив мене по-справжньому щасливою!
ІІ. У синівській турботі
– Першу половину свого віку я бідувала, а тепер, як у раю купаюся, - продовжує Катерина Андріївна. - Гриша, мій синочок, всім мене забезпечує, все привозить – і їжу найсмачнішу, і дрова, і все, що треба.
Курочок тримаю, зерна й кукурудзи вдосталь, город є невеличкий, а раніше хазяйство повен двір було – і корова, і поросята, і землі багато, сінокосу.
Відрадою є сусіди, подруги. Приходять щодня, новини розказують, про пережите розмовляємо, телевізор дивимося.
Хатинка у Катерини Андріївни весела, вся у квітах, вишиванках. І рушники, і наволочки, і картини створювала власноруч – гладдю і хрестиком, аби прикрашали кімнати, настрою додавали й душу радували. А душа у неї – молода і сама – маленька, тендітна, - зовсім не схожа на стареньку бабусю. У молодості – чоловіком командувала, а нині усіма сусідами править.
Роки, що минають, все, що навколо неї наразі відбувається, залишає у Катерині Андріївні глибинну суть: вона прийшла у цей непростий світ і живе на нашій землі заради простої істини – любові до людей і рідного краю. Заради сина, онуків, правнучків. Вклоняємося їй, невтомній бджілочці-трудівниці, і бажаємо ще довгих радісних літ!
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий