Минуло 10 років, а наша гімназія так і залишилась у серці тим вогником, що давав надію і віру у себе, островом неймовірного щастя, теплою домівкою зі справжніми друзями та мудрими вчителями.
Гімназія дала мені путівку в життя! Саме тут мені подарували крила і сказали, що я можу літати, якщо дійсно цього забажаю. Мене заохочували до навчання не банальними погрозами: “Будеш здавати порожні пляшки, якщо не вчитимешся!”, а відношенням до мене як до особистості, яка зможе змінити, якщо не цілий світ, то хоча б свою країну на краще, якщо наполегливо вчитиметься. Саме тут мені дозволяли втілювати свої мрії, фантазувати, розкривати свої таланти, шукати себе.
Вчителі завжди йшли поруч і, як ті ювеліри, шліфували маленькі діаманти та надавали їм правильне огранювання. Вчили завжди мати свою думку, самостійно приймати рішення і відповідати за їх наслідки. Тут у мене заклали принципи чесності, відданості, щирості, навчили, що не все у цьому світі продається!
Я з упевненістю можу сказати, що усім, що я маю в професійній та особистий сферах, я завдячую своїй гімназії, і хочу подякувати кожному моєму вчителю. Золота медаль допомогла мені з легкістю вступити до ВУЗу і здобути вищу освіту. Завдяки своєму співочому таланту, який розкрила викладач музики саме в гімназії, я неодноразово отримувала у ВУЗі додаткову стипендію. Завдяки висококваліфікованому вчителю англійської, я з легкістю перекладала наукові доповіді своєму викладачеві в технічному ВУЗі. Вчителька української мови заклала в мене грамотність, любов до рідної мови та написання текстів, що дуже допомогло мені в роботі.
Я пишу це не з метою похизуватися своїми талантами, а як доказ того, що багато чим у житті я завдячую саме рідній гімназії. Мені не байдуже майбутнє підростаючого покоління, тому від імені усіх випускників Щорської районної гімназії, я щиро прошу не зачиняти її двері. Нашої рідної “Альма-матер”, яка пережила часи війни і вистояла, яка щороку відчиняє свої двері маленьким громадянам України, щоб подарувати їм крила, вселити віру у себе і виховати достойних, свідомих синів і дочок своєї держави. Я вірю, що всі мої однокласники і вчителі, які читатимуть цю статтю, відчувають те ж саме, що і я.
Світлана СЛИВА (Боднар), м. Київ
Гімназія дала мені путівку в життя! Саме тут мені подарували крила і сказали, що я можу літати, якщо дійсно цього забажаю. Мене заохочували до навчання не банальними погрозами: “Будеш здавати порожні пляшки, якщо не вчитимешся!”, а відношенням до мене як до особистості, яка зможе змінити, якщо не цілий світ, то хоча б свою країну на краще, якщо наполегливо вчитиметься. Саме тут мені дозволяли втілювати свої мрії, фантазувати, розкривати свої таланти, шукати себе.
Вчителі завжди йшли поруч і, як ті ювеліри, шліфували маленькі діаманти та надавали їм правильне огранювання. Вчили завжди мати свою думку, самостійно приймати рішення і відповідати за їх наслідки. Тут у мене заклали принципи чесності, відданості, щирості, навчили, що не все у цьому світі продається!
Я з упевненістю можу сказати, що усім, що я маю в професійній та особистий сферах, я завдячую своїй гімназії, і хочу подякувати кожному моєму вчителю. Золота медаль допомогла мені з легкістю вступити до ВУЗу і здобути вищу освіту. Завдяки своєму співочому таланту, який розкрила викладач музики саме в гімназії, я неодноразово отримувала у ВУЗі додаткову стипендію. Завдяки висококваліфікованому вчителю англійської, я з легкістю перекладала наукові доповіді своєму викладачеві в технічному ВУЗі. Вчителька української мови заклала в мене грамотність, любов до рідної мови та написання текстів, що дуже допомогло мені в роботі.
Я пишу це не з метою похизуватися своїми талантами, а як доказ того, що багато чим у житті я завдячую саме рідній гімназії. Мені не байдуже майбутнє підростаючого покоління, тому від імені усіх випускників Щорської районної гімназії, я щиро прошу не зачиняти її двері. Нашої рідної “Альма-матер”, яка пережила часи війни і вистояла, яка щороку відчиняє свої двері маленьким громадянам України, щоб подарувати їм крила, вселити віру у себе і виховати достойних, свідомих синів і дочок своєї держави. Я вірю, що всі мої однокласники і вчителі, які читатимуть цю статтю, відчувають те ж саме, що і я.
Світлана СЛИВА (Боднар), м. Київ
Комментариев нет:
Отправить комментарий