Уродженка Західної України, Марія Іванівна просто закохана в наше північне Полісся. Щиро дивується, чому в колись великому селі зараз так багато порожніх нежилих будинків: чудова природа, є річка, ставки, ліс дарує гриби і ягоди. Чепелів на відстані 15 кілометрів від райцентру, дорога чи не найкраща в районі. Що ще потрібно тим, хто стомився від великих міст, хто прагне бути ближче до землі і її щедрот? Однак не поспішають купувати дачі «діти урбанізації».
- Якби в селі було більше жителів, не довелося б свого часу закривати дитсадок і школу,- бідкається Марія Іванівна. – Хоча сільська громада зберегла приміщення. Відремонтували ми й клуб. Молодь, проявивши ініціативу, безплатно осучаснила інтер’єр культосвітньої установи. Олег Литвиненко, Володимир Гулевич, брати Михайло і Сергій Корюківські добре попрацювали на радість завсідникам клубу. А його завідуюча Н.І Науменко вдячна добровільним своїм помічникам.
Але найбільшою проблемою залишається відсутність роботи для населення працездатного віку. Був колгосп – була ферма, була тракторна бригада. А тепер молодь шукає заробітки далеко від дому. Жінки доглядають немічних людей або працюють у сфері торгівлі. Чоловіки здебільшого знаходять застосування на будовах чи за кермом автівок. Мешкати доводиться в кращому випадку в гуртожитках чи винаймати житло. А сім’ї в молоді роки мають жити разом, спільно постити власних діточок, доглядати своїх старих батьків.
Зараз у Чепельові проживає 161 людина. Для багатьох родин основним джерелом прибутку залишається домашнє підсобне господарство. У сільській череді налічується 55 корів і телиць. Велика і працьовита сім’я Т.А. М’ятенко утримує 5 корів і 2 теляток, порає великі городи. Чимало молодих родин також виживають завдяки веденню господарств. Не шукаючи розради на дні чарки, напружено трудяться, своїх синочків і доньок привчають любити рідну землю-годувальницю. Приміром, багатодітні Віталій і Олена Ващенки виганяють на пасовище двох корів і двох телиць, є у них кінь. І якщо дружина велику увагу приділяє малюкам, то на чоловікових плечах більшість господарських турбот. Трійко діток піднімається у Сергія і Марини Семенок, тож і корови, і телята, і кінь та різноманітна інша живність, городи забезпечують добробут сім’ї. Так само, не покладаючи рук, трудяться Володимир та Інна Васько, інші чепелівські родини.
Вісім малюків шкільним автобусом доправляють під час навчального року в дитсадок до сусіднього Сновського, . П’ятеро при цьому їздять до Сновської школи й двоє в Щорс. Тобто у села є майбутнє. Невелика чепелівська сільська громада самодостатня, забезпечує свої потреби в коштах. Більше того, підтримує ще й районний бюджет. Приміром, торік на потреби району передали 85 тис. грн на зарплати педагогам і медикам, на потреби пожежних тощо. Цьогоріч у першому кварталі виділили майже 30 тис. грн. Так, лише на оздоровчий табір «Дружба» пішло 10 тис. грн., хоча діти із Чепельова там і не відпочивають. Найбільші надходження до сільського бюджету – за оренду не витребуваних земельних паїв. На другому місці – за використання лісових ресурсів.
Однак проблем у селі не меншає. Приміром, зусиллями сільського голови відновлено автобусне сполучення із райцентром. Якби було більше населення, більшою була б наповнюваність автобуса, маршрут був би рентабельним, тобто вигідним для автопідприємства. Порадившись із односельцями, зупинилися на такій періодичності: раз на два тижні. Але влітку молодші й здоровіші користуються велосипедами, бо дістатися автобусом до Щорса нині коштує недешево. І воно зрозуміло: ціни на все ростуть, а зарплати й пенсії не збільшуться.
Активно обговорюють жителі села ідеї адміністративної реформи. Звичайно, можна малі села приєднати до більших. Втім чепелівців зацікавила перспектива приєднатися до громади міста Щорс, адже там лікарня, школи… Можливо, має право на існування і така ідея: у великих селах розглядають більше звернень громадян, більше видають довідок тощо. Там керівник села має більшу зарплату. А в менших можна визначити процент від повної ставки – у залежності від навантаження. Але об’єднання громадян потрібне, адже зараз у тому ж Чепельові немає жодного комбайна, тож у жнива нічим помолотити збіжжя. Та й чимало виникає інших життєвих проблем.
Проте, приєднавши своє маленьке село, яке самотужки забезпечує свої скромні потреби, до більшого, лячно залишитися в ролі пасинка, якому розраховувати можна лише на те, що дадуть за залишковим принципом. Відремонтувавши самостійно клуб, посклили вікна, спромоглися придбати в нього нові стільці. Поміняли на новий штахетник, замовили й установили в центрі села біля пам’ятника стели з прізвищами земляків, загиблих у роки Другої світової війни. Певно, можна пригадати ще багато добрих і корисних справ маленької сільської громади. До свят у селі проходять концерти місцевих учасників художньої самодіяльності або аматорів сцени з сусіднього Сновського. Тобто Чепелів живе насиченим життям.
Валентина ВОЛОКУШИНА.
Фото автора
- Якби в селі було більше жителів, не довелося б свого часу закривати дитсадок і школу,- бідкається Марія Іванівна. – Хоча сільська громада зберегла приміщення. Відремонтували ми й клуб. Молодь, проявивши ініціативу, безплатно осучаснила інтер’єр культосвітньої установи. Олег Литвиненко, Володимир Гулевич, брати Михайло і Сергій Корюківські добре попрацювали на радість завсідникам клубу. А його завідуюча Н.І Науменко вдячна добровільним своїм помічникам.
Але найбільшою проблемою залишається відсутність роботи для населення працездатного віку. Був колгосп – була ферма, була тракторна бригада. А тепер молодь шукає заробітки далеко від дому. Жінки доглядають немічних людей або працюють у сфері торгівлі. Чоловіки здебільшого знаходять застосування на будовах чи за кермом автівок. Мешкати доводиться в кращому випадку в гуртожитках чи винаймати житло. А сім’ї в молоді роки мають жити разом, спільно постити власних діточок, доглядати своїх старих батьків.
Зараз у Чепельові проживає 161 людина. Для багатьох родин основним джерелом прибутку залишається домашнє підсобне господарство. У сільській череді налічується 55 корів і телиць. Велика і працьовита сім’я Т.А. М’ятенко утримує 5 корів і 2 теляток, порає великі городи. Чимало молодих родин також виживають завдяки веденню господарств. Не шукаючи розради на дні чарки, напружено трудяться, своїх синочків і доньок привчають любити рідну землю-годувальницю. Приміром, багатодітні Віталій і Олена Ващенки виганяють на пасовище двох корів і двох телиць, є у них кінь. І якщо дружина велику увагу приділяє малюкам, то на чоловікових плечах більшість господарських турбот. Трійко діток піднімається у Сергія і Марини Семенок, тож і корови, і телята, і кінь та різноманітна інша живність, городи забезпечують добробут сім’ї. Так само, не покладаючи рук, трудяться Володимир та Інна Васько, інші чепелівські родини.
Вісім малюків шкільним автобусом доправляють під час навчального року в дитсадок до сусіднього Сновського, . П’ятеро при цьому їздять до Сновської школи й двоє в Щорс. Тобто у села є майбутнє. Невелика чепелівська сільська громада самодостатня, забезпечує свої потреби в коштах. Більше того, підтримує ще й районний бюджет. Приміром, торік на потреби району передали 85 тис. грн на зарплати педагогам і медикам, на потреби пожежних тощо. Цьогоріч у першому кварталі виділили майже 30 тис. грн. Так, лише на оздоровчий табір «Дружба» пішло 10 тис. грн., хоча діти із Чепельова там і не відпочивають. Найбільші надходження до сільського бюджету – за оренду не витребуваних земельних паїв. На другому місці – за використання лісових ресурсів.
Однак проблем у селі не меншає. Приміром, зусиллями сільського голови відновлено автобусне сполучення із райцентром. Якби було більше населення, більшою була б наповнюваність автобуса, маршрут був би рентабельним, тобто вигідним для автопідприємства. Порадившись із односельцями, зупинилися на такій періодичності: раз на два тижні. Але влітку молодші й здоровіші користуються велосипедами, бо дістатися автобусом до Щорса нині коштує недешево. І воно зрозуміло: ціни на все ростуть, а зарплати й пенсії не збільшуться.
Активно обговорюють жителі села ідеї адміністративної реформи. Звичайно, можна малі села приєднати до більших. Втім чепелівців зацікавила перспектива приєднатися до громади міста Щорс, адже там лікарня, школи… Можливо, має право на існування і така ідея: у великих селах розглядають більше звернень громадян, більше видають довідок тощо. Там керівник села має більшу зарплату. А в менших можна визначити процент від повної ставки – у залежності від навантаження. Але об’єднання громадян потрібне, адже зараз у тому ж Чепельові немає жодного комбайна, тож у жнива нічим помолотити збіжжя. Та й чимало виникає інших життєвих проблем.
Проте, приєднавши своє маленьке село, яке самотужки забезпечує свої скромні потреби, до більшого, лячно залишитися в ролі пасинка, якому розраховувати можна лише на те, що дадуть за залишковим принципом. Відремонтувавши самостійно клуб, посклили вікна, спромоглися придбати в нього нові стільці. Поміняли на новий штахетник, замовили й установили в центрі села біля пам’ятника стели з прізвищами земляків, загиблих у роки Другої світової війни. Певно, можна пригадати ще багато добрих і корисних справ маленької сільської громади. До свят у селі проходять концерти місцевих учасників художньої самодіяльності або аматорів сцени з сусіднього Сновського. Тобто Чепелів живе насиченим життям.
Валентина ВОЛОКУШИНА.
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий