Колись один мислитель влучно зауважив: щастя – це коли ти зранку із задоволенням йдеш на роботу, а ввечері зі ще більшим задоволенням повертаєшся додому. Якщо керуватися такими принципами, то Валентина Ушата – щаслива людина.
Валентина Михайлівна вже рівно десять років, як працює продавцем у хлібному кіоску на Коржівському базарі. Торгує продукцією місцевого виробництва, а професію свою любить, хоча й жартує інколи: „Стояча в мене робота, коли під віконцем черга, то доводиться довгий час проводити на ногах”. Так вже, напевно, доля склалася, що з 17 років її життя пов’язане з хлібом. Спочатку була звичайною працівницею на хлібокомбінаті у Щорсі, а як згодом скінчила Чернігівський кооперативний технікум, то стала майстром зміни, технологом. Згадує: „Робота була, як-то кажуть, до душі. Хоча й тяжкі моменти траплялися - ті ж таки нічні зміни. Процес випікання хліба теж не надто простий. Результат залежить від показників кислотності, вологості, температури печей, якості борошна. Однак у лабораторії підприємства нам казали: поганого борошна не буває, на те вас і вчили технології, щоб вміти хороший хліб робити”.
На запитання: „А що з того, що лежить на прилавку, особисто Ви любите найбільше?” В.М. Ушата без довгих роздумів відповіла: „Хліб житній, „Дарницький”, а ще – щорську булку, з родзинками”. І принагідно додає: „Ось у моєї онучки вподобання інше – вона віддає перевагу пшеничному буханцю, особливо, коли від нього, свіженького, можна відрізати скоринку. До речі, подібні смаки – в багато кого, інколи буває, що скоринку відрізають і їдять відразу після покупки, просто під кіоском”.
Довелося спитати у Валентини Михайлівни і про те, коли ж саме у хліба найкращий аромат. Відповідь вона знає точно: „Негайно після випічки. Особливо це відчувається, коли на світанку проминаєш хлібокомбінат. Тоді свіже ранкове повітря розносить запах, який так приємно лоскоче ніздрі!”
„А вдома щось печете?” – запитую у співрозмовниці. „Так, але хліб – не часто, потрібна ж піч, бо в газовій духовці – це не те. Тому вже якщо за щось і беруся, то на замовлення онучки – шарлотку з яблуками, млинці, словом, що вона схоче”.
На роботу В.М. Ушата дістається велосипедом, долаючи щоразу по п’ять кілометрів із Займища до міста. Машини-хлібовози вирушають у дорогу зазвичай після 6-ої ранку, тож кіоск розпочинає роботу близько 7-ої год. 40 хв. Покупцям пропонується доволі широкий асортимент продукції, особливо – булок. У місцевого хліба є, як-то кажуть, свій споживач, той, хто цінує традиції.
Валентина Михайлівна якось ненароком згадала, що син їй уже не раз казав: „Мамо, лишайся вдома, годі вже тієї роботи”. Але вона не погоджується, бо працювати з людьми їй до вподоби. А ще – кожного дня відчувати навколо себе аромат хліба.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Валентина Михайлівна вже рівно десять років, як працює продавцем у хлібному кіоску на Коржівському базарі. Торгує продукцією місцевого виробництва, а професію свою любить, хоча й жартує інколи: „Стояча в мене робота, коли під віконцем черга, то доводиться довгий час проводити на ногах”. Так вже, напевно, доля склалася, що з 17 років її життя пов’язане з хлібом. Спочатку була звичайною працівницею на хлібокомбінаті у Щорсі, а як згодом скінчила Чернігівський кооперативний технікум, то стала майстром зміни, технологом. Згадує: „Робота була, як-то кажуть, до душі. Хоча й тяжкі моменти траплялися - ті ж таки нічні зміни. Процес випікання хліба теж не надто простий. Результат залежить від показників кислотності, вологості, температури печей, якості борошна. Однак у лабораторії підприємства нам казали: поганого борошна не буває, на те вас і вчили технології, щоб вміти хороший хліб робити”.
На запитання: „А що з того, що лежить на прилавку, особисто Ви любите найбільше?” В.М. Ушата без довгих роздумів відповіла: „Хліб житній, „Дарницький”, а ще – щорську булку, з родзинками”. І принагідно додає: „Ось у моєї онучки вподобання інше – вона віддає перевагу пшеничному буханцю, особливо, коли від нього, свіженького, можна відрізати скоринку. До речі, подібні смаки – в багато кого, інколи буває, що скоринку відрізають і їдять відразу після покупки, просто під кіоском”.
Довелося спитати у Валентини Михайлівни і про те, коли ж саме у хліба найкращий аромат. Відповідь вона знає точно: „Негайно після випічки. Особливо це відчувається, коли на світанку проминаєш хлібокомбінат. Тоді свіже ранкове повітря розносить запах, який так приємно лоскоче ніздрі!”
„А вдома щось печете?” – запитую у співрозмовниці. „Так, але хліб – не часто, потрібна ж піч, бо в газовій духовці – це не те. Тому вже якщо за щось і беруся, то на замовлення онучки – шарлотку з яблуками, млинці, словом, що вона схоче”.
На роботу В.М. Ушата дістається велосипедом, долаючи щоразу по п’ять кілометрів із Займища до міста. Машини-хлібовози вирушають у дорогу зазвичай після 6-ої ранку, тож кіоск розпочинає роботу близько 7-ої год. 40 хв. Покупцям пропонується доволі широкий асортимент продукції, особливо – булок. У місцевого хліба є, як-то кажуть, свій споживач, той, хто цінує традиції.
Валентина Михайлівна якось ненароком згадала, що син їй уже не раз казав: „Мамо, лишайся вдома, годі вже тієї роботи”. Але вона не погоджується, бо працювати з людьми їй до вподоби. А ще – кожного дня відчувати навколо себе аромат хліба.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий