Ось уже і 40 днів, як я згадую і кажу про свою дружину Поліну Антонівну Лепнюк у минулому часі. Досі не можу і не хочу вірити, що її немає зі мною. Плаче серце, болить душа, але вернути її назад неможливо.
Як сказано у Біблії, смерть людини – це розставання душі і тіла. Тіло, як прах, повертається в землю, а душа лине до Бога. З давніх-давен про душу небіжчика турбувалася церква, відправляючи заупокійну службу. Після усіх обрядів – поминки. Зараз стало модним для цього замовляти ресторан або кафе, щедро виставляти на столи спиртне із закускою – аби не осоромитися перед присутніми. Я також дотримувався цих традицій, але все одно не догодив деяким чоловікам. Поминки по моїй дружині були не в ресторані, а в церковній їдальні, де горілку забороняють пити, дозволяють лише вино. На дев’ятий день поминки я замовив у кафе, але і тут не догодив друзям: було мало закуски. Мені так і сказали: жадібний ти, Георгію, пенсію отримуєш велику, а грошей на закуску пошкодував.
Пригадалося мені, як колись я був на поминках одного голови колгоспу. Заїжджаю до села, і бачу – на кладовищі невеличка траурна процесія, людей мало – лише рідні та близькі. Односельці за небіжчиком чомусь не пішли. Нічого не розуміючи, я спитав: „Чому так?” А мені у провулку старі люди пояснили: „Він по собі хорошої пам’яті не залишив”. Якось навіть страшно було це чути. Однак потім його рідні на поминках, щоб не осоромитися перед присутніми, столи щедро заставили закусками і горілкою. Пили та їли усі, скільки могли. Хазяйка навіть просила: пийте, не соромтеся, небіжчик при житті полюбляв випити. Після вживання спиртного люди почали забувати, навіщо прийшли. Розмовляли на політичні теми, розповідали свіжі анекдоти. Ось такі негарні традиції склалися на нашій місцевості, ось що робить горілка. Раніше ж у нас, у Займищі, на поминках пили лише три чарки. А зараз... Щоправда, дехто з наших земляків вже почав замислюватися над традиціями. Одна моя знайома на 40 днів по своєму чоловікові віднесла до церкви поминальне, а застілля не стала проводити. І що ви думаєте? Світ клином не зійшовся, життя триває. Як сказав настоятель Свято-Миколаївської церкви у Щорсі отець Павло, було б добре, якщо б люди дотримувалися правильного проведення поминального обряду. Бо для душі небіжчика, котра протягом 40 днів проходить 20 митарств, необхідна допомога близьких, а передовсім – служба у церкві.
Георгій ЛЕПНЮК
Як сказано у Біблії, смерть людини – це розставання душі і тіла. Тіло, як прах, повертається в землю, а душа лине до Бога. З давніх-давен про душу небіжчика турбувалася церква, відправляючи заупокійну службу. Після усіх обрядів – поминки. Зараз стало модним для цього замовляти ресторан або кафе, щедро виставляти на столи спиртне із закускою – аби не осоромитися перед присутніми. Я також дотримувався цих традицій, але все одно не догодив деяким чоловікам. Поминки по моїй дружині були не в ресторані, а в церковній їдальні, де горілку забороняють пити, дозволяють лише вино. На дев’ятий день поминки я замовив у кафе, але і тут не догодив друзям: було мало закуски. Мені так і сказали: жадібний ти, Георгію, пенсію отримуєш велику, а грошей на закуску пошкодував.
Пригадалося мені, як колись я був на поминках одного голови колгоспу. Заїжджаю до села, і бачу – на кладовищі невеличка траурна процесія, людей мало – лише рідні та близькі. Односельці за небіжчиком чомусь не пішли. Нічого не розуміючи, я спитав: „Чому так?” А мені у провулку старі люди пояснили: „Він по собі хорошої пам’яті не залишив”. Якось навіть страшно було це чути. Однак потім його рідні на поминках, щоб не осоромитися перед присутніми, столи щедро заставили закусками і горілкою. Пили та їли усі, скільки могли. Хазяйка навіть просила: пийте, не соромтеся, небіжчик при житті полюбляв випити. Після вживання спиртного люди почали забувати, навіщо прийшли. Розмовляли на політичні теми, розповідали свіжі анекдоти. Ось такі негарні традиції склалися на нашій місцевості, ось що робить горілка. Раніше ж у нас, у Займищі, на поминках пили лише три чарки. А зараз... Щоправда, дехто з наших земляків вже почав замислюватися над традиціями. Одна моя знайома на 40 днів по своєму чоловікові віднесла до церкви поминальне, а застілля не стала проводити. І що ви думаєте? Світ клином не зійшовся, життя триває. Як сказав настоятель Свято-Миколаївської церкви у Щорсі отець Павло, було б добре, якщо б люди дотримувалися правильного проведення поминального обряду. Бо для душі небіжчика, котра протягом 40 днів проходить 20 митарств, необхідна допомога близьких, а передовсім – служба у церкві.
Георгій ЛЕПНЮК
Комментариев нет:
Отправить комментарий