З часом, коли літа на зиму повернули й припорошили сріблом голову, усе більше тяжієш до того місця, де, як колись казали, твій пуп заритий. Саме там, здається, зорі яскравіші, небо блакитніше, сонце ласкавіше. Там було щасливе дитинство, живі батьки, перші враження, врешті, пізнання світу.
П.В. Федосієнка життя поводило по світах. Штурманом дальнього плавання побачив багато країн. Жив у Литві, потім знову повернувся в Україну. Павло Васильович був серед перших, кому в квітні 1986-го довелося вступити у двобій із мирним атомом – три тижні в Чорнобилі ліквідатор, як і інші його побратими, ще й не усвідомлював усю небезпеку тієї роботи. Зараз він уже пенсіонер. Молодий за віком, але мудрий за життєвим досвідом. Певно, тому приїхав на малу батьківщину, щоб стишити темп свого життя, від рідної землі черпати силу.
- Ніколи не думав, що повернуся в Рогізки, - ділиться думками П.В. Федосієнко. – Але стіни чернігівської квартири іноді просто давлять.
Підремонтував батьківську хату, разом із дружиною (вона у нього ще працює, тож приїжджає тільки на вихідні) зайнялися грядками, посадили картопельки. У дворі квітнуть-буяють кручені паничі, петунії тощо. А посадила їх господиня у незвичні вазони: Павло Васильович поклав колоди, видовбав із них середину, а натомість заповнив землею. Красиво й зручно. Тут же, у хазяйському дворі дві квочки водять-оберігають своїх курчаточок. Підростає і надзвичайно моторний витівник Мурзик. Кошеня настільки жваве й грайливе, що з ним не засумуєш.
Неподалік, за сотню метрів від батьківської хати, було помешкання бабусі Павла Васильовича. Саме в цьому дворі минало дитинство малого Павлика. Хата давно зникла з лиця землі, а на місці такого рідного дворища виросли кущі, розрослися здичавілі дерева, розвелися на привіллі чортополохи. Якось щемно було за цим спостерігати, саме по собі визріло рішення облагородити занепале обійстя. З допомогою добрих людей викорчував дику рослинність. А потім найняв техніку й вирив глибокий ставок. Коли ледь зачепили джерельце – зупинилися, аби не завдати шкоди природі. Зараз поступово котлован заповнюється водою.
З часом П.В. Федосієнко планує запустити в ставок рибу, обсадити береги чагарниками й деревами. А поки що поставив добротний паркан, аби убезпечити перехожих і проїжджих, адже усе це - на узбіччі вулиці Шевченка. У серпні чекає довгожданих гостей: із Канади та з Голландії мають приїхати доньки з онуком. Тато з матусею дуже скучили, бо торік дівчата не приїжджали. Буде що показати нащадкам.
Як людина зовсім не публічна, Павло Васильович не хотів, аби розповідь про нього з’явилася на сторінках районного часопису. Проте маємо надто вже позитивний приклад для наслідування. Ми вже розповідали про ініціативу мешканця міста В.Г. Єрмоленка та його родини, підтриманий багатьма городянами. Тепер у кінці вулиці Янки Купала є чудове місце для відпочинку в будь-яку пору року. Й у Рогізках подібна ідея почала втілюватися. Приємно, що серед нас є неординарні люди, яким до снаги прикрашати світ, залишати по собі нащадкам вдячну і добру пам’ять.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
П.В. Федосієнка життя поводило по світах. Штурманом дальнього плавання побачив багато країн. Жив у Литві, потім знову повернувся в Україну. Павло Васильович був серед перших, кому в квітні 1986-го довелося вступити у двобій із мирним атомом – три тижні в Чорнобилі ліквідатор, як і інші його побратими, ще й не усвідомлював усю небезпеку тієї роботи. Зараз він уже пенсіонер. Молодий за віком, але мудрий за життєвим досвідом. Певно, тому приїхав на малу батьківщину, щоб стишити темп свого життя, від рідної землі черпати силу.
- Ніколи не думав, що повернуся в Рогізки, - ділиться думками П.В. Федосієнко. – Але стіни чернігівської квартири іноді просто давлять.
Підремонтував батьківську хату, разом із дружиною (вона у нього ще працює, тож приїжджає тільки на вихідні) зайнялися грядками, посадили картопельки. У дворі квітнуть-буяють кручені паничі, петунії тощо. А посадила їх господиня у незвичні вазони: Павло Васильович поклав колоди, видовбав із них середину, а натомість заповнив землею. Красиво й зручно. Тут же, у хазяйському дворі дві квочки водять-оберігають своїх курчаточок. Підростає і надзвичайно моторний витівник Мурзик. Кошеня настільки жваве й грайливе, що з ним не засумуєш.
Неподалік, за сотню метрів від батьківської хати, було помешкання бабусі Павла Васильовича. Саме в цьому дворі минало дитинство малого Павлика. Хата давно зникла з лиця землі, а на місці такого рідного дворища виросли кущі, розрослися здичавілі дерева, розвелися на привіллі чортополохи. Якось щемно було за цим спостерігати, саме по собі визріло рішення облагородити занепале обійстя. З допомогою добрих людей викорчував дику рослинність. А потім найняв техніку й вирив глибокий ставок. Коли ледь зачепили джерельце – зупинилися, аби не завдати шкоди природі. Зараз поступово котлован заповнюється водою.
З часом П.В. Федосієнко планує запустити в ставок рибу, обсадити береги чагарниками й деревами. А поки що поставив добротний паркан, аби убезпечити перехожих і проїжджих, адже усе це - на узбіччі вулиці Шевченка. У серпні чекає довгожданих гостей: із Канади та з Голландії мають приїхати доньки з онуком. Тато з матусею дуже скучили, бо торік дівчата не приїжджали. Буде що показати нащадкам.
Як людина зовсім не публічна, Павло Васильович не хотів, аби розповідь про нього з’явилася на сторінках районного часопису. Проте маємо надто вже позитивний приклад для наслідування. Ми вже розповідали про ініціативу мешканця міста В.Г. Єрмоленка та його родини, підтриманий багатьма городянами. Тепер у кінці вулиці Янки Купала є чудове місце для відпочинку в будь-яку пору року. Й у Рогізках подібна ідея почала втілюватися. Приємно, що серед нас є неординарні люди, яким до снаги прикрашати світ, залишати по собі нащадкам вдячну і добру пам’ять.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий