Ми познайомились у 2008-му, коли він приїхав у відпустку (до батьків у Займище), провівши рік у Великобританії. Тоді хлопцю було 22. Він захоплено розказував про коней, бідкався, що погано знає англійську, і мріяв одружитися із симпатичною українкою.
Відтоді наші шляхи не перетиналися. Поки не дізналася від Діминих батьків, що він подарував їм комп’ютер, і тепер вони хоч кожного дня можуть спілкуватися по скайпу.
…Перш, ніж розпитати про зміни, що відбулися за 5 років, згадуємо, з чого все починалося.
«Кінна кар’єра», за словами Дмитра, йому навіть не снилася. Після школи вчився у Щорському ПТУ на теслю. Потім – армія. Відслужив, повернувся додому, а працювати ніде. Навіть батько на заробітках у Києві. Поїхав і він. Та не встиг до пуття освоїтись, як будівельна фірма розпалася. Обидва опинилися на вулиці.
Після чергової невдалої спроби знайти нову роботу батько з сином стояли на зупинці. Маршрутки довго не було. Чоловіки були пригнічені. Розмовляти не хотілося. Щоб не нудитися, купили в кіоску кілька газет. В одній з них і знайшли оголошення про набір у школу наїзників-тренерів.
– Так випадок визначив синову долю, - каже Олексій Таран. Сам він повернувся додому (зараз працює водієм у міському споживчому товаристві). – Діма займався спортом. Не курив. Тому успішно пройшов усі випробування. Спочатку потрапив у кінну школу при Олександрійському (с. Лікарівка Кіровоградської області), потім - при філії «Дніпропетровський кінний завод № 65» Державного підприємства «Конярство України».
Це господарство, розташоване в с. Вишневому Покровського району, у 2011 році відзначило своє 80-річчя. Його створили для вирощування коней для Червоної Армії. Сюди за кіньми приїздив особисто Семен Будьоний. Нині завод має статус племінного. Вирощує скакунів чистокровної англійської та української скакових порід. Брати участь у перегонах коні починають з 2-річного віку. На 28 виступах минулого скакового сезону чистокровні скакуни філії здобули 10 призів. Цьогорічний Великий всеукраїнський приз Дербі виборов скакун саме цього конезаводу. (Приз Дербі – найголовніша нагорода, про яку мріють кіннотники. Відзнака була започаткована у 1780 році в англійському містечку Епсон лордом Дербі. Відтоді це ім’я має головний приз у перегонах трирічних коней чистокровної верхової породи на дистанції 1,5 милі – 2414м).
- Ми вивчали методи роботи з кіньми, їхню психологію, основи ветеринарії, антидопінгові правила, - додає Дмитро. – Було багато практики. Я потрапив у групу до ірландського тренера Девіда Кігана. Він був дуже вимогливий. Його коронна фраза: «На землі ти – людина, на коні ти – наїзник». Заслужити похвалу Девіда було непросто. Зате під кінець навчання (воно тривало рік) він почав говорити з нами про роботу за кордоном. Якщо чесно, ні я, ні мої друзі не дуже вірили. Тому з радістю погодились на ту, що «підвернулася» в Україні.
Молодих наїзників запросили попрацювати помічниками каскадерів на зйомках фільму «Тарас Бульба». (Вони почалися в лютому 2007 року. В окремих сценах стрічки брали участь більше тисячі учасників масових зйомок, 150 коней, близько сотні каскадерів).
– Багато батальних сцен знімали в Кам’янці-Подільському, - згадує Дмитро.- Побачивши, як ми їздимо на конях, нас запросили «в артисти». Бувало, зранку ти – козак, а після обіду – шляхтич.
На зйомках ми пробули майже 5 місяців. Потім – професійні випробування і розподіл. Мені випала Великобританія. Місто Йорк у графстві Північний Йоркшир з населенням близько 140 тисяч жителів.
– Навіть не питаю, чи були проблеми…
– З мовою. У Займищі я вивчав німецьку. Англійську нам викладали у школах наїзників. Мені довелося починати з азів. Встиг небагато. На перших порах англійців майже не розумів. Слухав, кивав головою і посміхався. Довелось наймати репетитора.
А з роботою проблем практично не було. Не один раз з вдячністю згадував свого вимогливого тренера.
– Розкажи, де і як працюєш.
– Мого роботодавця звуть Кевін Роян. У нього я з самого першого дня. (Контракт був укладений на 5 років). Він утримує породистих скакунів. Дуже багата людина. А його син працює на конезаводі ветеринаром. Дочка – наїзниця. Думаю, це правильно. Молоді всього в житті повинні добиватися самі.
У мої обов’язки входить насамперед тренінг коней. Склад «команди» постійно міняється, а кількість завжди одна – 6. Щодня працюю з кіньми 5 годин. Це - планомірний процес підготовки коней до досягнення ними найвищих показників при випробуваннях на іподромі або в спортивних змаганнях. Готую коней і до показів перед глядачами - на спеціально обладнаному майданчику та перед покупцями на аукціонах. Тут трохи інші завдання. Кінь має вразити красивими природними рухами, привабливим екстер’єром.
– То ти їх ще й чепуриш?
– Як наречених. З голови до ніг. Вірніше, до копит. Змащую їх спеціальною олією, щоб блищали. Гриву розчісую, заплітаю. Чим вищий рейтинг коня, тим вища доплата тренеру. Доплачують також, коли кінь перемагає на скачках. Я супроводжую своїх підопічних скакунів усюди. Побував не тільки в багатьох містах Великобританії, а й інших країн.
– Платні на життя вистачає?
– Цілком. Житлом забезпечує господар. Правда, за комунальні послуги треба платити самому. Готувати теж краще самому - так можна більше зекономити на відпочинок чи на якусь велику покупку.
- Яку, наприклад?
- У моєму випадку – на машину. Уже змінив п’яту. Зараз, коли отримав вид на помешкання, треба думати про житло. Тим більше, що тепер я не сам. У 2010 році ми з Юлею одружилися. Вона чернігівка. За професією юрист.
- Не захотів багатої англійки?
- Вони ж не вміють готувати українського борщу.
- Дружина працює?
- Так, поки в госпіталі. Далі – побачимо.
- Звик уже у великому місті?
- Звісно. Воно дуже красиве. Тут збереглися ще середньовічні будівлі. Найвідоміша – Йоркський собор. Він споруджений у 14 столітті. А іподром – у 17-му. Він та стадіон – основні місцеві спортивні споруди.
- Ти вже неабияк знаєшся на конях. Судячи з їхніх характеристик, яким може бути рік Коня, що настав (за китайським календарем) 31 січня?
- Думаю: хорошим. Бо коні мають добру вдачу. Вони довірливі, чуйні. В той же час не терплять поганого ставлення. Грубість і часті покарання роблять коней заляканими. При роботі з ними спокоєм та терпінням можна досягти набагато більших результатів, ніж побоями…
Марія Ісаченко
Фото з архіву Дмитра Тарана.
Відтоді наші шляхи не перетиналися. Поки не дізналася від Діминих батьків, що він подарував їм комп’ютер, і тепер вони хоч кожного дня можуть спілкуватися по скайпу.
…Перш, ніж розпитати про зміни, що відбулися за 5 років, згадуємо, з чого все починалося.
«Кінна кар’єра», за словами Дмитра, йому навіть не снилася. Після школи вчився у Щорському ПТУ на теслю. Потім – армія. Відслужив, повернувся додому, а працювати ніде. Навіть батько на заробітках у Києві. Поїхав і він. Та не встиг до пуття освоїтись, як будівельна фірма розпалася. Обидва опинилися на вулиці.
Після чергової невдалої спроби знайти нову роботу батько з сином стояли на зупинці. Маршрутки довго не було. Чоловіки були пригнічені. Розмовляти не хотілося. Щоб не нудитися, купили в кіоску кілька газет. В одній з них і знайшли оголошення про набір у школу наїзників-тренерів.
– Так випадок визначив синову долю, - каже Олексій Таран. Сам він повернувся додому (зараз працює водієм у міському споживчому товаристві). – Діма займався спортом. Не курив. Тому успішно пройшов усі випробування. Спочатку потрапив у кінну школу при Олександрійському (с. Лікарівка Кіровоградської області), потім - при філії «Дніпропетровський кінний завод № 65» Державного підприємства «Конярство України».
Це господарство, розташоване в с. Вишневому Покровського району, у 2011 році відзначило своє 80-річчя. Його створили для вирощування коней для Червоної Армії. Сюди за кіньми приїздив особисто Семен Будьоний. Нині завод має статус племінного. Вирощує скакунів чистокровної англійської та української скакових порід. Брати участь у перегонах коні починають з 2-річного віку. На 28 виступах минулого скакового сезону чистокровні скакуни філії здобули 10 призів. Цьогорічний Великий всеукраїнський приз Дербі виборов скакун саме цього конезаводу. (Приз Дербі – найголовніша нагорода, про яку мріють кіннотники. Відзнака була започаткована у 1780 році в англійському містечку Епсон лордом Дербі. Відтоді це ім’я має головний приз у перегонах трирічних коней чистокровної верхової породи на дистанції 1,5 милі – 2414м).
- Ми вивчали методи роботи з кіньми, їхню психологію, основи ветеринарії, антидопінгові правила, - додає Дмитро. – Було багато практики. Я потрапив у групу до ірландського тренера Девіда Кігана. Він був дуже вимогливий. Його коронна фраза: «На землі ти – людина, на коні ти – наїзник». Заслужити похвалу Девіда було непросто. Зате під кінець навчання (воно тривало рік) він почав говорити з нами про роботу за кордоном. Якщо чесно, ні я, ні мої друзі не дуже вірили. Тому з радістю погодились на ту, що «підвернулася» в Україні.
Молодих наїзників запросили попрацювати помічниками каскадерів на зйомках фільму «Тарас Бульба». (Вони почалися в лютому 2007 року. В окремих сценах стрічки брали участь більше тисячі учасників масових зйомок, 150 коней, близько сотні каскадерів).
– Багато батальних сцен знімали в Кам’янці-Подільському, - згадує Дмитро.- Побачивши, як ми їздимо на конях, нас запросили «в артисти». Бувало, зранку ти – козак, а після обіду – шляхтич.
На зйомках ми пробули майже 5 місяців. Потім – професійні випробування і розподіл. Мені випала Великобританія. Місто Йорк у графстві Північний Йоркшир з населенням близько 140 тисяч жителів.
– Навіть не питаю, чи були проблеми…
– З мовою. У Займищі я вивчав німецьку. Англійську нам викладали у школах наїзників. Мені довелося починати з азів. Встиг небагато. На перших порах англійців майже не розумів. Слухав, кивав головою і посміхався. Довелось наймати репетитора.
А з роботою проблем практично не було. Не один раз з вдячністю згадував свого вимогливого тренера.
– Розкажи, де і як працюєш.
– Мого роботодавця звуть Кевін Роян. У нього я з самого першого дня. (Контракт був укладений на 5 років). Він утримує породистих скакунів. Дуже багата людина. А його син працює на конезаводі ветеринаром. Дочка – наїзниця. Думаю, це правильно. Молоді всього в житті повинні добиватися самі.
У мої обов’язки входить насамперед тренінг коней. Склад «команди» постійно міняється, а кількість завжди одна – 6. Щодня працюю з кіньми 5 годин. Це - планомірний процес підготовки коней до досягнення ними найвищих показників при випробуваннях на іподромі або в спортивних змаганнях. Готую коней і до показів перед глядачами - на спеціально обладнаному майданчику та перед покупцями на аукціонах. Тут трохи інші завдання. Кінь має вразити красивими природними рухами, привабливим екстер’єром.
– То ти їх ще й чепуриш?
– Як наречених. З голови до ніг. Вірніше, до копит. Змащую їх спеціальною олією, щоб блищали. Гриву розчісую, заплітаю. Чим вищий рейтинг коня, тим вища доплата тренеру. Доплачують також, коли кінь перемагає на скачках. Я супроводжую своїх підопічних скакунів усюди. Побував не тільки в багатьох містах Великобританії, а й інших країн.
– Платні на життя вистачає?
– Цілком. Житлом забезпечує господар. Правда, за комунальні послуги треба платити самому. Готувати теж краще самому - так можна більше зекономити на відпочинок чи на якусь велику покупку.
- Яку, наприклад?
- У моєму випадку – на машину. Уже змінив п’яту. Зараз, коли отримав вид на помешкання, треба думати про житло. Тим більше, що тепер я не сам. У 2010 році ми з Юлею одружилися. Вона чернігівка. За професією юрист.
- Не захотів багатої англійки?
- Вони ж не вміють готувати українського борщу.
- Дружина працює?
- Так, поки в госпіталі. Далі – побачимо.
- Звик уже у великому місті?
- Звісно. Воно дуже красиве. Тут збереглися ще середньовічні будівлі. Найвідоміша – Йоркський собор. Він споруджений у 14 столітті. А іподром – у 17-му. Він та стадіон – основні місцеві спортивні споруди.
- Ти вже неабияк знаєшся на конях. Судячи з їхніх характеристик, яким може бути рік Коня, що настав (за китайським календарем) 31 січня?
- Думаю: хорошим. Бо коні мають добру вдачу. Вони довірливі, чуйні. В той же час не терплять поганого ставлення. Грубість і часті покарання роблять коней заляканими. При роботі з ними спокоєм та терпінням можна досягти набагато більших результатів, ніж побоями…
Марія Ісаченко
Фото з архіву Дмитра Тарана.
Комментариев нет:
Отправить комментарий