Правду кажучи, вже не перший рік у Щорсі періодично спалахують суперечки щодо долі локомотивного депо. Залізничники, ветерани галузі та й звичайні щорсівчани доволі близько до серця беруть тему можливого закриття цього підприємства.
Передовсім, треба дещо повернутися назад, у лютий 2013 року, коли керівник Південно-Західної залізниці О.Кривопішин письмово зобов’язав підпорядкований керівний склад всі накази про проведення структурних змін, які передбачають зменшення штатних одиниць, готувати лише за його підписом. До того ж – за попереднім узгодженням з відповідними галузевими органами й після обговорення з профспілками. Тобто будь-яке скорочення заборонялося робити раптово, а братися за нього дозволялося лише на підставі підтвердженого позитивного економічного ефекту. Цей документ заспокоїв щорських залізничників – як не як, а працюють вони добре, вміло, тож і в підприємства, певно, є майбутнє. Аж не так…
Тринадцятого січня 2014 року з Києва до депо надійшов «офіційний папір» за підписами заступника начальника ПЗЗ І.Антонюка і начальника галузевої служби локомотивного господарства В.Литвиненка. (Щоправда, замість точного датування на ньому чомусь стояв лише рік – 2013-ий). Помітка на 1-ій сторінці гласила: «Для неухильного використання в роботі». А змістом «депеші» був перелік заходів з реорганізації локомотивного депо Щорс й перетворення його на структурний підрозділ іншого депо - Конотоп.
При цьому було посилання на цільову програму реформування залізничного транспорту. Про вказівку О.Кривопішина з кадрових питань, обговорення на профспілкових зборах, економічне обгрунтування доцільності змін – ані слова. Далі – ще дивніше. У переліку заходів першим пунктом значилося – створити комісію з реорганізації… ще до 31 грудня 2013 року, тобто фактично вимагалося зробити це «заднім числом». Пункт другий взагалі виглядав як вирок для депо: до 28 лютого організувати зняття підприємства з обліку в органах влади та в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій. А потім – і решта вимог: закрити рахунки в банках, попередити колектив про зміни в організації виробництва і праці, провести процедуру вивільнення працівників, знищити до 31 березня печатку і штампи. Коли все написане стало відомо залізничникам, багато хто подумав: ось і приїхали…
5 лютого до Щорса особисто прибув начальник служби локомотивного господарства В.Литвиненко для того, аби зустрітися з колективом. На зборах він чітко констатував: реорганізація попри все таки відбудеться протягом першого кварталу 2014 року. Наразі лише ведеться обговорення деталей цього процесу. Спочатку був намір перетворити депо на цех експлуатації й залишити працювати там близько сотні людей (з 218 нині працюючих). Однак з огляду на ряд факторів залізничне керівництво зупинило свій вибір на іншому варіанті: створити у Щорсі оборотне депо, підпорядкувавши його Конотопу. При цьому В.Литвиненко заявив, що скорочення штатів передбачене мінімальне, так що хвилюватися немає підстав.
Реакція залізничників порадувала б будь-яку нормальну людину: вони не схилили мовчки голови й почали ставити конкретні запитання. Де тоді економія від запропонованої реорганізації, чому не названі цифри? Кому не подобається робота депо у Щорсі, адже це підприємство не є збитковим? Чому реформування хочуть провести за рахунок звільненнь?.. Поміж виступаючих були й ті, які ґрунтовно підготувалися до розмови, саме вони озвучили офіційне визначення, що колектив «оборотного депо» складається з трохи більш як двох десятків осіб. Мимоволі напрошувалося питання: а куди ж подітися решті – майже двом сотням? В.Литвиненко намагався всіх заспокоїти, мовляв, якщо у вас будуть промислові замовлення, то робочі місця збережуться, Але чи повірив йому хтось? Більше того - нагадали: свого часу наше локомотивне депо отримало відповідний дозвіл на ремонт певних зразків залізничної техніки. У разі юридичної ліквідації підприємства старі документи втрачають чинність, тобто щорсівчани вже не зможуть розраховувати на нові замовлення і виконувати їх. Як бути в такій ситуації? Врешті-решт, пустопорожнім обіцянкам люди віри не ймуть, їм треба показати реальний документ, який би гарантував збереження штату того депо, де вони працюють зараз. Наразі ж такого документа нема. До того ж В.Литвиненко, говорячи про перспективи підприємства, таки визнав, що не може дати гарантії того, що буде з локомотивним депо у Щорсі через два роки, або через п’ять. Він може говорити лише про найближче майбутнє, тобто – 2014-ий рік. Яким буде продовження цього процесу – невідомо…
Дещо згодом свою думку стосовно останніх подій висловив начальник локомотивного депо В.Зайончковський. Він заперечив наявність економічних підстав для реорганізації підприємства. Колектив у Щорсі – професійний, здатний виконувати різні виробничі завдання. Підпорядкування Конотопу матиме відверто сумнівні наслідки. Навряд чи хтось сторонній щиро дбатиме про те, аби завантажити щорські цехи роботою. У депо першою може закритися столярка, потім дійде черга до ремонтників. І це – на додачу до гарантованого скорочення бухгалтерії й ряду керівних посад. Дехто з «оптимізаторів» почав говорити, ніби колектив зменшиться лише на 6 штатних одиниць.
«Гаразд, - резюмував у розмові В.Зайончковський. - Окрім мене, у депо є ще п’ять пенсіонерів. Гадаю, ніхто з нас не заперечуватиме, аби завтра звільнитися й зробити таким чином економію для залізниці. Однак неодмінно з умовою - залишити нинішній статус депо у Щорсі. Хоча чи погодяться на такий варіант ті, хто у столиці грає людськими долями?»
Окрема тема – що втратить місцева громада від змін. Якщо надалі наші залізничники формально працюватимуть у Конотопі Сумської області, то куди сплачуватимуться податки й соціальні платежі? Відповідь відома… Варто нагадати, що міському бюджету від депо щомісяця надходить в середньому понад 140 тисяч гривень, а відрахування до пенсійного фонду торік склали більш, ніж чотири мільйони. То кому стане краще від «реорганізації» - дуже велике запитання.
Також робітники вирішили 5 лютого звернутися по допомогу в розв’язанні своїх проблем до депутата Верховної Ради О.Ляшка. Заради недопущення руйнації підприємства вони ладні стукати в будь-які двері й хапатися за будь-яку соломинку. І немає різниці, в кого які політичні погляди, головне – отримати конкретний результат. Врешті-решт, мова ж йде про майбутнє майже кожного з них. Скажімо, ось є три брати Ткаченки, залізничники вже у третьому поколінні. Ще їхній дід працював на залізниці, батько був робітником депо, а вони нині – слюсарі ремонтного цеху. Усі, як-то кажуть, на хорошому рахунку, з нагородами та заохоченнями від керівництва. В Олега – 14 років трудового стажу, в Михайла – 18, у Віті – 19. Для них депо це не просто місце роботи, це цілий світ – з друзями і можливостями самореалізації в житті. Вони неодноразово бували у відрядженнях до інших підприємств Укрзалізниці й без тіні сумніву стверджують: у Щорсі працюють фахівці, причому не гірше, а подекуди й краще, ніж усюди. Тож чому «нагорі» виникла ідея реорганізувати саме наше депо? Якщо почнеться скорочення – куди потім підеш? Хіба що на лісопилку, та й то – не факт. Втратити роботу у депо – як далі без цього? Сьогодні працювали на ремонті вагона, а вже у недалекій перспективі опинитися на вулиці? Подібні думки висловив і столяр О.Корюківський. Він вже 14 років на підприємстві. Замовлення виконував різні – виготовлення віконних рам для Дарницького депо, виробництво матеріалів для ремонту снігоочисників та думпкарів. «Залізнична техніка дійсно складається переважно з металу, пластмаси та скла, але й без дерева вона не обійдеться. Хотілося б і далі працювати, зрештою, досвід є і бажання – теж. Проте як воно далі буде – невідомо».
До речі, так званий людський фактор реорганізації депо цими прикладами не обмежується. Не слід забувати, що потім за кожною довідкою доведеться їхати в Конотоп, за 120 кілометрів, з пересадкою в Бахмачі. Зручно це, чи ні? Питання риторичне… А стосовно запевнень окремих посадовців, що майже нікого не звільнять, то хіба так воно буде у дійсності? Адже тихе скорочення вже триває: у 2010 році працюючих було 226, зараз – 218. Можна лише уявити, як пришвидшиться процес у разі зміни статусу депо. Бо приклади деяких інших місцевих залізничних підрозділів свідчать промовисто - кількість робочих місць після «нововведень» відчутно зменшилася.
Словом, не кращі часи чекають залізничну галузь, принаймні, у Щорсі – точно. Саме за таких умов зростає важливість такого поняття як солідарність. Спільний інтерес змусить людей і діяти спільно, усвідомити правильність старого прислів’я: «Разом ми – сила». А інакше – через деяких час, можливо, залишиться хіба що тужливо згадувати – «Було колись депо, був колись Щорс».
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Сталева колія, яка ділить місто навпіл, є ніби артерією, що поєднує минуле з сучасністю, а багато хто пов’язує з нею надії, якщо не на відродження, то хоча б на збереження Щорса. Дехто з наших земляків не вірив, що колись таки «нагорі» зважаться взятися за місцеве депо, але одна подія в січні 2014 року змусила всіх інакше поглянути на ситуацію.
Передовсім, треба дещо повернутися назад, у лютий 2013 року, коли керівник Південно-Західної залізниці О.Кривопішин письмово зобов’язав підпорядкований керівний склад всі накази про проведення структурних змін, які передбачають зменшення штатних одиниць, готувати лише за його підписом. До того ж – за попереднім узгодженням з відповідними галузевими органами й після обговорення з профспілками. Тобто будь-яке скорочення заборонялося робити раптово, а братися за нього дозволялося лише на підставі підтвердженого позитивного економічного ефекту. Цей документ заспокоїв щорських залізничників – як не як, а працюють вони добре, вміло, тож і в підприємства, певно, є майбутнє. Аж не так…
Тринадцятого січня 2014 року з Києва до депо надійшов «офіційний папір» за підписами заступника начальника ПЗЗ І.Антонюка і начальника галузевої служби локомотивного господарства В.Литвиненка. (Щоправда, замість точного датування на ньому чомусь стояв лише рік – 2013-ий). Помітка на 1-ій сторінці гласила: «Для неухильного використання в роботі». А змістом «депеші» був перелік заходів з реорганізації локомотивного депо Щорс й перетворення його на структурний підрозділ іншого депо - Конотоп.
При цьому було посилання на цільову програму реформування залізничного транспорту. Про вказівку О.Кривопішина з кадрових питань, обговорення на профспілкових зборах, економічне обгрунтування доцільності змін – ані слова. Далі – ще дивніше. У переліку заходів першим пунктом значилося – створити комісію з реорганізації… ще до 31 грудня 2013 року, тобто фактично вимагалося зробити це «заднім числом». Пункт другий взагалі виглядав як вирок для депо: до 28 лютого організувати зняття підприємства з обліку в органах влади та в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій. А потім – і решта вимог: закрити рахунки в банках, попередити колектив про зміни в організації виробництва і праці, провести процедуру вивільнення працівників, знищити до 31 березня печатку і штампи. Коли все написане стало відомо залізничникам, багато хто подумав: ось і приїхали…
5 лютого до Щорса особисто прибув начальник служби локомотивного господарства В.Литвиненко для того, аби зустрітися з колективом. На зборах він чітко констатував: реорганізація попри все таки відбудеться протягом першого кварталу 2014 року. Наразі лише ведеться обговорення деталей цього процесу. Спочатку був намір перетворити депо на цех експлуатації й залишити працювати там близько сотні людей (з 218 нині працюючих). Однак з огляду на ряд факторів залізничне керівництво зупинило свій вибір на іншому варіанті: створити у Щорсі оборотне депо, підпорядкувавши його Конотопу. При цьому В.Литвиненко заявив, що скорочення штатів передбачене мінімальне, так що хвилюватися немає підстав.
Реакція залізничників порадувала б будь-яку нормальну людину: вони не схилили мовчки голови й почали ставити конкретні запитання. Де тоді економія від запропонованої реорганізації, чому не названі цифри? Кому не подобається робота депо у Щорсі, адже це підприємство не є збитковим? Чому реформування хочуть провести за рахунок звільненнь?.. Поміж виступаючих були й ті, які ґрунтовно підготувалися до розмови, саме вони озвучили офіційне визначення, що колектив «оборотного депо» складається з трохи більш як двох десятків осіб. Мимоволі напрошувалося питання: а куди ж подітися решті – майже двом сотням? В.Литвиненко намагався всіх заспокоїти, мовляв, якщо у вас будуть промислові замовлення, то робочі місця збережуться, Але чи повірив йому хтось? Більше того - нагадали: свого часу наше локомотивне депо отримало відповідний дозвіл на ремонт певних зразків залізничної техніки. У разі юридичної ліквідації підприємства старі документи втрачають чинність, тобто щорсівчани вже не зможуть розраховувати на нові замовлення і виконувати їх. Як бути в такій ситуації? Врешті-решт, пустопорожнім обіцянкам люди віри не ймуть, їм треба показати реальний документ, який би гарантував збереження штату того депо, де вони працюють зараз. Наразі ж такого документа нема. До того ж В.Литвиненко, говорячи про перспективи підприємства, таки визнав, що не може дати гарантії того, що буде з локомотивним депо у Щорсі через два роки, або через п’ять. Він може говорити лише про найближче майбутнє, тобто – 2014-ий рік. Яким буде продовження цього процесу – невідомо…
Дещо згодом свою думку стосовно останніх подій висловив начальник локомотивного депо В.Зайончковський. Він заперечив наявність економічних підстав для реорганізації підприємства. Колектив у Щорсі – професійний, здатний виконувати різні виробничі завдання. Підпорядкування Конотопу матиме відверто сумнівні наслідки. Навряд чи хтось сторонній щиро дбатиме про те, аби завантажити щорські цехи роботою. У депо першою може закритися столярка, потім дійде черга до ремонтників. І це – на додачу до гарантованого скорочення бухгалтерії й ряду керівних посад. Дехто з «оптимізаторів» почав говорити, ніби колектив зменшиться лише на 6 штатних одиниць.
«Гаразд, - резюмував у розмові В.Зайончковський. - Окрім мене, у депо є ще п’ять пенсіонерів. Гадаю, ніхто з нас не заперечуватиме, аби завтра звільнитися й зробити таким чином економію для залізниці. Однак неодмінно з умовою - залишити нинішній статус депо у Щорсі. Хоча чи погодяться на такий варіант ті, хто у столиці грає людськими долями?»
Окрема тема – що втратить місцева громада від змін. Якщо надалі наші залізничники формально працюватимуть у Конотопі Сумської області, то куди сплачуватимуться податки й соціальні платежі? Відповідь відома… Варто нагадати, що міському бюджету від депо щомісяця надходить в середньому понад 140 тисяч гривень, а відрахування до пенсійного фонду торік склали більш, ніж чотири мільйони. То кому стане краще від «реорганізації» - дуже велике запитання.
Також робітники вирішили 5 лютого звернутися по допомогу в розв’язанні своїх проблем до депутата Верховної Ради О.Ляшка. Заради недопущення руйнації підприємства вони ладні стукати в будь-які двері й хапатися за будь-яку соломинку. І немає різниці, в кого які політичні погляди, головне – отримати конкретний результат. Врешті-решт, мова ж йде про майбутнє майже кожного з них. Скажімо, ось є три брати Ткаченки, залізничники вже у третьому поколінні. Ще їхній дід працював на залізниці, батько був робітником депо, а вони нині – слюсарі ремонтного цеху. Усі, як-то кажуть, на хорошому рахунку, з нагородами та заохоченнями від керівництва. В Олега – 14 років трудового стажу, в Михайла – 18, у Віті – 19. Для них депо це не просто місце роботи, це цілий світ – з друзями і можливостями самореалізації в житті. Вони неодноразово бували у відрядженнях до інших підприємств Укрзалізниці й без тіні сумніву стверджують: у Щорсі працюють фахівці, причому не гірше, а подекуди й краще, ніж усюди. Тож чому «нагорі» виникла ідея реорганізувати саме наше депо? Якщо почнеться скорочення – куди потім підеш? Хіба що на лісопилку, та й то – не факт. Втратити роботу у депо – як далі без цього? Сьогодні працювали на ремонті вагона, а вже у недалекій перспективі опинитися на вулиці? Подібні думки висловив і столяр О.Корюківський. Він вже 14 років на підприємстві. Замовлення виконував різні – виготовлення віконних рам для Дарницького депо, виробництво матеріалів для ремонту снігоочисників та думпкарів. «Залізнична техніка дійсно складається переважно з металу, пластмаси та скла, але й без дерева вона не обійдеться. Хотілося б і далі працювати, зрештою, досвід є і бажання – теж. Проте як воно далі буде – невідомо».
До речі, так званий людський фактор реорганізації депо цими прикладами не обмежується. Не слід забувати, що потім за кожною довідкою доведеться їхати в Конотоп, за 120 кілометрів, з пересадкою в Бахмачі. Зручно це, чи ні? Питання риторичне… А стосовно запевнень окремих посадовців, що майже нікого не звільнять, то хіба так воно буде у дійсності? Адже тихе скорочення вже триває: у 2010 році працюючих було 226, зараз – 218. Можна лише уявити, як пришвидшиться процес у разі зміни статусу депо. Бо приклади деяких інших місцевих залізничних підрозділів свідчать промовисто - кількість робочих місць після «нововведень» відчутно зменшилася.
Словом, не кращі часи чекають залізничну галузь, принаймні, у Щорсі – точно. Саме за таких умов зростає важливість такого поняття як солідарність. Спільний інтерес змусить людей і діяти спільно, усвідомити правильність старого прислів’я: «Разом ми – сила». А інакше – через деяких час, можливо, залишиться хіба що тужливо згадувати – «Було колись депо, був колись Щорс».
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий