Життя втомилося від тебе?
Ні! Чому ж ти сам втомився в світі жити?
Батьками дерево життя дароване тобі
Ти так безжалісно зумів перепинити.
А, може, хтось тобі у келих
Підлив словесний яд
І отруїв словами?
На жаль, хвороба ця між нас
Й впивається в слабких
смертельними кігтями.
А, може, то прийшов твій день і час,
В народі кажуть: добрі люди треба й Богу.
Та надто рано ти покинув нас
Й ступив на ту одну,
для всіх без винятку, дорогу?
А на порозі вже весна.
Ось-ось барвінок розплете
блакитні коси.
На пагорбок землі, де спочиваєш ти,
Завжди збігатимуть
дружини й доньки сльози.
Раїса ФЕДЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий