Хоч і запізніло, але весна все ж таки звільнила вулиці від снігу. Правду кажучи, ліпшим краєвид від цього не став. Воно й зрозуміло: ніщо тепер не ховає від людського ока отой непотріб, який залишили по собі деякі тутешні мешканці.
Погодьмося, сміття у місті та селах вистачає. За наявності бажання знайти в будь-якому населеному пункті занедбаний куток – не проблема. Зрештою, питання вивезення та утилізації побутових відходів для Щорсівщини і досі є дуже актуальним. Але сьогодні варто обговорити цю тему дещо в іншому контексті. Як добре відомо, навіть відходи людської життєдіяльності здатні приносити користь. У високоорганізованих суспільствах належне поводження з вторинними ресурсами й роздільне складування сміття стало не просто нормою, а й засобом отримання прибутку. Папір, пляшки, металеві банки з-під пива – все йде в діло, тобто в переробку. За великим рахунком, такого роду підхід дозволяє розв’язати одночасно дві проблеми: звільнити місцевість від надлишку всілякого непотребу і розвинути ресурсозаміщуючі технології. Таким чином не лише зберігається довкілля, а й створюються передумови для розвитку нових сфер підприємницької діяльності.
Відразу треба зазначити, що один з так званих вторинних ресурсів, а саме – металобрухт, вже давно перебуває у сфері пильної уваги наших підприємливих земляків. Будь-яка непотрібна залізяка (а інколи – й потрібна) швидко опиняється на пункті прийому. Протягом останнього десятиріччя вартість чорного брухту неодноразово й доволі відчутно коливалася – то майже три гривні за кілограм, то менш ніж одна гривня. Як-то кажуть, діє закон капіталізму з двома головними факторами: попитом і пропозицією. А ось з папером, пластиком, склобоєм та пляшками ситуація інакша. Ринкова кон’юктура колись то радувала закупівельників усієї тієї «вторсировини», то кидала в провалля зневіри. Отже, що й до чого в цьому різновиді економічної діяльності? Якщо згадати про докризовий період, то ситуація виглядала наступним чином. Ще років з п’ять тому в Щорсі завдяки приватній ініціативі процес збору і вивозу вторсировини був відлагоджений доволі непогано. У якості прикладу можна навести прийом пляшок. Зазвичай протягом місяця на приймальну базу в Чернігів їх вивозилося понад тридцять тисяч штук. Найбільш ходовими були пивні, далі «за популярністю» йшли горілчані та винні. Як правило, вони й коштували найдорожче. А різноманітна екзотика на кшталт коньячних або лікерних потрапляла у так званий бій. (До речі, склобою за місяць назбирувалося близько семи тонн – чималий фургон. Приймальна вартість такого ресурсу інколи залежала від сортування – на біло скло і кольорове). Основним здавачем пляшок було населення (до 75%), для декого з наших земляків ця справа навіть стала своєрідним джерелом приробітку. Принаймні, пляшки на вулицях, як правило, не валялися, бо чиєсь пильне око вмить їх знаходило.
Непогані обсяги давала макулатура (по дві фури на місяць). В основному вона складалася з гафрокартону від усіляких ящиків та упаковки. В обласному центрі «оптовики» майже все переправляли до Обухова (Київська область), де виготовляється туалетний папір. Наприкінці минулого року за макулатуру давали ледве 15 копійок за кілограм, але нині справа повернулася інакше. Один з приватних підприємців у Щорсі на території заготконтори приймає вже по 40 коп. (Принагідно довелося перевірити чутки, ніби в Корюківці можна здати паперовий непотріб на шпалерну фабрику. Але відповідь у приймальні підприємства розчарувала: колись у них один бізнесмен орендував кіоск, де приймав макулатуру, але вже близько року минуло, як він припинив цю діяльність. До того ж Корюківська фабрика не займається переробкою паперу й сама думає – куди б його збути відходи власного виробництва…)
Огляд місцевого ринку вторсировини треба завершити згадкою про поліетилен (ту ж таки плівку). Свого часу на переробку до Чернігова раз на чотири тижні вивозили фуру такого «добра». Там функціонує декілька цехів з виробництва пластикового одноразового посуду – ось їм і потрібна сировина…
Підсумовуючи вищенаведене, можна упевнено констатувати: колись наш райцентр стабільно, з місяця в місяць, опосередковано очищався від різноманітного, скажемо чесно - сміття, саме завдяки приватно організованій схемі поводження з побутовим непотребом. Без перебільшення слід визнати, що місто від цього ставало значно чистішим. Більше того, цей приклад спонукав ще чотирьох тутешніх громадян присвятити час подібному різновиду бізнесу. Але виникла проблема. Хто ним займався легально – того обклали ставкою податку, що практично дорівнювала ставці на торгівлю ювелірними прикрасами. Хоча порівнювати все це між соболю навряд чи коректно. А згодом прийшла в країну економічна криза - і вторсировина втратила свою колишню актуальність. Нею потроху все ж таки займаються, але вже не так масштабно, як у минулому. А Щорс після всього цього чистішим не став. Можна навіть сказати – навпаки. Принаймні, битого скла на тротуарах точно додалося…
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Погодьмося, сміття у місті та селах вистачає. За наявності бажання знайти в будь-якому населеному пункті занедбаний куток – не проблема. Зрештою, питання вивезення та утилізації побутових відходів для Щорсівщини і досі є дуже актуальним. Але сьогодні варто обговорити цю тему дещо в іншому контексті. Як добре відомо, навіть відходи людської життєдіяльності здатні приносити користь. У високоорганізованих суспільствах належне поводження з вторинними ресурсами й роздільне складування сміття стало не просто нормою, а й засобом отримання прибутку. Папір, пляшки, металеві банки з-під пива – все йде в діло, тобто в переробку. За великим рахунком, такого роду підхід дозволяє розв’язати одночасно дві проблеми: звільнити місцевість від надлишку всілякого непотребу і розвинути ресурсозаміщуючі технології. Таким чином не лише зберігається довкілля, а й створюються передумови для розвитку нових сфер підприємницької діяльності.
Відразу треба зазначити, що один з так званих вторинних ресурсів, а саме – металобрухт, вже давно перебуває у сфері пильної уваги наших підприємливих земляків. Будь-яка непотрібна залізяка (а інколи – й потрібна) швидко опиняється на пункті прийому. Протягом останнього десятиріччя вартість чорного брухту неодноразово й доволі відчутно коливалася – то майже три гривні за кілограм, то менш ніж одна гривня. Як-то кажуть, діє закон капіталізму з двома головними факторами: попитом і пропозицією. А ось з папером, пластиком, склобоєм та пляшками ситуація інакша. Ринкова кон’юктура колись то радувала закупівельників усієї тієї «вторсировини», то кидала в провалля зневіри. Отже, що й до чого в цьому різновиді економічної діяльності? Якщо згадати про докризовий період, то ситуація виглядала наступним чином. Ще років з п’ять тому в Щорсі завдяки приватній ініціативі процес збору і вивозу вторсировини був відлагоджений доволі непогано. У якості прикладу можна навести прийом пляшок. Зазвичай протягом місяця на приймальну базу в Чернігів їх вивозилося понад тридцять тисяч штук. Найбільш ходовими були пивні, далі «за популярністю» йшли горілчані та винні. Як правило, вони й коштували найдорожче. А різноманітна екзотика на кшталт коньячних або лікерних потрапляла у так званий бій. (До речі, склобою за місяць назбирувалося близько семи тонн – чималий фургон. Приймальна вартість такого ресурсу інколи залежала від сортування – на біло скло і кольорове). Основним здавачем пляшок було населення (до 75%), для декого з наших земляків ця справа навіть стала своєрідним джерелом приробітку. Принаймні, пляшки на вулицях, як правило, не валялися, бо чиєсь пильне око вмить їх знаходило.
Непогані обсяги давала макулатура (по дві фури на місяць). В основному вона складалася з гафрокартону від усіляких ящиків та упаковки. В обласному центрі «оптовики» майже все переправляли до Обухова (Київська область), де виготовляється туалетний папір. Наприкінці минулого року за макулатуру давали ледве 15 копійок за кілограм, але нині справа повернулася інакше. Один з приватних підприємців у Щорсі на території заготконтори приймає вже по 40 коп. (Принагідно довелося перевірити чутки, ніби в Корюківці можна здати паперовий непотріб на шпалерну фабрику. Але відповідь у приймальні підприємства розчарувала: колись у них один бізнесмен орендував кіоск, де приймав макулатуру, але вже близько року минуло, як він припинив цю діяльність. До того ж Корюківська фабрика не займається переробкою паперу й сама думає – куди б його збути відходи власного виробництва…)
Огляд місцевого ринку вторсировини треба завершити згадкою про поліетилен (ту ж таки плівку). Свого часу на переробку до Чернігова раз на чотири тижні вивозили фуру такого «добра». Там функціонує декілька цехів з виробництва пластикового одноразового посуду – ось їм і потрібна сировина…
Підсумовуючи вищенаведене, можна упевнено констатувати: колись наш райцентр стабільно, з місяця в місяць, опосередковано очищався від різноманітного, скажемо чесно - сміття, саме завдяки приватно організованій схемі поводження з побутовим непотребом. Без перебільшення слід визнати, що місто від цього ставало значно чистішим. Більше того, цей приклад спонукав ще чотирьох тутешніх громадян присвятити час подібному різновиду бізнесу. Але виникла проблема. Хто ним займався легально – того обклали ставкою податку, що практично дорівнювала ставці на торгівлю ювелірними прикрасами. Хоча порівнювати все це між соболю навряд чи коректно. А згодом прийшла в країну економічна криза - і вторсировина втратила свою колишню актуальність. Нею потроху все ж таки займаються, але вже не так масштабно, як у минулому. А Щорс після всього цього чистішим не став. Можна навіть сказати – навпаки. Принаймні, битого скла на тротуарах точно додалося…
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий