Наявні архівні матеріали, зібрані нашим земляком у Санкт-Петербурзі Євгеном Михайленком, дозволяють скласти певне уявлення про різні сфери життя мешканців нашого краю в минулому. І, якщо в попередніх номерах «Променя» висвітлювалася тема давнього шкільництва, то нині ми пропонуємо читачам оповідь про актив церковних громад. Можливо, у когось викличе зацікавлення релігійне життя наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя, а хтось і вгадає у наведених прізвищах своїх предків. Зрештою ж, недарма народна мудрість каже: яке коріння, таке і насіння. Господь Бог усе бачить, милує і захищає.
Тур’я
Пресове видання «Черниговские епархиальные известия» у №9 за 1878 рік повідомляло, що при храмі Різдва Богородиці в цьому селі сформовано на трирічний термін піклувальну раду в складі: голова – козак Кир Костирко, а допомагали йому козаки Онисим Назаренко, Григорій Шумський, Самійло Пильник, Улян Шумський, казенні селяни Микита Клименко, Ісай Железняк, Еверим Клименко, Петро Мороз, Єрмолай Лащенко і селянин-власник Іван Захарченко. Через десять років сталися певні зміни. Тепер головував відставний солдат Омелян Пушкар при сприянні козаків Максима Назаренка, Михайла Колоші, солдатів Логина Назаренка та Спиридона Усика, казенних селян Григорія Мороза, Сергія Лащенка, Єфрема Клименка, Григорія Железняка, селянина-власника Андрія Виловатого й міщанина з Городні Лева Замая.
У 1905 році священиче місце у Тур’ї отримав отець Григорій (Острицький). Не минуло й двох років, як він прозвітував єпископу Чернігівському та Ніжинському Антонію про зроблене у парафії.
Зокрема, коштом громади у храмі облаштовано чудовий чотириярусний іконостас вартістю 1800 крб., ікони якого було писано на зразок тих, що знаходилися у Володимирському соборі Києва. Також придбано жертовних (100 крб.), оновлені старі киоти, а для ікони преподобного Серафима придбано новий (90 крб.), пофарбовано церкву всередині. Придбана срібна позолочена чаша (90 крб.), священиче вбрання (32 крб.), покривало на святий Престол і шовкова тканина на царські врата (25 крб.). Отець Григорій інформував, що пожертви на все це зробив кожен мешканець села. Але найбільш щедрими були студент Київського політехнічного університету Олександр Новроцький-Опашанський (32 крб.), селяни Михайло Мороз (27 крб.), Григорій Клименко (25 крб.), Микита Клименко (26 крб. 50 коп.), Параскева Усик (27 крб.), Трохим Назаренко (28 крб.), Іван Коненко (33 крб.), Василь Железняк (26 крб.), Григорій Кирийок (20 крб.), Федір Клименко (25 крб.), Григорій Мороз (19 крб.), Яків Пушкар (21 крб.), Михайло Борисов (10 крб.), Олексій Тищенко (10 крб.), Андрій Назаренко (15 крб.), Мойсей Клименко (10 крб.), Григорій Васько (11 крб.), Миколай Железняк (13 крб.), Омелян Шумський (8 крб.), Каленик Клименко (8 крб.), Іван Железняк (8 крб.) і Лев Замай (25 крб.). Дорогоцінну чашу придбано за гроші селян Дмитра Синявського (50 крб.) та Симеона Усика (40 крб.). Цікавий момент: у ті часи ще зберігалася практика, коли на релігійні потреби людина жертвувала приблизно десятину свого річного доходу, тому можна орієнтовно вирахувати рівень добробуту мешканців Тур’ї на початку ХХ сторіччя.
Усім жертводавцям та священику за труди богоугодні було уділено архипастирське благословіння.
Хотуничі
«Черниговские епархиальные ведомости» за 1884 рік повідомляли про відкриття піклувальної ради при Троїцькій церкві села у такому складі: голова – казенний селянин Іван Попенко, помічники – казенні селяни Андрій Безручко, Антон Струк, козаки - Ілля Комісаренко, Василь Сікач, Дмитро Савенко, Михайло Кот, селяни-власники Іван Хлюпа, Тимофій Козак, Федос Соломенко, Нестор Косач.
Старі Боровичі
Станом на 1884 рік до активу місцевої церковної громади, храму Різдва Богородиці, де очільником був священик Іван Томашевський, належали купець Іван Ральченко, селяни-власники Тихон Соболь, Самійло Фолик, Іван Тимченко, Василь Фомський, Демид Комин, козаки Борис Гудим, Євмен Гудим, казенні селяни Андрій Моцар, Мирон Бобровник.
Носівка
Цікавою є згадка, датована 1860 роком. Тоді виборні казенні селяни з Носівки та Гвоздиківки після сільського сходу вирішили пожертвувати на ремонт храму Покрови Богородиці гроші, виручені за користування 17-ма зарибненими озерами, які знаходилися неподалік річки. Загалом було зібрано 52 крб. 42 коп. сріблом. Від носівчан до числа виборних належали Семен Лизогуб, Яків Бойко, Іван Бригунець, а гвоздиківців – Степан Самусенко, Іван Михаленко, Григорій Бурий, Тимофій Артеменко. За неграмотних селян документ про передачу коштів підписав їхній односелець Юхим Кривенко.
У 1878 році при храмі Покрови Богородиці у цьому населеному пункті діяла піклувальна рада з дев’яти осіб. Голова – купець Олександр Петровський, решта – казенні селяни Захар Реус, Федір Лизогуб, Матвій Аникеєнко, Іван Артеменко, Тимофій Васько, Григорій Васько та селяни-власники Михайло Швець, Іван Щербак. А 1910-го року єпископ Чернігівський та Ніжинський благословив мешканця Гвоздиківки Володимира Витинника за пожертву на церкву в Носівці ікони Чернігівської Єлецької Богоматері з лампадою (106 крб.) і мешканцю Носівки Степану Реусу за пожертву гробниці для плащаниці й позолоту запрестольного хреста (95 крб.).
Нові Млини
При церкві Успіння Божої Матері діяла сформована у 1886 році піклувальна рада, яку очолював селянин Олександр Пусь. Йому допомагали селяни Андрій Талаш, Феодосій Лагута, Данило Довбиш, козак Митрофан Спасовський, солдати Корнилій М’який, Макар Довбиш, Григорій Терещенко. Архипастирське благословення у 1910 році було вділено міщанину Івану М’якому за пожертву грошима і речами на сільську церкву (480 крб.), юнакам і дівчатам села, що зібрали 125 крб. на купівлю пари бронзових хоругов, пари вінців, запрестольного і напрестольного хрестів, напрестольного Євангелія, лампади. Також благословено Івана Седнівця за 15-річне безоплатне керування церковним хором.
Петрівка
Станом на 1888 рік у селі при храмі Святого Миколая значилася піклувальна рада у такому складі: селянин-власник Прокіп Світличний – голова, члени – селяни-власники Онисим Заєць, Іполит Савоста, Лаврентій Підлісний, Іван Сорока, Мартин Тянимоменко, козак Лук’ян Аксененко, казенні селяни Іван Селюк, Вукол Селюк.
Чепелів
Узимку 1910 року єпископ Чернігівський та Ніжинський уділив своє архипастирське благословіння за пожертви на церкву Святого Миколая таким мешканцям села: старості громади Федору Шамарі, Павлу Гутнику, Василю та Агафії Данильченкам, Михайлу та Василю Ларіоновим, Степану та Єлисаветі Чепуркам. Минуло десь півроку, як від церковного керівництва було винесено подяку за допомогу в прикрашенні храму групі чепелівців. Згадано Якова та Явдоху Ромащенків, Василя та Агафію Данильченків, Федора Шамару, Омеляна Борового, Іродіона Кузьменка, Семена Самусенка, Романа Борового, Івана Харченка, Федора Дубовка, Мотрону Дубовку, Федора Дубовка, Федора Ромащенка, його дітей, Анастасію Ромащенко, Григорія Шамару, Степаниду Нагибнину та Домникію Лашенко.
Гірськ та Жовідь
Архипастирське благословіння єпископа у 1910 році отримали за пожертву речами на церкву Святого Миколая – ієродиякон Олександро-Невської Лаври на ім’я Олександр, селянин Михайло Опришко й мешканець Піщанки Микита Юрченко. Тоді ж єпископську подяку висловлено жертводавцям на Михайлівську церкву в Жоведі – шляхтичам (дворянам) Олександру Тарасевичу, Олександрі Семененко, Надії Кащенко, а ще – селянам Степану Гончаренку і Гаврилу Юрченку (з Піщанки).
Великий Щимель і Займище
Про благі справи людей на користь храму в 1910 році доповів єпископу отець Григорій (Острицький). Протягом двох років довкола церковної території було збудовано камінну огорожу (800 крб.). Селянин Андрій Хоменко виділив 60 крб. на облаштування жертовника, а Микола Панчошний придбав атласне покривало на престіл (5 крб.) Також усією громадою селяни закупили парчові ризи й підризник за 45 крб.
У той же час на храм у Займищі надійшли пожертви від селян Михайла Ушатого та Ігната Єфименка (дві хоругви за 26 крб.), Пилипа Дорошенка (напрестольне євангеліє за 40 крб.), церковного старости Мойсея Бригунця (виносний підсвічник за 5 крб.). Коштом громади оплачено спорудження жертовника (75 крб.), а сільською молоддю – бронзова позолочена лампада (17 крб.). Ще цікавою є згадка про те, що за клопотанням священика на церковно-парафіяльну школу в Займищі надійшло 100 крб. з Санкт-Петербурга від протоієрея Іоана Кронштадтського.
Нові Боровичі
У цьому селі за згадками, датованими 1878 роком, при Успенській церкві діяла піклувальна рада на чолі з графом Леонідом Милорадовичем. Радили місцевому землевласнику козаки Степан Госповський, Борис Гудим, селяни-власники Михайло Анищенко, Федір Міщенко, Наум Рудик, Іван Міщенко, Семен Савченко, Василь Дурівець, Демид Кошик, Василь Фомський, Тит Свириденко, Улян Биховець, Ізот Литвин, Сергій Биховець, Федос Свириденко, казенні селяни Трохим Євфименко, Трохим Моцар, Андрій Моцар, Аким Моцар.
Тутешній священик Микола Виноградський у 1899 році доповів єпископу Антонію про проведені у храмі облаштувальні роботи, зокрема – встановлення іконостасу в преділі Св.Великомученика Пантелеймона. Церковний староста Федір Рудик (селянин) чимало доклав до справи особистої праці, а волосний старшина Нових Борович Макар Рудик дав 65 крб. на купівлю двох підсвічників. Селянин Євфимій Горкавенко пожертвував 25 крб. на металевий ковчег на престіл і 50 крб. на облаштування в головному вівтарі горнього місця. Козак Мирон Москалець зробив власним коштом (30 крб.) жертовних в придільному вівтарі, козак Мойсей Семидід профінансував позолоту царських врат у вівтарі на 25 крб., козак Матвій Гояновський пожертвував 5 крб. для придбання напрестольного покривала.
Згодом при Успенському храмі містечка Нові Боровичі утворилося парафіяльне братство. У листопаді 1912 року журнал «Віра і життя» повідомив, що архипастирське благословіння було вділено почесному члену цього братства Олександрі Милорадович (на той час вона вже була вдовою). Її коштом (100 крб.) було засновано братську бібліотеку-читальню.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Тур’я
Пресове видання «Черниговские епархиальные известия» у №9 за 1878 рік повідомляло, що при храмі Різдва Богородиці в цьому селі сформовано на трирічний термін піклувальну раду в складі: голова – козак Кир Костирко, а допомагали йому козаки Онисим Назаренко, Григорій Шумський, Самійло Пильник, Улян Шумський, казенні селяни Микита Клименко, Ісай Железняк, Еверим Клименко, Петро Мороз, Єрмолай Лащенко і селянин-власник Іван Захарченко. Через десять років сталися певні зміни. Тепер головував відставний солдат Омелян Пушкар при сприянні козаків Максима Назаренка, Михайла Колоші, солдатів Логина Назаренка та Спиридона Усика, казенних селян Григорія Мороза, Сергія Лащенка, Єфрема Клименка, Григорія Железняка, селянина-власника Андрія Виловатого й міщанина з Городні Лева Замая.
У 1905 році священиче місце у Тур’ї отримав отець Григорій (Острицький). Не минуло й двох років, як він прозвітував єпископу Чернігівському та Ніжинському Антонію про зроблене у парафії.
Зокрема, коштом громади у храмі облаштовано чудовий чотириярусний іконостас вартістю 1800 крб., ікони якого було писано на зразок тих, що знаходилися у Володимирському соборі Києва. Також придбано жертовних (100 крб.), оновлені старі киоти, а для ікони преподобного Серафима придбано новий (90 крб.), пофарбовано церкву всередині. Придбана срібна позолочена чаша (90 крб.), священиче вбрання (32 крб.), покривало на святий Престол і шовкова тканина на царські врата (25 крб.). Отець Григорій інформував, що пожертви на все це зробив кожен мешканець села. Але найбільш щедрими були студент Київського політехнічного університету Олександр Новроцький-Опашанський (32 крб.), селяни Михайло Мороз (27 крб.), Григорій Клименко (25 крб.), Микита Клименко (26 крб. 50 коп.), Параскева Усик (27 крб.), Трохим Назаренко (28 крб.), Іван Коненко (33 крб.), Василь Железняк (26 крб.), Григорій Кирийок (20 крб.), Федір Клименко (25 крб.), Григорій Мороз (19 крб.), Яків Пушкар (21 крб.), Михайло Борисов (10 крб.), Олексій Тищенко (10 крб.), Андрій Назаренко (15 крб.), Мойсей Клименко (10 крб.), Григорій Васько (11 крб.), Миколай Железняк (13 крб.), Омелян Шумський (8 крб.), Каленик Клименко (8 крб.), Іван Железняк (8 крб.) і Лев Замай (25 крб.). Дорогоцінну чашу придбано за гроші селян Дмитра Синявського (50 крб.) та Симеона Усика (40 крб.). Цікавий момент: у ті часи ще зберігалася практика, коли на релігійні потреби людина жертвувала приблизно десятину свого річного доходу, тому можна орієнтовно вирахувати рівень добробуту мешканців Тур’ї на початку ХХ сторіччя.
Усім жертводавцям та священику за труди богоугодні було уділено архипастирське благословіння.
Хотуничі
«Черниговские епархиальные ведомости» за 1884 рік повідомляли про відкриття піклувальної ради при Троїцькій церкві села у такому складі: голова – казенний селянин Іван Попенко, помічники – казенні селяни Андрій Безручко, Антон Струк, козаки - Ілля Комісаренко, Василь Сікач, Дмитро Савенко, Михайло Кот, селяни-власники Іван Хлюпа, Тимофій Козак, Федос Соломенко, Нестор Косач.
Старі Боровичі
Станом на 1884 рік до активу місцевої церковної громади, храму Різдва Богородиці, де очільником був священик Іван Томашевський, належали купець Іван Ральченко, селяни-власники Тихон Соболь, Самійло Фолик, Іван Тимченко, Василь Фомський, Демид Комин, козаки Борис Гудим, Євмен Гудим, казенні селяни Андрій Моцар, Мирон Бобровник.
Носівка
Цікавою є згадка, датована 1860 роком. Тоді виборні казенні селяни з Носівки та Гвоздиківки після сільського сходу вирішили пожертвувати на ремонт храму Покрови Богородиці гроші, виручені за користування 17-ма зарибненими озерами, які знаходилися неподалік річки. Загалом було зібрано 52 крб. 42 коп. сріблом. Від носівчан до числа виборних належали Семен Лизогуб, Яків Бойко, Іван Бригунець, а гвоздиківців – Степан Самусенко, Іван Михаленко, Григорій Бурий, Тимофій Артеменко. За неграмотних селян документ про передачу коштів підписав їхній односелець Юхим Кривенко.
У 1878 році при храмі Покрови Богородиці у цьому населеному пункті діяла піклувальна рада з дев’яти осіб. Голова – купець Олександр Петровський, решта – казенні селяни Захар Реус, Федір Лизогуб, Матвій Аникеєнко, Іван Артеменко, Тимофій Васько, Григорій Васько та селяни-власники Михайло Швець, Іван Щербак. А 1910-го року єпископ Чернігівський та Ніжинський благословив мешканця Гвоздиківки Володимира Витинника за пожертву на церкву в Носівці ікони Чернігівської Єлецької Богоматері з лампадою (106 крб.) і мешканцю Носівки Степану Реусу за пожертву гробниці для плащаниці й позолоту запрестольного хреста (95 крб.).
Нові Млини
При церкві Успіння Божої Матері діяла сформована у 1886 році піклувальна рада, яку очолював селянин Олександр Пусь. Йому допомагали селяни Андрій Талаш, Феодосій Лагута, Данило Довбиш, козак Митрофан Спасовський, солдати Корнилій М’який, Макар Довбиш, Григорій Терещенко. Архипастирське благословення у 1910 році було вділено міщанину Івану М’якому за пожертву грошима і речами на сільську церкву (480 крб.), юнакам і дівчатам села, що зібрали 125 крб. на купівлю пари бронзових хоругов, пари вінців, запрестольного і напрестольного хрестів, напрестольного Євангелія, лампади. Також благословено Івана Седнівця за 15-річне безоплатне керування церковним хором.
Петрівка
Станом на 1888 рік у селі при храмі Святого Миколая значилася піклувальна рада у такому складі: селянин-власник Прокіп Світличний – голова, члени – селяни-власники Онисим Заєць, Іполит Савоста, Лаврентій Підлісний, Іван Сорока, Мартин Тянимоменко, козак Лук’ян Аксененко, казенні селяни Іван Селюк, Вукол Селюк.
Чепелів
Узимку 1910 року єпископ Чернігівський та Ніжинський уділив своє архипастирське благословіння за пожертви на церкву Святого Миколая таким мешканцям села: старості громади Федору Шамарі, Павлу Гутнику, Василю та Агафії Данильченкам, Михайлу та Василю Ларіоновим, Степану та Єлисаветі Чепуркам. Минуло десь півроку, як від церковного керівництва було винесено подяку за допомогу в прикрашенні храму групі чепелівців. Згадано Якова та Явдоху Ромащенків, Василя та Агафію Данильченків, Федора Шамару, Омеляна Борового, Іродіона Кузьменка, Семена Самусенка, Романа Борового, Івана Харченка, Федора Дубовка, Мотрону Дубовку, Федора Дубовка, Федора Ромащенка, його дітей, Анастасію Ромащенко, Григорія Шамару, Степаниду Нагибнину та Домникію Лашенко.
Гірськ та Жовідь
Архипастирське благословіння єпископа у 1910 році отримали за пожертву речами на церкву Святого Миколая – ієродиякон Олександро-Невської Лаври на ім’я Олександр, селянин Михайло Опришко й мешканець Піщанки Микита Юрченко. Тоді ж єпископську подяку висловлено жертводавцям на Михайлівську церкву в Жоведі – шляхтичам (дворянам) Олександру Тарасевичу, Олександрі Семененко, Надії Кащенко, а ще – селянам Степану Гончаренку і Гаврилу Юрченку (з Піщанки).
Великий Щимель і Займище
Про благі справи людей на користь храму в 1910 році доповів єпископу отець Григорій (Острицький). Протягом двох років довкола церковної території було збудовано камінну огорожу (800 крб.). Селянин Андрій Хоменко виділив 60 крб. на облаштування жертовника, а Микола Панчошний придбав атласне покривало на престіл (5 крб.) Також усією громадою селяни закупили парчові ризи й підризник за 45 крб.
У той же час на храм у Займищі надійшли пожертви від селян Михайла Ушатого та Ігната Єфименка (дві хоругви за 26 крб.), Пилипа Дорошенка (напрестольне євангеліє за 40 крб.), церковного старости Мойсея Бригунця (виносний підсвічник за 5 крб.). Коштом громади оплачено спорудження жертовника (75 крб.), а сільською молоддю – бронзова позолочена лампада (17 крб.). Ще цікавою є згадка про те, що за клопотанням священика на церковно-парафіяльну школу в Займищі надійшло 100 крб. з Санкт-Петербурга від протоієрея Іоана Кронштадтського.
Нові Боровичі
У цьому селі за згадками, датованими 1878 роком, при Успенській церкві діяла піклувальна рада на чолі з графом Леонідом Милорадовичем. Радили місцевому землевласнику козаки Степан Госповський, Борис Гудим, селяни-власники Михайло Анищенко, Федір Міщенко, Наум Рудик, Іван Міщенко, Семен Савченко, Василь Дурівець, Демид Кошик, Василь Фомський, Тит Свириденко, Улян Биховець, Ізот Литвин, Сергій Биховець, Федос Свириденко, казенні селяни Трохим Євфименко, Трохим Моцар, Андрій Моцар, Аким Моцар.
Тутешній священик Микола Виноградський у 1899 році доповів єпископу Антонію про проведені у храмі облаштувальні роботи, зокрема – встановлення іконостасу в преділі Св.Великомученика Пантелеймона. Церковний староста Федір Рудик (селянин) чимало доклав до справи особистої праці, а волосний старшина Нових Борович Макар Рудик дав 65 крб. на купівлю двох підсвічників. Селянин Євфимій Горкавенко пожертвував 25 крб. на металевий ковчег на престіл і 50 крб. на облаштування в головному вівтарі горнього місця. Козак Мирон Москалець зробив власним коштом (30 крб.) жертовних в придільному вівтарі, козак Мойсей Семидід профінансував позолоту царських врат у вівтарі на 25 крб., козак Матвій Гояновський пожертвував 5 крб. для придбання напрестольного покривала.
Згодом при Успенському храмі містечка Нові Боровичі утворилося парафіяльне братство. У листопаді 1912 року журнал «Віра і життя» повідомив, що архипастирське благословіння було вділено почесному члену цього братства Олександрі Милорадович (на той час вона вже була вдовою). Її коштом (100 крб.) було засновано братську бібліотеку-читальню.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий