За давнім звичаєм багато хто з нинішніх господинь протягом майже всього Великого посту кожного четверга відкладав по одному поліну, щоб розпалити ними піч, у якій випікатимуть паски.
Людей, які б зовсім не готувалися зустріти Великдень, мабуть, не існує. Просто роблять це по-різному. Як саме, цікавимось у мешканців Щорсівщини.
Наталія Терещенко, 46 років, перукар, с. Великий Щимель:
– Багато років я до Пасхи старалася передусім причепурити хату, як робили і моя мама, і бабуся. Купувала нові занавіски, гардини, скатерки. А зараз поряд з цим ще й вишиваю бісером ікону. Для оберегу.
Переконувалась не один раз: вишиті і освячені в церкві ікони дійсно володіють якоюсь силою – «не пускають» на поріг злих людей, бережуть у домі злагоду.
Це – не перша моя ікона. Їх у мене більше тридцяти. Але на ній –
Спаситель: саме до Великодня.
Георгій Лепнюк, 73 роки, пенсіонер, м. Щорс:
– Готується в основному дружина. Пече паски, фарбує яйця. А святити до церкви завжди йдемо вдвох. І я завжди згадую Великодні свята мого сільського дитинства – як ми з хлопцями грали «навбитки» крашанками. Чия від удару тріснула чи накололася, той програвав і мусив цю крашанку віддати переможцю.
Старші нас, малих, завжди намагалися обдурити: приходили грати із загодя приготованим яйцем, усередині якого був віск. (Спочатку з яйця висмоктувався вміст, а потім замість нього запускався розтоплений віск – тому такі крашанки і називалися запусканками).
Тепер такого не роблять. Тепер і живуть не так…
Марина Єрмак, 50 років, викладач музичного мистецтва Щорської районної гімназії:
– Разом з колегами співаю у церковному хорі Щорського Свято- Миколаївського храму. Раніше про подібне і не думала. Прийшла на запрошення Віталія Трохименка, який керує церковним хором, і залишилась.
Не тільки тому, що я ще зі школи обожнюю хоровий спів: у церкві він звучить особливо. Урочисто, піднесено. Буває, аж мурашки по шкірі. Здається, співає сама душа.
Зараз готуємось до Великодньої служби. Дуже ретельно - щоб не допустити жодної фальші.
Любов Антоненко, 76 років, пенсіонерка, с. Нові Боровичі:
– Коли була при роботі, займатися господарством особливо ніколи було. Умови були важкі. (Працювала фельдшером – авт.). Не так тут, у Боровичах, як у Клюсах, де починала.
До Щорса звідти – півсотня кілометрів. Весною та восени грунтова дорога розкисає від дощу – не проїдеш. Взимку замітає по самі дахи. А недуга завжди саме негоду й вибирає. З тяжкими хворими, з породіллями зверталися за допомогою у російські Чуровичі. А з Росії до нас у ФАП приходили хворі - з Нового Світу, Красного, Хоромного. Буває, так намучишся, що тільки впасти і заснути.
Тепер – на пенсії. Часу на домашню роботу вистачає. Отаких свинок ростимо з чоловіком. Свіжини і собі вистачає, і гостей почастувати, і дітям та онукам передати. І до Пасхального кошика теж буде що покласти – і печеню, і ковбасу, щоб цілий рік, до наступного Великодня, був щедрим та багатим.
Марія Ісаченко
Людей, які б зовсім не готувалися зустріти Великдень, мабуть, не існує. Просто роблять це по-різному. Як саме, цікавимось у мешканців Щорсівщини.
Наталія Терещенко, 46 років, перукар, с. Великий Щимель:
– Багато років я до Пасхи старалася передусім причепурити хату, як робили і моя мама, і бабуся. Купувала нові занавіски, гардини, скатерки. А зараз поряд з цим ще й вишиваю бісером ікону. Для оберегу.
Переконувалась не один раз: вишиті і освячені в церкві ікони дійсно володіють якоюсь силою – «не пускають» на поріг злих людей, бережуть у домі злагоду.
Це – не перша моя ікона. Їх у мене більше тридцяти. Але на ній –
Спаситель: саме до Великодня.Георгій Лепнюк, 73 роки, пенсіонер, м. Щорс:
– Готується в основному дружина. Пече паски, фарбує яйця. А святити до церкви завжди йдемо вдвох. І я завжди згадую Великодні свята мого сільського дитинства – як ми з хлопцями грали «навбитки» крашанками. Чия від удару тріснула чи накололася, той програвав і мусив цю крашанку віддати переможцю.
Старші нас, малих, завжди намагалися обдурити: приходили грати із загодя приготованим яйцем, усередині якого був віск. (Спочатку з яйця висмоктувався вміст, а потім замість нього запускався розтоплений віск – тому такі крашанки і називалися запусканками).
Тепер такого не роблять. Тепер і живуть не так…
Марина Єрмак, 50 років, викладач музичного мистецтва Щорської районної гімназії:
– Разом з колегами співаю у церковному хорі Щорського Свято- Миколаївського храму. Раніше про подібне і не думала. Прийшла на запрошення Віталія Трохименка, який керує церковним хором, і залишилась.
Не тільки тому, що я ще зі школи обожнюю хоровий спів: у церкві він звучить особливо. Урочисто, піднесено. Буває, аж мурашки по шкірі. Здається, співає сама душа.
Зараз готуємось до Великодньої служби. Дуже ретельно - щоб не допустити жодної фальші.
Любов Антоненко, 76 років, пенсіонерка, с. Нові Боровичі:
– Коли була при роботі, займатися господарством особливо ніколи було. Умови були важкі. (Працювала фельдшером – авт.). Не так тут, у Боровичах, як у Клюсах, де починала.
До Щорса звідти – півсотня кілометрів. Весною та восени грунтова дорога розкисає від дощу – не проїдеш. Взимку замітає по самі дахи. А недуга завжди саме негоду й вибирає. З тяжкими хворими, з породіллями зверталися за допомогою у російські Чуровичі. А з Росії до нас у ФАП приходили хворі - з Нового Світу, Красного, Хоромного. Буває, так намучишся, що тільки впасти і заснути.
Тепер – на пенсії. Часу на домашню роботу вистачає. Отаких свинок ростимо з чоловіком. Свіжини і собі вистачає, і гостей почастувати, і дітям та онукам передати. І до Пасхального кошика теж буде що покласти – і печеню, і ковбасу, щоб цілий рік, до наступного Великодня, був щедрим та багатим.
Марія Ісаченко
Комментариев нет:
Отправить комментарий