Чужих дітей не буває

Минулого тижня ми писали про родину, в якій батьків позбавили батьківських прав. Цього разу я хочу розповісти про сім`ю, яка не тільки виховує свого сина Дениса, а ще взяла на виховання чужих. Це родина Вовків зі Щорса. Спочатку у родині виховувалося четверо прийомних дітей, та після звільнення з місць позбавлення волі матері двох із них малих віддали біологічній ненці і наразі їх доля невідома. Двоє ж з них - 14-річний Максим Дайдашан і 12-річна Ася (Ярослава) Серветник ніяк інакше Оксану Вовк, як мамою, не звуть. Їх взяли на виховання майже 10 років тому, а саме 2006 року.
- Всякого було, - пригадує Оксана. – Незважаючи на те, що Асі на той момент вже виповнилося 3 рочки, мала не вміла говорити. Дочка народилася раніше терміну, тож біологічні батьки відразу від неї відмовилися. Вона постійно плакала. З Максимом також було важкувато, поки він звик до нас. Інколи в моїй голові роїлися думки, що не впораюся з вихованням дітей. Та все минулося… Зараз я боюся їхнього перехідного віку, хоча діти розповідають мені все, усім діляться… Приходять додому і говорять: «Мамо, не лякайся, та я дещо тобі розповім». І все розповідають, як на духу… Щоправда, до навчання не дуже добре ставляться, але, що поробиш, вище їхніх можливостей не перестрибнеш.
Розповіли Вовки і про свої захоплення, і про те, як привчають нащадків до праці.
- Влітку нас майже не буває вдома, - каже голова сімейства Олег. – Город у Єліному, тут невеличка присадибна ділянка, ходимо в ліс по ягоди і гриби. Наприклад, моя дружина цього року вже наварила меду із шишок, акації, кульбабок. Скоро піде липа. А у вільний час ми займаємось творчістю…
Господиня з гордістю поводила мене по хаті і показала вироби своєї родини. Чого там тільки не було: вишивка бісером та хрестиком, квілінг, оригамі, виготовлені з бісеру дерева та квіти. А сад… Багато квітів, а надто троянд, виготовлені з пластикових пляшок квіти, лелеки та лебеді з гіпсу…
- Зараз «в проекті» чаплі, - говорить Оксана. – Взимку, коли нема городу, ми сидимо у всесвітній мережі, шукаємо щось цікавеньке, а тоді усією родиною вечорами робимо щось гарне.
Розповів господар і про інше захоплення – співи. А ще про те, що вони люблять влаштовувати костюмовані свята.
- Інколи вбрання шиє моя мама, а я доробляю, - продовжує Оксана. – А інколи сідаю до голки сама.
- А як ви познайомилися? – не витримую я.
- Я сама хоча і народилася в Щорсі, багато років жила у Єліному. Сестра Олега вийшла заміж за мого сусіда. І брат приїхав її провідати… Незабаром ми побралися. Мені було 17, йому 21. Нам було цікаво разом, були спільні інтереси.
- Так, а діти? Як ви наважилися взяти на виховання?
- Ми завжди хотіли багато дітей. Думали… А потім вирішили створити прийомну родину. Тим більше, чужих дітей не буває. Ми ніколи не ділили їх на своїх і чужих. І хочемо дати їм усе найкраще! То наше майбутнє!
Маргарита
ЛИТОВЧЕНКО
Фото з альбому Вовків