Щороку у третій четвер травня проходить всеукраїнський день вишиванки. Цьогоріч він припав на 21-ше число. Я бачила багато молоді, що ходила Щорсом у вишиванках. Ось тільки засмучувало те, що не спостерігалося якоїсь масовості. Думала, що в обласному центрі все буде інакше, адже соцмережами поширили інформацію про те, що 23 травня, в суботу, у Чернігові пройде парад вишиванок. Не втрималася, пішла… Як би не так!
На парад прийшло близько чотирьох десятків людей. Але… Майже усі вони були вдягнені у сорочки з машинною вишивкою (у мене просто не повертається язик, аби назвати те неподобство вишиванкою. – Авт.), а ще більше роздратування викликали сорочки з настроченими стрічками з якоюсь подобою українського візерунку. Було тільки п’ятеро людей, які не пожалкували свого часу і фантазії, аби створити справжню вишиванку. Однією з них була 21-річна Олеся Рись. Вона прийшла на свято у вишиванці, вишитій бісером. Я поспілкувалася з нею:
– Для мене це перша серйозна робота. Завжди хотілося мати вишиту сорочку, але магазинну чи чужої ручної роботи брати не хотілося. Я вважаю, що при вишивці в роботу вкладається дуже багато думок, енергії. І ніколи не знаєш, з якими побажаннями вишивала сорочку чужа людина. У роботі намагалася керуватися давніми традиціями. Починала шити її на світанку в четвер - день сонця. За давнім повір’ям вважають, що четвер - найбільш сприятливий для цього день. Використовувала голку, куплену в понеділок – вона, вважають, приносить щастя й удачу. У процесі вишивання (щодня перед початком і закінченням роботи, а іноді і в середині) читала про себе молитву Отче наш. Три бісеринки у рукави з молитвою мені пришивала мама - як оберіг.
Для мене моя вишиванка - це не модна річ, а скоріше, предмет гордості і елемент сакрального захисту.
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Фото автора
На парад прийшло близько чотирьох десятків людей. Але… Майже усі вони були вдягнені у сорочки з машинною вишивкою (у мене просто не повертається язик, аби назвати те неподобство вишиванкою. – Авт.), а ще більше роздратування викликали сорочки з настроченими стрічками з якоюсь подобою українського візерунку. Було тільки п’ятеро людей, які не пожалкували свого часу і фантазії, аби створити справжню вишиванку. Однією з них була 21-річна Олеся Рись. Вона прийшла на свято у вишиванці, вишитій бісером. Я поспілкувалася з нею:
– Для мене це перша серйозна робота. Завжди хотілося мати вишиту сорочку, але магазинну чи чужої ручної роботи брати не хотілося. Я вважаю, що при вишивці в роботу вкладається дуже багато думок, енергії. І ніколи не знаєш, з якими побажаннями вишивала сорочку чужа людина. У роботі намагалася керуватися давніми традиціями. Починала шити її на світанку в четвер - день сонця. За давнім повір’ям вважають, що четвер - найбільш сприятливий для цього день. Використовувала голку, куплену в понеділок – вона, вважають, приносить щастя й удачу. У процесі вишивання (щодня перед початком і закінченням роботи, а іноді і в середині) читала про себе молитву Отче наш. Три бісеринки у рукави з молитвою мені пришивала мама - як оберіг.
Для мене моя вишиванка - це не модна річ, а скоріше, предмет гордості і елемент сакрального захисту.
Маргарита ЛИТОВЧЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий