Ця типова для нашого часу історія розпочалася ще торік, коли у квітні двадцятисемирічний мешканець Тур’ї Станіслав Мороз вдягнув форму прикордонника і вирушив на захист Батьківщини. Від свого військового обов’язку не ухилявся, чесно пішов служити – навіть попри сльози та переживання рідних.
Раніше мав цілком мирну професію – працював водієм на заводі продтоварів, а тут – війна. Справжня. Якнайповніше відчув це у серпні й вересні, коли потрапив на територію Луганської області, пройшовши гарт у тяжких боях, зокрема – під містом Станиця Луганська. Про пережите там розповідає мало, особливо – батькам, бо не хоче їх хвилювати. Але воно й кожному зрозуміло – хорошого на війні нема нічого.
І ось цієї весни Станіслав Мороз повернувся додому. Мир, сім’я, рідний край. Але життя підкинуло нове випробування – лікарі виявили в нього глаукому. Коли саме розвинулося це захворювання очей – раніше чи під дією бойового стресу – вже не так і важливо. Головне – треба було лікуватися. Лікарка-офтальмолог у Корюківці вже і столичну клініку порадила, де роблять відповідні операції. Однак коштує це 47 тисяч гривень. (Щоправда, згодом медики трохи скинули ціну десь на третину суми). Родина Станіслава опинилася в скрутному становищі. Що робити? І тут їм на допомогу прийшла сільрада, яка раніше на сесії вже прийняла спеціальну програму підтримки тих земляків, які стали учасниками бойових дій. Сільський голова Т.М. Мартиненко ініціювала виділення 10 тисяч гривень на лікування Станіслава Мороза, й депутати підтримали таку пропозицію. Також вона порадила його рідним звернутися по допомогу до депутата Верховної Ради А.С. Євлахова та депутата облради Г.Н. Божка. Результат не забарився: невдовзі у Києві вдалося знайти медзаклад, в якому погодилися зробити операцію практично безкоштовно… Нині зір Станіслава Мороза, як-то кажуть, вже у порядку. Хоча ще треба протягом кількох місяців їздити до фахівців у Київ – триває процес реабілітації. Здається, все найгірше вже позаду.
Комментариев нет:
Отправить комментарий