У Петрівці з 1877 року стоїть велика мурована церква Святителя Миколая. Вона – єдина така у Щорському районі. Про історію цього храму нам розповів його настоятель – отець Олексій (Малетич) (на фото). Передовсім, він висловив жаль, що, власне, церковна документація, з якої можна було б детальніше дізнатися про процес будівництва, актив громади того періоду й перших настоятелів, не збереглася. Єдине, що лишилося доступним – це перекази старожилів. Отже, у центрі села, на узвишші, у далеку давнину було зведено дерев’яний храм. Але через пожежу він згорів. Мешканці Петрівки його відбудували, однак минали десятиріччя, людей ставало більше й стара будівля вже не відповідала вимогам часу. Тоді й виникло бажання у громади – щоб була у них церква, яка стоятиме віки. Основні гроші на будівництво виділив місцевий аристократ, землевласник на прізвище Оболонський. Селяни ж здебільшого допомагали трудоучастю, та ще коли замішувався розчин для мурування – приносили яйця та молоко. (За повір’ям, це додає неймовірної міцності кладці стін). Проект для храму в Петрівці розроблявся спеціальний, як кажуть зараз – індивідуальний. В якості матеріалу використовувалася цегла місцевого виробництва. Навколо села діяли цегельні, а працювали там робітники з досвідом і головне – з чистим сумлінням, бо виготовлена ними цегла була дивовижно якісною. (Отець Олексій принагідно розповів, що якось на церковному дворі з доріжки довелося вийняти кілька цеглин, так вони, пролежавши у землі понад сотню років, виявилися міцнішими, ніж сучасні). Словом, храм вийшов просто чудовим. Високим, струнким, а всередині перед людьми утворився ефект необмеженого простору. По кутах стояли чотири груби, димарі яких непомітно проходили крізь товщу церковних стін. Ще й досі збереглася хороша дерев’яна підлога. З правого боку церкви обладнали підземний склеп – як усипальницю для померлих представників родини Оболонських. Надворі стояла каплиця, в якій викопали колодязь. Все виглядає солідно, продумано. У 1877 році мешканці Петрівки могли щиро пишатися своєю новобудовою.
Проте прийшли комуністичні часи – й усе змінилося. Радянські безбожники спочатку повитягали зі склепу кістки Оболонських, а потім спробували закрити церкву. Заборонили правити там службу, згодом перетворили її на зерносховище. Але громадська думка у селі була настільки різкою до вчинків святотатців, що згодом храм таки повернули людям. Але церковне життя тривало, неначе в облозі адептів атеїзму, аж доки волею Божою не впав Радянський союз.
Отець Олексій (Малетич) згадує, як він приїхав священиком до Петрівки. Стояв 2001 рік. Церква очевидно потребувала догляду та ремонту, бо деяких віконних шибок бракувало, під куполом літали голуби, подекуди протікав дах. Передовсім довелося «залатати» покрівлю, потроху розпочати заміну вікон. Важливою справою стало встановлення нового хреста і зовнішнє фарбування. Допомогли фінансово в цьому різні люди, але найбільші суми виділили місцевий підприємець О.Д. Веселий і уродженець Петрівки, керівник Укррічфлоту П.І. Підлісний. Отець Олексій чесно зізнається, що коли починалося фарбування стін, у церковній касі було лише 10% від потрібної кількості грошей. У громаді багато хто виказував сумнів в успішному завершенні задуманого.
- Але я без тіні сумніву відповів – Святитель Миколай нам допоможе. Відслужив акафіст, помолився. А коли стартували роботи, раптом по одному почали з’являтися нові благодійники. І завдяки їхній щедрості ми довели до логічного кінця все заплановане. Я вважаю це справжнім дивом, підтвердженням того, що коли ми в щирій надії на Всевишнього прохаємо про поміч – він нас не лишає на одинці з проблемою. Якщо дійсно треба – Господь навчить, дасть розуму і здоров’я виконати наш задум, - каже отець Олексій.
Під час ремонту церкви йому довелося опанувати деякими будівельними професіями - від монтажника до виконроба. Проте найголовніше - він перестав боятися висоти. Це не так просто, як декому здається. Воно й справді – зійти на дзвіницю, перебратися на дах – зробити таке наважиться не кожна людина. (За його словами, після першого підйому та спуску довелося десять хвилин сидіти на лаві – відходити від враження. Однак зараз йому пройтися дзвіничним парапетом - як звичайною стежкою).
У отця Олексія ще чимало планів. Хоче продовжити ремонт (ганку, огорожі, каплиці). І сподівається, що більше мешканців Петрівки йтимуть до храму, де сповідь, причастя і Свята Літургія наближатимуть їх до Бога. «Час нині тяжкий, - додає він. – Тож треба спільно молитися, щоб Господь уберіг нас від усякого зла».
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий