Коли праця – за покликанням

Подружжя лікарів Королецьких так давно пов’язане із нашим містом, що багато хто думає, ніби вони тут народилися. Не одне покоління з вдячністю згадує, як завдяки їх зусиллям і професіоналізму вдалося відновити втрачене здоров’я, повернутися до нормального життя. Між тим, Ганна Іванівна днями мала нагоду поринути в спогади тридцятип’ятилітньої давнини, адже саме 17 червня 1980 року молодим спеціалістом вона прийшла на роботу до Щорської центральної районної лікарні. А з 1 серпня в колектив медиків влився ще один лікар-початківець - Анатолій Федорович Королецький.



Лікувати людей Аня мріяла чи не з дитинства. По закінченні Докучаївської десятирічки, що на Донеччині, робила дві спроби вступити на лікувальний факультет Донецького медінституту. Хоча сама ніби приговорила собі - усе повторювала, ще навчаючись у школі: ось попрацюю два роки санітаркою в хірургічному кабінеті й вступлю до інституту. Так воно й сталося. Студенткою стала після підготовчого відділення.
Тим часом того ж, 1973 року, студентом, але Одеського медінституту, став уродженець Кіровоградщини Анатолій Королецький. Шість років навчання промайнули швидко, і ось інтерни вперше зустрілися в одному з гуртожитків міста Чернігова – Аня опановувала ази професії в туберкульозному диспансері, Анатолій – в обласній лікарні.
Інтуїція, передчуття, здатність передбачення – як завгодно можна це назвати, але найважливіші віхи свого життя Аня завбачувала задовго. Звичайно, у студентські роки траплялися романи, закоханості, але на запитання, коли заміж вийдеш, традиційно відповідала: «Коли інститут закінчу». Саме так і сталося. До Щорса, за місцем призначення, вони з Анатолієм приїхали подружжям, більше того, чекали свою першу доньку - Вероніку, ще через два роки народилася Наталочка.
Колектив Щорської лікарні молодих фахівців зустрів гостинно, як то кажуть, з відкритими обіймами. А.Ф. Королецький із вдячністю згадує головного лікаря В.І. Нагорного, хірурга Е.М. Мірося, своїми наставниками також називає В.І. Пузіка, О.С. Куриліна, В.І. Рубіса та інших, хто вселяв надію і впевненість у собі. Життя якось одразу захопило, закружляло в повсякденній круговерті. Анатолія обрали секретарем комсомольської організації, яка об’єднувала більше сотні молодих медиків. Скрізь, де їм доводилося мешкати (чи винаймати житло, чи в однокімнатній квартирі, яку потім змінили на трикімнатну), життєрадісні й комунікабельні Королецькі обростали друзями. З ними завжди просто й весело, тож добрі стосунки потім переростали у дружбу.
На перший погляд вони абсолютно різні: метка, імпульсивна, часом навіть нестримна Ганна Іванівна й статечний, завжди спокійний та урівноважений Анатолій Федорович. Але, напевно, на цьому й тримається їх шлюб. Часто сперечаючись, вони доповнюють одне одного. При цьому дослухаються до думки протилежної сторони, що допомагає наблизитися до істини. Це стосується усіх сторін їх життя – чи то сімейного й виховання дітей, чи то суто професійних питань.
Серед пацієнтів фтизіатра Г.І. Королецької переважає специфічний контингент. Проте з будь-ким вона знайде спільну мову. Із розповсюдженням серед молоді наркоманії почастішали випадки туберкульозу. Далеко не всі хочуть лікуватися.
- З такими у мене розмова коротка: хочеш жити – лікуйся. Кладовище велике й на ньому багато красивих пам’ятників, проте з-під них ще ніхто не підвівся, - розповідає Ганна Іванівна. – Хоча кожна людина потребує індивідуального підходу. Був у мене пацієнт, якого тривалий час тримали в рабстві. Приїхав із цілим букетом тяжких недуг: мав СНІД, сифіліс, туберкульоз. Подолавши більшість із них, якось при зустрічі сказав мені, що на все життя запам’ятав мої слова: «Жити потрібно з оптимізмом!»
Для більшості своїх пацієнтів беззаперечним авторитетом є Анатолій Федорович. На дільничних терапевтів завжди було значне навантаження. І зараз замість п’яти в поліклінічному відділенні їх троє. І при цьому хтось у відпустці, хтось на курсах. Тож взаємозаміна сприймається як щось звичне. Так само звично лікарі вкрай рідко ідуть на лікарняний, хоча хворіють як і всі люди, а в період епідемій – вони на передньому краї. А.Ф. Королецький тепер лікар загальної практики сімейної медицини в районному центрі первинної медико-санітарної допомоги, тобто, один з провісників нової реформованої медицини. Це передбачає не лише нові обов’язки, а й високу відповідальність.
Втім, чи у справжніх лікарів, які обрали цю професію і багато років працюють за покликанням, буває інакше? І вдома часто вони повертаються до проблем медицини. Як сказала Ганна Іванівна, вона захищає своїх, а чоловік – своїх пацієнтів, обговорюють проблеми, яких, на жаль, у медицині не меншає. Однак сьогодні один із тих небагатьох днів, коли про це хочеться вести мову якнайменше. У переддень професійного свята людей найгуманнішої професії хочеться запевнити подружжя Королецьких і всіх їх колег у глибокій шані і вдячності та побажати здоров’я, довголіття і щастя.

Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото автора та з сімейного архіву родини Королецьких