- Наша країна за два роки дуже змінилася, - ділиться враженнями Катя. – На вулицях люди похмурі, рідко усміхаються. Тут у мами спокійно, а от їздила до брата в Луганську область, то спостерігала гнітючу картину: доріг практично немає – знищені гусеницями танків. Сватове, де мешкає брат із родиною, - це наша територія. Там не стріляють, але скрізь блокпости, озброєні люди. Місцеві жителі почуваються дуже непевно, тож настрій тривожний. Словом, не до усмішок.
Маврикійці ж дуже добрі й відкриті люди. Там панує культ сім’ї. Стараються навіть жити поряд двоюрідні,троюрідні брати й сестри, тьоті й дяді. Усі вони вважаються дуже близькою ріднею. Такі стосунки притаманні індусам. Катя з чоловіком мешкають разом із свекрухою та його молодшим братом Ашвіном, який працює кухарем на круїзному лайнері, тож по півроку перебуває в океані. Молодша сестра Антіша Анішта заміжня, має дитину. На радість мамі усі вони дуже дружні між собою.
- Я дуже швидко звикла до нового місця побутування, - продовжує Катя. – Хоча там усе інше. Живеш, мов у раю: усе яскраве, зелене, мальовниче. І завжди світить сонце. Поруч величний і лагідний океан. Щодня на роботу добираюся через гори. Працюю в туристичній фірмі. Починала гідом за викликом (це якщо прибуває російськомовна група), а зараз уже півтора року в офісі. Директор у нас – жінка з України, яка вже 20 років мешкає на острові Маврикій. Співробітники – російськомовні. Завдяки своїй роботі я не втрачаю зв’язок із Батьківщиною. А ще нас обов’язково знайомлять з тими маршрутами, які ми пропонуємо туристам. Усвідомлюю, що самотужки не змогла б дозволити собі такі подорожі, такі розваги. Туристи на острів Маврикій летять заможні, хочуть високого сервісу. Чоловік мене трішечки ревнує до роботи, адже на його батьківщині є місця, де він ще не встиг побувати, а я вже з ними ознайомилася.
Острів Маврикій Катя називає дуже безпечним місцем для проживання і відпочинку. Єдине, до чого ніяк не може звикнути, так це своєрідна живність. Приміром, у літні місяці (а вони припадають на грудень, січень і лютий) багато літаючих тарганів, причому вони доволі крупні. Тривалість дня там менша, ніж у нас – влітку з 5-ї до 19-ї, а зараз із 6-ї до18-ї. А темінь настає одразу, як тільки сяде сонце. Сутінків практично немає. Ніч змінює день миттєво, ніби електролампочку вимкнули. Психологічно важко перебудуватися, здається, що нічого не встигаєш.
Туризм на о. Маврикій – перша стаття доходу. На другому місці – вирощування цукрової тростини, а на третьому – банківські послуги. Країна доволі багата. Тут звикли до гарного сервісу. Мешкають люди здебільшого в окремих будинках. Споруджують із плоскими дахами. Щоб коли сім’я розростається, добудовувати поверх за поверхом. Стіни фарбують по-різному: мусульмани в білий і зелений кольори, індуси – в рожевий, бежевий і теракотовий, а католики в будь-який, часом і зовсім не фарбують. В оселях просто, є все найнеобхідніше, а от чого немає, так це культу речей.
- Квіти там такі, як і у нас, - ділиться Катя,- але чорнобривці якісь чахлі – зовсім не такі, як у палісаднику моєї мами. Тож раділа, отримавши від неї в посилці насіння. До мого приїзду в Петрівку матуся купила насіння овочів і квітів майже на 500 гривень. У нас за домом є ділянка землі, на якій хочу вирощувати бурячки й моркву тощо. У мене навіть чоловік уміє приготувати незвичну для індусів страву – український борщ.
Символом острова Маврикій є винищена колонізаторами кілька століть тому птаха додо, яка була заввишки в 1 метр. Не вижили й величезні місцеві черепахи. Очевидці свідчили, що на одній черепасі могли розміститися до 12 чоловік одночасно. Ці тварина і птах зображені на прапорі країни. І зараз на острові мешкають нащадки колонізаторів. Французи вважають себе місцевою елітою – їх предки забагатіли завдяки тростинному цукру. Республіка Маврикій заможна країна, де безбідно й щасливо проживає 1,2 мільйона її громадян. На острові збереглися колоніальні будинки з старовинною обстановкою.
Катерина чудово знає історію республіки, її традиції. Їй надзвичайно пасує національний індуський одяг – сарі чи чундар. Із гостями з України їй доводиться спілкуватися доволі часто. Так Катя брала участь у зйомках передачі «Орел і решка». Приїжджали й російські журналісти.
- Дуже сумую за мамою, - зітхає Катя. – Часто спілкуємося по Скайпу. Від’їжджаючи на Маврикій, два роки тому купила для мами нетбук, показала, як включати, зайти в Скайп. Тепер мама завсідниця в однокласниках, любить грати в ігри. Восени ми з Антішем будемо відзначати 10-літній ювілей нашого знайомства. Він працює інженером з ремонту й налаштування медичного обладнання. Маю сказати, що люди, які працюють на державу, отримують високу зарплату, пільги. Населення о. Маврикій дуже соціально захищене, уряд дбає про народ. Політики зазвичай дотримуються того, що обіцяли перед виборами. Далеко від Батьківщини я слідкую за українськими новинами в Інтернеті. І мрію про щасливу долю мого народу.
Валентина ВОЛОКУШИНА
Фото з архіву К.Аксьоненко
Комментариев нет:
Отправить комментарий