У селі люди вміють робити все і роботи не бояться. Часто буває так, що не розподіляють її на чоловічу й жіночу. Ганна Іванівна Дятел зі Смячі, наприклад, плете кошики, що вважається заняттям сильної статі.
Дев`ятого серпня цій щирій привітній жіночці виповниться 87! Не віриться, бо вона виглядає набагато молодшою за свої роки. Розказує, як зростала в багатодітній родині (їх у батьків було п’ятеро), як була відмінницею в школі всі 4 роки. «Далі навчання обірвала війна. Школа згоріла, - пригадує Ганна Іванівна, - коли Сновщину визволили (мені було всього 13), я пішла працювати в колгосп. На жаль, більше вчитися не довелося».
Всі хочуть, щоб діти були успішнішими і жили краще за своїх батьків, тож коли вийшла заміж і народила трьох дітей, разом із чоловіком старалися з усіх сил, щоб син та доньки отримали освіту.
– Працювали ми за трудодні - за «палички». А щоб щось купити дітям і собі, збирала лікарські трави, сушила й здавала, отримуючи якусь копійку. Чоловік плів кошики, тож і я разом з ним призвичаїлась до цієї справи. Кошики виробляли різної форми, з однією і двома ручками, великі й маленькі. Потім їх продавали. Це теж був певний заробіток, щоб вижити на той час. Нині в мене і суконь, і хустинок, і кофтинок багато, а тоді одна спідниця вихідна була, а на танці й взагалі босі ходили.
– Ще донедавна заготовляла лозу сама, - каже донька Ліда, що живе нині з бабусею. - Тепер я їй вже ношу, а вона плете.
– Моїх кошиків і по району, і по області безліч. І продавала їх, і дарувала, - каже Ганна Іванівна.
А ще встигала і ткати, і вишивати, і мереживо та килимки плести. Її рукодільними витворами прикрашена вся охайна і затишна оселя.
Квіти розцвітали не тільки на подушках і скатертинах, а й на вікнах, і в дворі. «А грядки в мами і тепер як намальовані: рівненькі рядочки і чисто виполоті», - додає донька.
Хазяйство було велике, як і в кожного нелінивого в селі. Коли чоловік занедужав і став інвалідом (йому ампутували ноги), доводилося ще й траву на сіно самій косити.
– Корову тільки років 5 назад, як змусили збути, - каже донька.
– А я й нині бур`яни на городі сама повикошувала, - продовжує Ганна Іванівна.
Доньки в неї медик і педагог, а син обрав сільськогосподарський напрямок. У Ганни Іванівни семеро внуків і шестеро правнуків. Всі її люблять й із задоволенням приїжджають до ласкавої бабусі в гості.
– Де ж ви побували за свій довгий вік з того часу, як народилися у Смячі?
– Коли в ланці та теплицях працювала, городину їздили продавати в Гомель. Згодом бувала у дітей у Чернігові та на Київщині. Оце й усі мої подорожі. А сьогодні на день народження сусідка запросила. Тож щоб встигнути на свято, з п’ятої ранку полола грядки: і полуниці, і дині, і кавуни. Тепер трошки відпочину й піду вітати іменинницю, - каже, усміхаючись, Ганна Іванівна.
За час розмови жодного разу не поскаржилася, що їй важко, виглядала щасливою і життєрадісною, хоч зазнала всякого в житті. Прощаючись, щиро побажала нам здоров’я і подарувала свої кошики: «На гриби!» Сама запевнила, що хоче жити ще довго і радіти дітям. Тож довголіття вам, Ганно Іванівно! Щоб багато разів дні народження приходили до Вас, і не один раз щоб Вам довелося вітати з іменинами родичів та сусідів.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора
Дев`ятого серпня цій щирій привітній жіночці виповниться 87! Не віриться, бо вона виглядає набагато молодшою за свої роки. Розказує, як зростала в багатодітній родині (їх у батьків було п’ятеро), як була відмінницею в школі всі 4 роки. «Далі навчання обірвала війна. Школа згоріла, - пригадує Ганна Іванівна, - коли Сновщину визволили (мені було всього 13), я пішла працювати в колгосп. На жаль, більше вчитися не довелося».
Всі хочуть, щоб діти були успішнішими і жили краще за своїх батьків, тож коли вийшла заміж і народила трьох дітей, разом із чоловіком старалися з усіх сил, щоб син та доньки отримали освіту.
– Працювали ми за трудодні - за «палички». А щоб щось купити дітям і собі, збирала лікарські трави, сушила й здавала, отримуючи якусь копійку. Чоловік плів кошики, тож і я разом з ним призвичаїлась до цієї справи. Кошики виробляли різної форми, з однією і двома ручками, великі й маленькі. Потім їх продавали. Це теж був певний заробіток, щоб вижити на той час. Нині в мене і суконь, і хустинок, і кофтинок багато, а тоді одна спідниця вихідна була, а на танці й взагалі босі ходили.
– Ще донедавна заготовляла лозу сама, - каже донька Ліда, що живе нині з бабусею. - Тепер я їй вже ношу, а вона плете.
– Моїх кошиків і по району, і по області безліч. І продавала їх, і дарувала, - каже Ганна Іванівна.
А ще встигала і ткати, і вишивати, і мереживо та килимки плести. Її рукодільними витворами прикрашена вся охайна і затишна оселя.
Квіти розцвітали не тільки на подушках і скатертинах, а й на вікнах, і в дворі. «А грядки в мами і тепер як намальовані: рівненькі рядочки і чисто виполоті», - додає донька.
Хазяйство було велике, як і в кожного нелінивого в селі. Коли чоловік занедужав і став інвалідом (йому ампутували ноги), доводилося ще й траву на сіно самій косити.
– Корову тільки років 5 назад, як змусили збути, - каже донька.
– А я й нині бур`яни на городі сама повикошувала, - продовжує Ганна Іванівна.
Доньки в неї медик і педагог, а син обрав сільськогосподарський напрямок. У Ганни Іванівни семеро внуків і шестеро правнуків. Всі її люблять й із задоволенням приїжджають до ласкавої бабусі в гості.
– Де ж ви побували за свій довгий вік з того часу, як народилися у Смячі?
– Коли в ланці та теплицях працювала, городину їздили продавати в Гомель. Згодом бувала у дітей у Чернігові та на Київщині. Оце й усі мої подорожі. А сьогодні на день народження сусідка запросила. Тож щоб встигнути на свято, з п’ятої ранку полола грядки: і полуниці, і дині, і кавуни. Тепер трошки відпочину й піду вітати іменинницю, - каже, усміхаючись, Ганна Іванівна.
За час розмови жодного разу не поскаржилася, що їй важко, виглядала щасливою і життєрадісною, хоч зазнала всякого в житті. Прощаючись, щиро побажала нам здоров’я і подарувала свої кошики: «На гриби!» Сама запевнила, що хоче жити ще довго і радіти дітям. Тож довголіття вам, Ганно Іванівно! Щоб багато разів дні народження приходили до Вас, і не один раз щоб Вам довелося вітати з іменинами родичів та сусідів.
Лариса МАРТИНЕНКО
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий